Постанова
Іменем України
21 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 381/1713/16-ц
провадження № 61-8933св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
зацікавлені особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Констракшн Холдінг», старший державний виконавець державної виконавчої служби Шевченківського управління юстиції у місті Києві Метлушенко Г. О.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_6, на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року у складі судді Осаулової Н. А. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві.
Скарга мотивована тим, що 25 вересня 2015 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 48834073 за виконавчим листом, виданим Фастівським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Девелопмент Констракшн Холдінг»
303 402 грн 88 коп. без визначення строку для добровільного виконання рішення суду.
04 березня 2016 року в межах цього виконавчого провадження державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
На думку заявника, державним виконавцем порушено вимоги частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки оскаржувану постанову було винесено до закінчення строку для самостійного виконання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 25 вересня 2015 року.
Державний виконавець позбавив можливості ОСОБА_4 добровільно виконати рішення суду, без доказів про отримання постанови про відкриття провадження винесено постанову про накладення арешту на майно скаржника, у зв'язку з чим дії державного виконавця є незаконними.
ОСОБА_4 просив визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 березня 2016 року у виконавчому провадженні
№ 48834073.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року скаргу ОСОБА_4 на рішення державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без розгляду.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня
2016 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
28 грудня 2016 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_6 через приймальню громадян подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від
26 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від
08 грудня 2016 року та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норму матеріального права, а саме частину другу статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
27 січня 2017 року представником ТОВ «Девелопмент Констракшн Холдінг» - Ісаєвим І. С. до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ подано заперечення.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання ухвали апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2014 року у справі
№ 22-ц/780/6308/2013 про поворот виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2010 року, судом першої інстанції 18 вересня 2015 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Девелопмент Констракшн Холдінг» грошових коштів в розмірі 303 402 грн 88 коп.
25 вересня 2015 року на підставі заяви стягувача старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в місті Києві Петрусенко Г. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48834073 з виконання вказаного виконавчого листа.
04 березня 2016 року в межах цього виконавчого провадження старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в місті Києві Метлушенко Г. О. винесено постанову про арешт майна ОСОБА_4 та оголошення заборони на його відчуження.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що дії державного виконавця по накладенню арешту на майно боржника не спричиняли порушення прав ОСОБА_4 як боржника за виконавчим провадженням.
Відповідно до статті 124 Конституції України, частини першої статті 14 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій) судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час винесення оспорюваної постанови, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час винесення оспорюваної постанови, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження
№ 48834073 від 25 вересня 2015 року не містить визначення строку для добровільного виконання рішення суду боржнику.
В період з 19 листопада 2015 року по 04 березня 2016 року ОСОБА_4 не виконав свого обов'язку, передбаченого статтею 124 Конституції України, і добровільно рішення суду не виконав.
Формальне недотримання державним виконавцем вимог закону щодо не зазначення строку на добровільне виконання рішення суду у постанові про відкриття виконавчого провадження не є підставою для визнання дій державного виконавця по примусовому виконанню судового рішення неправомірними. Заявник має довести, що в результаті таких дій порушені його права.
Судами не встановлено під час розгляду цієї скарги порушення прав
ОСОБА_4 як боржника за виконавчим провадженням накладанням арешту на його майно постановою державного виконавця від 04 березня
2016 року.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про залишення без задоволення скарги ОСОБА_4, оскільки останній достовірно знав про відкриття виконавчого провадження та протягом значного проміжку часу не вживав заходи до його добровільного виконання.
Про те, що ОСОБА_4 є боржником у виконавчому провадженні
№ 48834073 і має обов'язок сплатити на користь стягувана грошові кошти, останньому стало відомо 09 листопада 2015 року.
Відсутні дані про добровільне виконання рішення суду поза межами максимального строку для добровільного виконання судового рішення.
Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені ОСОБА_4 у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.
Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах заявлених вимог у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвали - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - ОСОБА_6,залишити без задоволення.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08 грудня
2016 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська