20 лютого 2018 року м. ПолтаваСправа №552/8443/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кукоби О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Пилипенко А.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Касумова О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та постійне користування на адміністративній території Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області;
зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та постійне користування на адміністративній території Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у серпні 2017 року з метою одержання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, за результатами розгляду даного клопотання отримав відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що мотивована посиланням на формування відповідачем переліку земельних ділянок, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації та необхідність вибору саме з цих земельних ділянок.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, органи Держгеокадастру надають дозволи на розроблення документації із землеустрою та передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до сформованих переліків, оприлюднених на офіційному веб-сайті Головного управління. Звертав увагу на те, що повноваження з надання дозволу на розробку документації із землеустрою відносяться до дискреційних повноважень органу Держгеокадастру.
19.02.2018 судом одержано відповідь на відзив, у якому представник позивача звертала увагу на те, що виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами до спірних відносин мають застосовуватись положення Земельного кодексу України, а не постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 /а.с. 42-43/.
Заперечення на відповідь відповідачем не надано.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві і відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
08.08.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та постійне користування на адміністративній території Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області /а.с. 35/. До заяви додав графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта, ідентифікаційного номера, посвідчення учасника АТО та довідку сільської ради про погодження відведення земельної ділянки. Також повідомив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використав.
Листом від 11.08.2017 №11804/6-17 відповідач повідомив позивачу про те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, насамперед, учасникам антитерористичної операції, що оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління /а.с. 37/.
Не погодившись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач оскаржив її до суду.
Верховний Суд України у постанові від 13.07.2016 у справі №21-1265а16 (813/3482/14) зазначив, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства відповідач (територіальний орган Держземагентства, правонаступниками яких є територіальні органи Держгеокадастру) здійснює владні управлінські функції, у зв'язку з чим спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено частиною сьомого згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 11.08.2017 №11804/6-17 суд встановив, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав необхідність обрання конкретної земельної ділянки з переліку, затвердженого Головним управлінням відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413.
Водночас, як зазначено судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Однак, лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 11.08.2017 №11804/6-17 не містить посилань на відповідні обставини.
Крім того, відповідачем не надано доказів, що обрана позивачем земельна ділянка надана у користування чи у власність іншим особам, чи щодо неї Головним управлінням ухвалено рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою іншим особам.
Суд погоджується з твердженнями відповідача, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Однак, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної Ради України віднесено прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин.
Окрім того, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №18 внесено зміни до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.
Зокрема, абзацами п'ятим - сьомим розділу "Система організації процесу виконання Стратегії" передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні:
щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати громадянам у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок. До зазначеного переліку не включаються земельні ділянки, які передбачається надати особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (учасникам антитерористичної операції);
надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, крім надання земельних ділянок особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (учасникам антитерористичної операції);
враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян, крім надання земельних ділянок особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (учасникам антитерористичної операції).
Отже, вищеперелічені вимоги не поширюються на випадки надання земельних ділянок у власність учасникам антитерористичної операції.
В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Отже, суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач у ході судового розгляду справи не довів правомірність відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.
Зважаючи на викладене та беручи до уваги наявність у позивача права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
При цьому суд зауважує, що права позивача у спірних відносинах порушені відмовою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, що оформлена листом від 11.08.2017 №11804/6-17. А відтак, відповідну відмову належить визнати протиправною.
Бездіяльність відповідача у спірних відносинах відсутня, оскільки останній розглянув заяву позивача та надав на неї відповідь.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд виходить із сукупності встановлених вище фактичних обставин справи та зауважує, що у спірних відносинах заява позивача по суті не розглянута, адже відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав та не здійснив перевірку згаданого клопотання на відповідність вимогам статті 118 Земельного кодексу України. А відтак, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.08.2017.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 частково.
Позивач від сплати судового збору звільнений, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-244, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та постійне користування на адміністративній території Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, викладену у листі від 11.08.2017 вих. №11804/6-17.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та постійне користування на адміністративній території Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26 лютого 2018 року.
Суддя О.О. Кукоба