20 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 820/10744/15
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Григорова А.М.
суддів: Тацій Л.В. , Старосуда М.І.
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду, м. Харків, від 11.12.2017, суддя Бабаєв А.І., , повний текст складено 13.12.17 по справі № 820/10744/15
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Харківській області
про стягнення заробітної плати,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просив:
- скасувати наказ ТДІзПП у Харківській області про звільнення ОСОБА_1 з роботи № 42-к від 26.10.2015;
- зобов'язати ГУ Держпраці у Харківській області поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці або на аналогічній посаді відповідної освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи з 26.10.2015 в ГУ Держпраці у Харківській області;
- зобов'язати ГУ Держпраці у Харківській області видати дублікат вкладишу до трудової книжки ОСОБА_1 до якого занести запис про призначення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області за переведенням із Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві, із збереженням 9 рангу державного службовця з 07.10.2013 (наказ від 04.11.2015 № 43-к);
- зобов'язати ГУ Держпраці у Харківській області негайно виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7714,08 грн;
- стягнути з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року до набрання законної сили судовим рішенням у справі в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 № 01-19/251;
- зобов'язати ГУ Держпраці у Харківській області подати, у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- визнати дії ТДІзПП у Харківській області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконними.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року по справі №820/10744/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати задоволено частково. Визнано незаконними дії Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1. Скасовано наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26.10.2015 № 42-к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1.". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області з 26.10.2015. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Артема, 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 39779919) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61168, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26.10.2015 по 25.04.2016 (включно) в розмірі 14694 (чотирнадцять тисяч шістсот дев'яносто чотири) грн. 40 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року по справі № 820/10744/15 змінено шляхом її доповнення визначенням про те, що з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року (включно) в розмірі 14694 (чотирнадцять тисяч шестисот дев'яносто чотирьох) грн. 40 коп. з відрахуванням обов'язкових податків, зборів, внесків. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року - залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.10.2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року скасовано в частині оплати вимушеного прогулу, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2017 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про стягнення заробітної плати прийнято до розгляду.
Позивач 11.12.2017 року через канцелярію суду подав уточнену позовну заяву, в якій просив суд:
- стягнути з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по день видання наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду (включно) в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року;
- стягнути з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 31.12.2017 року (включно) в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року;
- стягнути з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7714,08 грн., виходячи з розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про стягнення заробітної плати - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що з даною оскаржуваною постановою не згоден оскільки, вважає, що неправильне застосування суддею першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи. Зазначає, що судом першої інстанції порушені правила закріплені ст. 24, 43, 129 Конституції України, Конвенції та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23.02.2006 № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі. Посилається на те, що недотримання вимог правової позиції висловлюваної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.04.2016 р. у справі № 806/2106/15, в п. 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7; в п. 26. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, в постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі № 21-395а13, в п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від, 08.02.1995 № 100, ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 та 3 ст. 2, ч. 4 ст. 6, ч. 1 та ч. З ст. 49, ст. 51, ст. 81, ст. 159, ч. 1 та 2 ст. 111, ч. 1 ст. 127, п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України. Судом першої інстанції не застосовано закон який підлягав застосуванню: ч. 1 ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» (Закон № 2297-УІ); ч. 4 ст. 107, п. 4 ч. 2 ст. 110; п. 2 ч. 1 ст. 128, п. 4 ч. 1 ст. 155, абз. 2 ч. 1 ст. 244-2, приписи Глави 2 КАС України; Скасування Постанови та ухвалення нового рішення відповідно до порушення ст. 129 Конституції України, ст. 7 ч. 1 та ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 161, ч. 1 ст. 202, ч .2 ст. 227, п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України. На підставі викладеного просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову від 11.12.2017 р.
Позивачем до суду також надані письмові пояснення в яких зазначає, що суддя суду першої інстанції до нового судового розгляду адміністративної справи, після її направлення Вищим адміністративним судом України на новий судовий розгляд до суду першої інстанції заходи для всебічного та об'єктивного розгляду не вжив, попереднє судове засідання з метою забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи, в порушення ч. 1 та 2 ст. 111 КАСУ, - не проводив та, в порушення наведеної норми КАСУ розглянув справу по суті попередньо усунув, позивача від участі у процесуальному розгляді його адміністративного позову (абз. 9 стор. 2 Постанови) причинно-наслідковий зв'язок порушення норм процесуального права.
Також позивачем до суду надано розрахунок розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Від Головного управління Держпраці у Харківській області до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити та постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 року відповідачем було зокрема виплачено ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26.10.2015 року по 25.04.2016 року в розмірі 14694,40 грн., що підтверджується виконавчим листом від 25.04.2016 року по справі №820/10744/15 виданим Харківським окружним адміністративним судом (т.1, а.с. 242).
Вищевказаний виконавчий лист містить відмітку Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області - виплачено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворені як юридичні особи публічного права Територіальні органи Державної служби з питань праці та реорганізовані шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Урядовим актом установлено, що територіальні органи, що утворюються згідно з п. 1 цієї постанови, є правонаступниками прав і обов'язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.
29.02.2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 14801120004051950 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - ТДІзПП, ідентифікаційний код органу 37999319.
06.05.2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 14801340000066010 про проведення державної реєстрації юридичної особи - ГУ Держпраці, ідентифікаційний код органу 21680000.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-XII (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3723-XII) заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Умови оплати праці державних службовців визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (далі - постанова № 268, в редакції що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 26 Закону № 3723-XII ранги присвоюються державному службовцю при прийнятті на державну службу в межах відповідної категорії.
Надбавка за ранг установлюється відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Положення про ранги державних службовців затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.1996 року № 658. Розміри надбавок за ранги державних службовців затверджені додатком 57 до постанови № 268.
Надбавка за вислугу років відповідно до ст. 33 Закону № 3723-XII та згідно з п. п. 4 п. 3 постанови № 268 виплачується державним службовцям щомісячно до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15 %, понад 10 років - 20 %, понад 25 років - 25 %, понад 20 років - 30 %, понад 25 років - 40 %.
Згідно табелів обліку використання робочого часу за вересень, жовтень 2015 року ТДІзПП (т. 2, а.с. 105, 106) позивач ОСОБА_1 відпрацював 3 дні: 30.09.2015 року, 01 та 02.10.2015 року.
Як вбачається з особового рахунку ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 30) до складу його заробітку входить: посадовий оклад в розмірі 1378,00 грн., доплата за вислугу років у розмірі 15 %, доплати за 9 ранг держслужбовця - 90,00 грн., персональної надбавки у розмірі 45%.
За відпрацьований час позивачу ОСОБА_1 ТДІзПП нарахована та виплачена заробітна плата: посадовий оклад за 3 робочих дні - 193,88 грн. (131,24 грн. + 62,64 грн.); доплата за 9 ранг держслужбовця - 12,66 грн. (8,57 грн. + 4,09 грн); доплата за вислугу років - 30,98 грн. (20,97 грн. + 10,01 грн.); персональна надбавка - 106,88 грн. (72,35 грн. + 34,53 грн.); матеріальна допомога у розмірі двох посадових окладів - 2.756 грн. (1.378 грн. + 1.378 грн.); грошова компенсація за невикористану відпустку - 46,58 грн., оплата відпустки - 46,58 грн., компенсація за затримку розрахунку при звільненні - 466,28 грн., вихідна допомога - 2447,00 грн. При цьому проведено утримання: прибуткового податку - 882,54 грн., єдиного соціального внеску - 223,25 грн. та військового збору - 91,60 грн.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).
Так, абзацом 3 п. 2 Порядку встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробіної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середьої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно п. б), п. е) абазу 1 п. 4 розділу Ш Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо), компенсаційні виплати.
Відтак, середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 обраховується наступним чином: 131,24 грн. + 62,64 грн. + 8,57 грн. + 4,09 грн. + 20,97 грн. + 10,01 грн. + 72,35 грн. + 34,53 грн./3 робочі дні = 114,80 грн.
Листами Міністерства соціальної політики України: від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13 та від 20.07.2015 року № 108746/0/14-15/13 доведений розрахунок тривалості робочого часу на 2015 рік та відповідно - на 2016 рік.
Таким чином, на користь позивача стягнено та виплачено середню заробітну плату: за 49 робочих днів 2015 року (5625,20 грн.) та за 79 робочих днів 2016 року (9069,20 грн.), а саме - 14694,40 грн.
Отже, розрахунок заробітної плати за вимушений прогул ОСОБА_1 за період з 26.10.2015 року по 25.04.2016 року зроблено вірно.
Щодо посилань позивача на те, що заробітна плата за вимушений прогул ОСОБА_1 має бути розрахована відповідно до довідки про прибуток від 26.10.2015 року, суд зазначає наступне.
Довідка про прибуток за 2015 рік, що видана ТДІзПП позивачу 26.10.2015 року за № 01-19/2517 (т. 1, а.с. 185) не суперечить даним облікового рахунку ОСОБА_1 та розрахункового листка за жовтень 2015 року з даними про нарахування позивачу заробітної плати (т. 2, а.с. 30).
Суд зазначає, що до складових заробітної плати державних службовців входить, окрім посадового окладу, доплат за ранг держслужбовця та за вислугу років, премії, матеріальна допомога, компенсації невикористаних відпусток, тощо. Разом з тим, як зазначено в постанові вище згідно п. б), п. е) абазу 1 п. 4 розділу III Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо), компенсаційні виплати.
Відповідно до положень ст. 44 КЗпП при звільненні ТДІзПП ОСОБА_1 виплачена вихідна допомога у розмірі 2446,92 грн (т. 1, а.с. 153), однак розмір виплаченої вихідної допомоги не впливає на визначення розміру середньої заробітної плати працівника для оплати часу вимушеного прогулу.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по день видання наказу про призначення ОСОБА_1. на посаду (включно) в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 31.12.2017 року (включно) в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року, суд зазначає наступне.
Наказом голови комісії з реорганізації ТДІзПП від 26.10.2015 року № 42-к позивач ОСОБА_1, головний державний інспектор праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області, звільнений з роботи 26.10.2015 року у зв'язку з реорганізацією ТДІзПП на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП (т. 1, а.с. 113).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року по справі №820/10744/15 зокрема поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області з 26.10.2015 року.
Отже, останнім днем вимушеного прогулу є 25.04.2016 року (день винесення постанови Харківським окружним адміністративним судом).
За таких обставин, суд вважає, що заробітна плата за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача за період з 26.10.2015 року (день звільнення позивача) по 25.04.2016 року (останній день вимушеного прогулу), а не по 31.12.2017 року.
Захист прав особи в разі поновлення її на роботі за рішенням суду, яке не виконується, передбачений іншими нормами закону, а саме ст. 236 Кодексу законів про працю України, але це інші правовідносини, які не стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі. Позивач, в контексті ст.236 Кодексу законів про працю України, з відповідними вимогами до суду не звертався, а в межах цього провадження заява не є можливою, оскільки в цьому випадку буде змінено як підстави так і предмет позову, що не відповідає статті 137 КАС України (в редакції що діяла на момент звернення позивача до суду).
Що до доводів позивача, викладених в суді апеляційної інстанції, стосовно того, що він працював більш ніж три в період роботи за який проведено розрахунок середньої заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи не підтверджують пояснення позивача, крім того позивач, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, не заперечує розмір суми заробітку отриманого згідно з розрахунку Головного управління Держпраці у Харківській області наданого в суд апеляційної інстанції № 10-51/1821 від 19.02.2018р. з якої проведено розрахунок самої суми заробітку.
Відповідно більша кількість днів праці не може свідчити про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в меншій сумі в разі збільшення кількості днів, навпаки розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшиться.
При цьому колегія суддів зазначає, що з урахуванням видів заробітку, вказаній в наданому розрахунку, відповідач в повній відповідності до положень Порядку затвердженого постановою Кабінету міністрів № 100, провів врахування видів оплати праці та провів вірний розрахунок.
Дані розрахунку, в суді апеляційної інстанції, позивач не оспорює.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 31.12.2017 року (включно) в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року задоволенню не підлягають.
З огляду на правильність розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача за період з 26.10.2015 року по 25.04.2016 року відповідно даних облікового рахунку ОСОБА_1 та розрахункового листка за жовтень 2015 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7714,08 грн., виходячи з розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП у Харківській області про прибуток від 26.10.2015 року, задоволенню не підлягають.
Наданий відповідачем до суду розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, який фактично виплачений позивачу у розмірі 14694.40 грн., позивачем не заперечується та відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Відносно наданого позивачем до суду апеляційної інстанції розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Проведений позивачем розрахунок не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, оскільки, як вбачається з розрахунку, під час його проведення позивач застосував середню заробітну плату за період з 07.10.2013 р. по 31.12.2016р, що не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
У зв'язку з наведеним наданий розрахунок позивача суд до уваги не приймає.
Щодо посилань позивача на те, що суд першої інстанції заходи для всебічного та об'єктивного розгляду не вжив, попереднє судове засідання з метою забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи, в порушення ч. 1 та 2 ст. 111 КАСУ, - не проводив та, в порушення наведеної норми КАСУ розглянув справу по суті попередньо усунув, позивача від участі у процесуальному розгляді його адміністративного позову, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 128 КАС України (в редакції, яка була чинна на час розгляду справи судом першої інстанції) суд відкладає розгляд справи в разі неприбуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Колегія суддів зазначає, що саме по собі не відкладення судом першої інстанції розгляду справи у зв'язку з неприбуття в судове засідання позивача не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, в розумінні ч. 2 ст. 317 КАС України.
З урахуванням того, що судом першої інстанції, за результатами розгляду справи по суті, прийнято вірне рішення, дані доводи позивача суд до уваги не приймає.
Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на не застосування судом першої інстанції Закону України " Про захист персональних даних" та сумнівів щодо неупередженості судді Бабаєва А.І., а також допустимості зникнення письмових доказів із матеріалів справи, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції фактично вірно застосовано норми Кодексу законів про працю України та норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Будь які дані про неупередженість суддів, заявлення відводу та можливість зникнення документів - відсутні.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 по справі № 820/10744/15 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій М.І. Старосуд
Повний текст постанови складено 26.02.2018.