Постанова
Іменем України
14 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 754/1114/15-ц
провадження № 61-1156 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Статус»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року у складі судді Галась І. А., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М.,
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) у розмірі 11 638 грн 70 коп.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 05 лютого 2013 року на вул. Данькевича в м. Києві сталася ДТП за участю транспортних засобів Mazda CX-7, д.н.з. НОМЕР_1, під його керуванням, та Lexus GX 470, д.н.з НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_3
Цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована в приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Статус» (далі - ПрАТ «СК «Статус») згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АВ/3089803.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року ОСОБА_3 визнано винною у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
У результаті ДТП автомобіль НОМЕР_2, що належить позивачу на праві приватної власності, було пошкоджено, вартість матеріального збитку, завданого власнику зазначеного автомобіля, складає 11 238 грн 70 коп., що підтверджується актом виконаних робіт
№ 52213-Н-00480269 від 03 лютого 2014 року, також позивачем сплачено за складання висновку автотоварознавчого дослідження кошти в розмірі 400 грн.
Посилаючись на зазначені обставини та положення статті 1187, частини другої статті 1188 ЦК України, просив позов задовольнити.
У березні 2015 року відповідач надала суду заперечення, в яких зазначила про безпідставність позовних вимог, виходячи із того, що відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ДТП, повинна здійснювати страхова компанія, а у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої особою шкоди, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (стаття 1194 ЦК України).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - ПрАТ «СК «Статус», про відшкодування шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а обставини, за наявності яких відповідальність за завдану шкоду має нести ОСОБА_3 судом не встановлено, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача як власника наземного транспортного засобу та особи, винної в ДТП була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Статус», а тому питання відшкодування шкоди, завданої ДТП, необхідно вирішувати саме зі страховиком.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивачем не пред'явлено вимог до страховика, підстави для задоволення позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди відсутні.
ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, у касаційній скарзі, поданій у листопаді 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач мав обов'язково звертатись до третьої особи - страхової компанії, з вимогою щодо отримання від останньої суми виплаченого страхового відшкодування, оскільки відповідальність відповідача було застраховано.
Зазначає, що відповідно до рішення Конституційного суду України
№ 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, а тому така можливість не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту.
Також вказує, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність страхового полісу у відповідача не відповідає обставинам справи та зроблено на припущеннях.
25 грудня 2015 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - ПрАТ «СК «Статус», про відшкодування шкоди, призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-7111 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 січня 2017 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи судами встановлено, що 05 лютого 2013 року о 10 год. 50 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки Lexus GX, д.н.з НОМЕР_4 по вул. Данькевича, 7 в м. Києві, під час руху не дотрималась безпечного бокового інтервалу до автомобіля НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_1, внаслідок чого відбулось зіткнення, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності, шляхом накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу Lexus GX, д.н.з НОМЕР_5 застраховано у ПрАТ «СК «Статус» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/3089803.
Згідно відомостей з ЄДР, ПрАТ «СК «Статус» зареєстрована 13 квітня 2004 року, місцезнаходження юридичної особи м. Полтава, вул. Фрунзе, 225/Ветеринарна, 22.
Відповідно до висновку № 854/13 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складеного 20 грудня 2013 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_2 в результаті його пошкодження в ДТП, складає 11 336 грн 20 коп.
Згідно акту виконаних робіт № 532213-Н-00480269 від 03 лютого 2014 року на ремонт автомобіля позивачем було сплачено 11238 грн 70 коп., та згідно квитанції № 3066463 від 20 грудня 2013 року за складання експертного висновку щодо автомобіля НОМЕР_2 - 400 грн.
Відповідно до вимог статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.
Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої особі джерелом підвищено небезпеки, право потерпілої особи на відшкодування завданих збитків реалізовується нею на власний розсуд, шляхом пред'явлення позову безпосередньо до винної особи або до страхової компанії, цивільно-правову відповідальність в якій застраховано завдавачем такої шкоди.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП, безпосередньо винною особою, не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає фактичним обставинам справи.
Разом з тим, вирішуючи питання про права позивача, у порушення вимог частини четвертої статті 10, статті 179 ЦПК України 2004 року, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що матеріали справи не містять відомостей про особу власника пошкодженого в ДТП транспортного засобу.
Так, з постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності вбачається, що ОСОБА_1 значиться як водій (а. с. 10).
Позивачем при пред'явленні позову зазначено, що автомобіль НОМЕР_2 належить йому на праві приватної власності, однак на підтвердження вказаного факту відповідних доказів ним не додано.
Оскільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу в матеріалах справи відсутнє, суди зобов'язані були встановити в даному випадку: чи порушено майнові права позивача саме як власника пошкодженого транспортного засобу.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зазначене, не встановили суб'єктний склад осіб, яких стосується спір, не визначили характер спірних правовідносин учасників справи, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про відмову у позові з підстав, зазначених у рішенні.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини першої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення із порушенням норм процесуального права, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В.Синельников
Ю. В. Черняк