Ухвала
15 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 703/6599/15-ц
провадження № 61-5998 зп 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В., розглянув заяву ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, про перегляд рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 6 червня 2016 року, ухвали апеляційного суду Черкаської області від 25 липня
2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 4 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у складі судді Компанійця І. В. від 6 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 30 тис. грн відшкодування матеріальної шкоди, 7 тис. грн. відшкодування моральної шкоди, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Храпка В. Д, Бондаренка С. І., Новікова О. М., від 25 липня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії суддів: Ткачука О. С., Висоцької В. С., Іваненко Ю. Г., Кафідової О. В., Леванчука А. О., від 4 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 6 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 25 липня 2016 року залишено без змін.
7 грудня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 6 червня 2016 року, ухвали апеляційного суду Черкаської області від 25 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 4 жовтня 2017 року.
У заяві про перегляд рішення представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 порушується питання про скасування рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 6 червня 2016 року, ухвали апеляційного суду Черкаської області від 25 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 4 жовтня 2017 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав:
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема, статей 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України;
невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах указаних норм матеріального права.
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року та 18 вересня 2017 року та постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року та 28 січня 2015 року.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
У лютому 2018 року заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 передано на розгляд до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що 4 липня
2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) у результаті якої автомобіль, що належить позивачеві на праві власності, зазнав значних механічних пошкоджень. Оскільки, винним у ДТП було визнано
ОСОБА_7, який перебував у трудових відносинах з власником автомобіля фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_6 і позивач не надав суду належних доказів на підтвердження понесених ним витрат на відновлення автомобіля, а відповідач ОСОБА_7 визнав позов у частині відшкодування позивачу майнової шкоди на суму 30 тис. грн, то суди попередніх інстанцій задовольнили позов частково і стягнули зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 30 тис. грн матеріальної та 7 тис. грн моральної шкоди. Також, судами було встановлено, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_7 не виконував свої трудові обов'язки, а використовував автомобіль для власних потреб.
У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року зазначено, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення статей 1172, 1188 ЦК України і стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю на користь позивача вартість відновлювального ремонту, оскільки ДТП сталась з вини третьої особи у справі, який керував вантажним автомобілем та перебував з товариством у трудових відносинах.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року залишено без змін рішення апеляційною інстанції, яким скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про відшкодування шкоди. Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив із того, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на докази, які не доводили використання третьою особою автомобіля відповідача, з яким він перебував у трудових відносинах, у власних цілях.
Таким чином, правові висновки суду касаційної інстанції в цій ухвалі та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах справ, установлених судами.
Порівняння змісту вказаних судових рішень зі змістом судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову, аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
З огляду на викладене підстава для перегляду судових рішень у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Постановою Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року справу направлено на новий касаційний розгляд з підстав того, що судом при постановлення ухвали не було враховано, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм.
Постановою Верховного Суду України від 28 січня 2015 року справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції, оскільки на відміну від цієї справи, суди ухвалюючи судові рішення у справі не врахували, що під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Тому судами попередніх інстанцій не було встановлено фактичних обставин справи.
Таким чином, підстава для перегляду судового рішення у зв'язку з його невідповідністю викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, передбачена пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, теж відсутня.
За таких обставин заява ОСОБА_4, подана представником - ОСОБА_5, не може бути визнана обґрунтованою.
Відповідно до статті 360 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 1 Перехідних положень ЦПК України, статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди за заявою ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, про перегляд рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 6 червня
2016 року, ухвали апеляційного суду Черкаської області від 25 липня
2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 4 жовтня 2017 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді : С. Ф. Хопта
О. В. Білоконь
Є. В. Синельников