Справа № 760/2279/17 Суддя (судді) першої інстанції: Оксюта Тарас Григорович
26 лютого 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Губської Л.В., Федотов І.В..
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року (повний текст виготовлено 01 вересня 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2017 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:
визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст.. 16 - 13-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок №975).
стягнути з Міністерства оборони України одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст.. 16 - 13-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності - 827624 грн.;
зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст.. 16 - 13-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково:
визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків, викладених у даній постанові;
у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану постанову скасувати та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити. Відповідач мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги та вказує на порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції щодо визначення предметної підсудності даного спору та порядку його розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР в Афганістані з 23 червня 1982 року по 30 грудня 1983 року, що підтверджується довідкою Дніпровського районного у місті Києві військового комісаріату №125 від 13 грудня 2016 року.
Відповідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 05 січня 2016 року №25, поранення, контузія, захворювання позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.
З 16 лютого 2016 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, що підтверджується довідкою до акта МСЕК від 23 лютого 2016 року.
Позивач звернувся до відповідача із заявою та документами щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності особам, звільнених з військової служби (зборів, резерву).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 03 червня 2016 року №38, документи позивача повернено обласному військовому комісаріату.
Підставою для повернення документів зазначено те, що відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що позивачем надано всі передбачені чинним законодавством України, та те, що ОСОБА_1 має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення йому у 2016 році інвалідності ІІІ групи. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, крім іншого, дійшов висновку щодо наявності правових підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
У апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що даний спір предметно підсудний окружному судому.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Вбачається, що предметом даного позову є призначення та виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, одноразова грошова допомога у зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, є гарантією соціального захисту військовослужбовців та є соціальною виплатою (допомогою) у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).
Оскільки спірні правовідносини виникли у сфері одержання та виплати соціальних виплат, дана адміністративна справа предметно підсудна місцевому загальному суду як адміністративну суду відповідно до правил територіальної підсудності, встановлених ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).
Крім зазначеного, відповідач у апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, щодо розгляду справи у порядку скороченого провадження та невідповідністю позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів вважає, що такі доводи відповідача не свідчать про порушення судом норм процесуального права, що може бути підставою для скасування постанови у даній справі.
Так, у силу положень Кодексу адміністративного судочинства України, визначення відповідності позовної заяви вимогам цього Кодексу є повноваженнями суду першої інстанції. Натомість, у суду апеляційної інстанції відсутні процесуальні засоби щодо встановлення недоліків позовної заяви.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), у разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Таким чином, встановлення необхідності проведення судового засідання та неможливості розгляду справи у порядку скороченого провадження є повноваженнями суду першої інстанції, посилання на які не може вважатись підставою для скасування постанови даній справі.
Щодо застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року), у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Так, у витязі з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 03 червня 2016 року №38 зазначено, що документи позивача повернено обласному військовому комісаріату з огляд на те, що відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відповідно до пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
У постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі №21-563а14, визначено, що право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року (далі - Порядок №975), одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.
Згідно з п.11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: - заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; - довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: - постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; - документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; - сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; - документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення про військово - лікарську експертизу у збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402), за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення; г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 N 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій).
У матеріалах справи міститься витяг із протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №25 від 05 січня 2016 року, що здійснювалось для визначення причинного зв'язку отриманих травм, контузій під час військової служби у країнах, де велись бойові дії. Як вбачається з даного витягу, поранення, контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №25 від 05 січня 2016 року, засвідчили в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року у справі 2-а-1626/12/1370, де зазначено, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.
Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року - залишити без задоволення.
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 27.02.2018
До постанови додається окрема думка судді Бєлової Л.В.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Л.В. Губська,
І.В. Федотов
Головуючий суддя Бєлова Л.В.
Судді: Федотов І.В.
Губська Л.В.