20 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 653/4253/16-а
Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Крапівіна О.П.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Танасогло Т.М.,
суддів - Запорожана Д.В.,
- Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Генічеського районного суду Херсонської області від 10 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Генічеської міської ради за участю третьої особи Комунального підприємства "Міське житлове будівництво" Генічеської міської ради про оскарження рішення органа місцевого самоврядування -,
У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Генічеської міської ради за участю третьої особи Комунального підприємства "Міське житлове будівництво" Генічеської міської ради, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Генічеської міської ради № 91 від 25 березня 2011 року, у частині зміни тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.
Обґрунтовуючи свої позивні вимоги ОСОБА_2 зазначив, що рішення Генічеської міської ради суперечить вимогам Конституції України, діючого цивільного законодавства України, та є незаконним і підлягає скасуванню оскільки порушує права власності на житло - його володіння та користування.
Ухвалою Генічеського районного суду Херсонської області від 10 жовтня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Генічеської міської ради за участю третьої особи Комунального підприємства "Міське житлове будівництво" Генічеської міської ради про оскарження рішення органа місцевого самоврядування залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Не погоджуючись з ухвалою Генічеського районного суду Херсонської області від 10 жовтня 2017 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, внаслідок чого просить скасувати ухвалу суду та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на день прийняття рішення у справі) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на день прийняття рішення у справі) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно із частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
З матеріалів справи вбачається, що про підвищення тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, неодноразово повідомлялося у ЗМІ, а саме: 10 лютого 2011 року у номері № 6 газети «Вестник Приазовъя» був опублікований проект рішення сесії щодо підвищення тарифів, 31 березня 2011 року у номері № 13 «Вестник Приазовъя» було опубліковано оскаржуване позивачем рішення. Крім того, для отримання копії рішення позивач міг звернутися до Генічеської міської ради відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Крім того, колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що він дізнався про рішення Генічеської міської ради № 91 від 25 березня 2011 року з ухвали апеляційного суду Херсонської області від 31.10.2016 року, з огляду на наступне.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція висловлена ВСУ у справі № 6-2469цс16.
З огляду на вказане, дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Приписами ч.1 ст.100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Ключовою є фраза «з поважних причин», а, отже, це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача тобто, якщо строк був пропущений з поважних причин це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.
Слід зазначити, що процесуальний Закон не дає визначення терміну «поважні причини». Між тим в Рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс04 (№ в ЄДРСРУ 135558) вказане наступне: «Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим».
Крім того, слід зазначити, що поновлення процесуальних строків на оскарження судових рішень є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі № 522/6069/14-а (№ в ЄДРСРУ 61821829).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що причини пропуску строку на звернення до адміністративного суду не є поважними, оскільки позивач мав неоднаразову можливість і повинен був дізнатися про рішення № 91 від 25.03.2011 року та про порушення його прав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду позивної заяви, оскільки позивачем не було доведено поважності пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, тому відсутні підстави для скасування ухвали суду.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Генічеського районного суду Херсонської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Повний текст судового рішення складено 22.02.2018 року.
Головуючий: Т.М.Танасогло
Суддя: Д.В. Запорожан
Суддя: О.В.Яковлєв