Справа № 408/5089/17-а
№2-а/408/232/17
23 лютого 2018 року смт. Біловодськ
Біловодський районний суд Луганської області у складі :
головуючого - судді Карягіної В.А..
при секретарі- Савенко Т.А.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в смт. Біловодськ адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправними та дискримінаційними дій відповідача, зобов'язання поновити виплату пенсії,-
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача - управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та дискримінаційними з зобов'язанням поновити виплату пенсії. В обгрунтування зазначила, що вона є пенсіонером за віком, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного Фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області з вересня 2016 року, де так і не почали виплачувати пенсію. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом. В подальшому подала уточнюючу позовну заяву, в якій просить скасувати рішення УСЗН Станично-Луганської РДА про відмову у виплаті їй соціальної виплати у вигляді пенсії.
В судовому засіданні позивачка присутньою не була, в позові заявила клопотання про розгляд справи у її відсутності.
Представник відповідача-начальник управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області звернувся на адресу суду з клопотанням розглянути справи за відсутності їх представника. В запереченні відповідач просив в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що виплата пенсії позивачу була припинена на підставі призупинення управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської РДА дії довідки особи внутрішньопереміщеної , позивач після припинення виплати пенсії , що відбулося з 23.02.2017 року, з заявою про поновлення її виплати не звертався, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам стосовно нього не оскаржував.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII , внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
За приписами статті 2 зазначеного Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбаченихКонституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
З наданих до суду письмових доказів встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що також підтверджено пенсійним посвідченням НОМЕР_1.
Згідно довідки № 905008393 від 12.09.2016 року ОСОБА_1 перебуває на обліку внутрішньо переміщеної особи в Управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської РДА Луганської області, з якою була поставлена на облік в УПФ України в Станично-Луганському районів Луганської області, яке так і не почало виплату пенсії.
З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016р.) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п.71 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Як вбачається з заперечення підставою для припинення виплати пенсії позивачу стало рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким відмовлено позивачу у призначенні (відновлені) соціальних виплат у вигляді пенсії.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований ЗУ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 р. № 1706-VII (далі Закон № 1706-VII).
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація права, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключно Законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійеного страхування.
Ст. 5 Закону № № 1058-ІV встановлено, що виключено цим Законом визначаються ,зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетним в питаннях виплати пенсій.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.
Припинення виплат пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058, але жодна з яких управлінням не застосована та не доведена. Матеріалами справи також встановлено, що відповідачем не приймалося рішення про відмову у виплаті позивачу пенсії з 01.09.2016 року, даних про скасування довідки № 905008393 від 12.09.2016 року відповідачем до суду не надано.
Згідно приписам ст.46,47 Закону України №1058 «Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством»
За таких обставин, з огляду на час припинення органом Пенсійного фонду виплати позивачу пенсії, зазначена відповідачем підстава припинення виплати пенсії не була передбачена чинним законодавством, тому виплата пенсії має бути поновлена з часу припинення її виплати, яке було неправомірним.
Суд вважає за доцільне застосування до спірних правовідносин практики Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Що стосується пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, про яке вказує представник відповідача в запереченні, суд приходить до наступного.
Позивачем вказано, що про невідповідність дій відповідача вимогам Конституції України та інших законодавчих актів він дізнався кілька місяців назад із засобів масової інформації. Він не міг передбачити, що орган держави, в даному випадку відповідач, який покликаний захищати права і законні інтереси громадян у сфері пенсійного та соціального забезпечення, може ці права порушити. Відповідач позивача з приводу цього не інформував.
За приписами п.п.1,2 ст. 46 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
За таких обставин, враховуючи, що припинення виплати пенсії позивачу відповідачем було неправомірним, посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду із зазначеним позовом суд до уваги не бере.
Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 року у справі № 21-1249а16 (ЗДРСР 58275228) зазначив, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.У цій же постанові Верховний Суд України наголосив, що при розгляді цієї справи слід застосувати положення спеціальних норм. Таким чином Верховний Суд України не виключає можливості, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час, на підставі ч.1 ст. 122 КАС України можуть розглядатися поза межами шестимісячного строку.
За таких обставин, з огляду на час припинення управлінням Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі Луганської області виплати позивачу пенсії, зазначена відповідачем підстава припинення виплати пенсії не була передбачена чинним законодавством, тому виплата пенсії має бути поновлена з часу припинення її виплати, яке було неправомірним, а саме з 01.09.2016 року.
Питання про скасування рішення УСЗН Станично-Луганської РДА про відмову у виплаті позивачці соціальної виплати у вигляді пенсії судом не може бути розглянуто, оскільки дана вимого поставлена до неналежного відповідача.
Підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 704,80грн
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 р зі змінами та доповненнями , постановою КМУ «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» № 595, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, ст.ст.9, 242-244, 246, 250, 371 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 12 вересня 2016 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 12 вересня 2016 року з компенсацією втрати частини грошових доходів.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Рішення в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 704.80 грн за рахунок бюджетних асигнувань з управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області .
Зобов'язати УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області подати до Біловодського райсуду Луганської області звіт про виконання рішення суду до 26 травня 2018року
Рішення може бути оскаржена безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з часу його проголошення.
Суддя
Біловодського райсуду В.А.Карягіна
Луганської області