26 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 645/4704/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Калиновського В.А.
суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.11.2017, суддя Ульяніч І.В., м. Харків по справі № 645/4704/17
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради протизаконними в частині не донарахування та недоплати йому щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня, як інваліду війни 3-ї групи за 2017 рік; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради здійснити доплату на його користь частину не донарахованої щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня як інваліду війни за 2017 рік у сумі 6484,00 грн.
Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.11.2017 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 2, 9 КАС України, ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Виходячи з приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є інвалідом 3-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії Б № НОМЕР_1, видане 16 серпня 2007 року (а.с. 3).
06.10.2017 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради про здійснення йому доплати недоотриманої щорічної одноразової допомоги інвалідам війни до 5 травня за 2017 рік в сумі 6484,00 грн. (а.с. 4).
Листом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради № Г-544.01-18 від 19.10.2017 року позивачу було відмовлено, у зв'язку з тим, що на момент призначення ОСОБА_1 грошової допомоги до 5 травня у 2017 році діяла ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни 3-ї групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком та п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, відповідно до якого норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Ураховуючи п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який не визнано неконституційним, постанову Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», на підставі списків, які надані Індустріальним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України, йому було призначено в Управлінні разову грошову допомогу до 5 травня 2017 року в розмірі 2700,00 грн. (а.с. 5).
Не погодившись з діями відповідача щодо виплати у 2017 р. разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі меншому, ніж передбачено ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008, встановлено виплату інвалідам війни 2 групи щорічної до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, 01 січня 2015 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 р. № 79-VІІІ, яким розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, із набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 р., Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст.13 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На виконання положень вищевказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 05.04.2017 р. №233 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до п.п. 1.1 п.1 якої встановлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", здійснюється, зокрема: інвалідам війни 3 групи - у розмірі 2700 гривень.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 р. №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Враховуючи те, що останнім в часі є Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 р., тому пріоритетними у спірних правовідносинах є положення саме цього Закону.
Вказані положення Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 р. № 79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 р. №233 є також чинними.
Під час розгляду справи встановлено, що позивачу у 2017 році виплачена разова грошова допомога в розмірі 2700 грн. 00 коп.
Відтак, розмір нарахованої та виплаченої позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік відповідає вимогам законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до положень ч.2 ст.95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
Так, у рішенні №3-рп від 25.01.2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, внаслідок чого, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне не застосування судом першої інстанції базового закону, що регулюють спірні правовідносини в частині розміру допомоги, а саме ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який на час виникнення спірних правовідносин є чинним, колегія суддів зазначає наступне.
Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на час перебігу правовідносин.
Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014 р. №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (та пізніше визнання рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 неконституційною нову редакцію Закону № 3551-ХІІ), то у даному випадку, при визначенні розміру щорічної разової допомоги до 5 травня, слід враховувати норми Закону України від 28.12.2014 р. №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем доведена правомірність своїх дій.
Таким чином, з урахуванням приписів наведених законів, виплата позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня правомірно здійснена відповідачем відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 р. № 223.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 243, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.11.2017 по справі № 645/4704/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
.
Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський
Судді(підпис) (підпис) В.О. Бондар З.О. Кононенко