вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"13" лютого 2018 р. Справа№ 910/16208/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Дідиченко М.А.
при секретарі: Ігнатюк Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Апаріна Т.В. (за довіреністю №1428 від 12.07.2016 року)
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стеллар - Логістик"
на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 р.
у справі № 910/16208/17(суддя: Головатюк Л.Д.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стеллар - Логістик"
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
про стягнення 73 941,00 грн. ,-
У вересні 2017 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення грошових коштів в сумі 73 941,87 грн., з яких 69 012,00 основний борг, 4 090,87 грн. інфляційне збільшення боргу, 839,00 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2017 року у справі №910/16208/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було доведено належними та допустимим доказами протиправність поведінки відповідача, наявність його вини та збитків, що є обов'язковими умовами настання такого виду відповідальності, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача 69 012,00 грн. не підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Стеллар - Логістик" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою невиконання відповідачем договірного зобов'язання про надання позивачу консультаційних послуг по управлінню компанією. Зазначив, також, що суд першої інстанції при винесені рішення не дослідив питання належного надання послуг відповідачем.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стеллар - Логістик" та призначено справу до розгляду колегією суддів у складі: головуючий: суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.
29.01.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
12.02.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому останній підтримав вимоги апеляційної скарги.
У судовому засіданні, 13.02.2018 року представник відповідача вказав , що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 86,110).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин нявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача за наявними у справі доказами.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання усних домовленостей, досягнутих між товариством з обмеженою відповідальністю "Стеллар - Логістик" (замовник, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (відповідач, виконавець), з надання консультаційних послуг по управлінню компанією, останнім виставлено рахунок від 25.11.2014 № СФ-0000004 за послуги по управлінню компанією на суму 69 012, 00 грн.
На підставі вказаного рахунку позивач 26.11.2016 перерахував на банківський рахунок відповідача грошові кошти за послуги по управлінню компанією у сумі 69 012, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.11.2016 № 6557. При цьому, згідно цільового призначення платежу позивачем зазначено - послуги по управлінню компанією згідно рахунку № сф - 0000004 від 25.11.14 року (а.с.22)
17.03.2017 позивач направив на адресу відповідача вимогу №1617 від 16.03.2017 про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 69 012, 00 грн.(а.с.26)
Оскільки, вищевказана вимога залишена відповідачем без відповіді, позивач звернувся до суду з позовними вимогами, на підставі того, що послуги відповідачем не надано, отже позивач має право на відшкодування збитків в сумі 69 012, 00 грн., а саме повернення сплачених коштів. Також, у зв'язку з несвоєчасним повернення відповідачем коштів просив на підставі ст. 625 ЦК України стягнути втрати від інфляції та три відсотки річних.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем, при зверненні з позовними вимогами про відшкодування збитків в розмірі 69 012, 00 не доведено протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між поведінкою та збитками, вини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Як унормовано вимогами ст. 901 ЦК України - за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 181 ГК України обумовлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Водночас, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За приписами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.
При цьому, стаття 224 Господарського кодексу України передбачає відшкодування збитків учасником господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не встановлено більший або менший розмір відшкодування.
Відповідно до положень цієї статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Разом з тим, частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати завдані збитки наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність збитків (їх документально підтвердженого розміру), протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і збитками, вини.
Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками) зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Саме на позивача покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами підстав для застосування такої міри відповідальності як застосування збитків.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі № 2/121-30/118.
Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів приходить до висновку про те, що посилання позивача про наявність правових підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності як відшкодування збитків не ґрунтується на вимогах закону, оскільки позивачем не доведено належними та допустими доказами наявність протиправної поведінки відповідача причинного зв'язку між поведінкою та збитками, вини.
При цьому, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір послуг, оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що на виконання усних домовленостей, досягнутих між товариством з обмеженою відповідальністю «Стеллар - Логістик» (замовник, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (відповідач, виконавець), з надання консультаційних послуг по управлінню компанією, останнім виставлено рахунок від 25.11.2014 року №СФ-0000004 за послуги по управлінню компанією на суму 69012,00 грн.
Безпідставними є , також, посилання скаржника на те, що відповідач не довів суду надання ним консультаційних послуг, оскільки не надав суду акту приймання-передачі наданих послуг, оскільки позивач не довів суду наявність домовленостей щодо складання такого акту для оформлення результату прийнятих робіт.
Крім того, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що пунктом 3 розділу 4 договору №4 від 16.03.2017 року передбачено, підписання акту здачі-приймання послуг по виконанню робіт, оскільки з копії договору № 4 (а.с. 14), який було надано позивачем вбачається, що останній не підписаний відповідачем.
Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).
Оскільки письмовий договір про надання послуг між позивачем та відповідачем в двохстороньому порядку підписаний не був (а.с. 15), оплати наданих консультаційних послуг можливе після їх надання та виставлення відповідачем рахунку на оплату наданих послуг, що відповідає вимогам статті 530 ЦК України. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач, сплачуючи рахунок від 25.11.2014 №СФ-0000004 фактично прийняв надані консультаційні послуги, шляхом їх оплати. Згідно змісту платіжного доручення від 26 листопада 2014 року №6557 позивачем, особисто, як платником, зазначено цільове призначення коштів - послуги по управлінню компанією згідно рахунку № СФ-0000004 від 25.11.2014, при цьому відомостей, щодо здійснення авансового платежу не зазначалось.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач безпідставно заявив відшкодування понесених збитків, а саме повернення грошових коштів у розмірі 69 012,00 грн., останнім не доведено належними та допустимими доказами протиправність поведінки відповідача, наявність його вини та збитків, що є обов'язковими умовами настання такого виду відповідальності, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача 69 012,00 грн. збитків є недоведеними.
Оскільки позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції в розмірі 4 090,87 грн. та 839,00 грн. 3% річних є похідними від позовних вимог про стягнення коштів в розмірі 69 012, 00 грн., то суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо відмови в їх задоволенні.
Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2017 року у справі № 910/16208/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стеллар - Логістик" на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 р. у справі № 910/16208/17 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 р. у справі № 910/16208/17 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.
Матеріали справи № 910/16208/17 повернути до місцевого господарського суду .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 21.02.2018 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Дідиченко