Іменем України
20 лютого 2018 року
Справа № 927/1101/17
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБС-РУФ", вул. Жовтнева, буд. 35, с. Вовчків, Поліський район, Київська область, 07044
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА" СТАР КОМПАНІ",
вул. Гонча, буд. 84, м. Чернігів, Чернігівська область, 14000
про стягнення 114422,36 грн.
Без виклику сторін
встановив:
До Господарського суду Чернігівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБС-РУФ" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА" СТАР КОМПАНІ" про стягнення суми попередньої оплати за непоставлений відповідно до виставлених відповідачем рахунків №18886 від 12.10.2017 та №18887 від 20.10.2017 товар у розмірі 114084 грн. 80 коп. та 3% річних у суму 337 грн. 56 коп.
Позовні вимоги мотивовані фактом непоставки відповідачем обумовленого у рахунках товару.
У складі судових витрат позивач просить стягнути витрати на послуги адвоката у розмірі 38570 грн. 00 коп.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.01.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 927/1101/17/18, розгляд справи по суті призначено на 30.01.2018, 14:10.
23.01.2018 позивачем суду надано письмову заяву №18/1501-2 від 15.01.2018 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача у справі заборгованість у розмірі 84195 грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 337 грн. 56 коп. та 38570 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката. Заява обґрунтована частковим погашенням відповідачем заборгованості на суму 29889 грн. 60 коп.
Заява про зменшення розміру позовних вимог відповідає положенням п. 2 ч. 2 ст. 46 та ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, а тому прийнята судом до розгляду.
Таким чином, новою ціною позову є 84532 грн. 76 коп.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2018 постановлено здійснювати розгляд справи №927/1101/17 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У судове засідання 20.02.2018 сторони явки своїх повноважних представників у засідання суду не забезпечили, про час та місце судового розгляду справи судом повідомлялися належним чином шляхом надсилання за їх юридичними адресами ухвали господарського суду, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч.8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
На підставі виставлених відповідачем рахунків №18886 від 12.10.2017 та №18887 від 20.10.2017 позивачем платіжними дорученнями №1542 від 17.10.2017 на суму 86500 грн. 00 коп. та №1591 від 23.10.2017 на суму 27584 грн. 80 коп. перераховано на рахунок відповідача 114084 грн. 80 коп., з метою отримання від відповідача товару (мінеральна вата), але товар відповідачем поставлений не був.
За доводами позивача договір щодо поставки товару у письмовій формі між сторонами не укладався.
Позивачем на адресу відповідача у справі направлено письмову заяву від № 17/2410/1б від 24.10.2017 з вимогою повернути сплачені коштів за непоставлений товар (попередньої оплати) у розмірі 114084 грн. 80 коп. (а.с. 14).
Відповідач листом від 25.10.2017 повідомив про порушення позивачем умов договору поставки, укладений між сторонами, який у тому числі передбачав 100% попередню оплату товару та не виконаний позивачем.
Позивач повторно звернувся на адресу відповідача з вимогою №17/2710-1 від 27.10.2017 про повернення грошових коштів, які були сплачені за неотриманий товар.
Вимога відповідачем була отримана 31.10.2017 та залишена без задоволення.
Грошові кошти, перераховані позивачем за вказаними платіжними дорученнями, відповідачем позивачу повернуті частково у сумі 29889 грн. 60 коп., що відповідачем у справі не спростовано.
Заборгованість у загальній сумі 84195 грн. 20 коп. заявлена до стягнення позивачем за даним позовом.
На підставі положень ч. 2 ст. 530, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення 3% річних у сумі 337 грн. 56 коп. за період прострочення терміну повернення грошових коштів з 24.10.2017 по 29.11.2017.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати.
Матеріалами справи та її фактичними обставинами доведено факт, що між сторонами в спрощений спосіб укладена угода купівлі-продажу на підставі рахунків №18886 від 12.10.2017 та №18887 від 20.10.2017, які були надіслані в електронному вигляді позивачу.
Також доведеним є факт часткового повернення грошових коштів у розмірі 29889 грн. 60 коп., що відповідачем у справі не спростовано.
З урахуванням викладеного вище є обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати за товар у розмірі 84195 грн. 20 коп.
Посилаючись на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 337 грн. 56 коп., нарахованих на суму передплати за товар за період прострочення поставки товару з 24.10.2017 по 29.11.2017.
У відповідності зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.
Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.
За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену ч. 3 статті 693 Цивільного кодексу України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).
Розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами сторонами у справі не встановлювалися.
За таких обставин у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму передплати за товар у розмірі 337 грн. 56 коп. слід відмовити за необґрунтованістю.
Таким чином, позов підлягає задоволенню у частині вимог про стягнення попередньої оплати у сумі 84195 грн. 20 коп. з покладенням витрат по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У складі судових витрат позивач просить стягнути суму оплати послуг адвоката у розмірі 38570 грн. 00 коп.
У підтвердження вимоги про стягнення витрат на оплату послуг адвоката позивачем надано договір про надання юридичних (адвокатських послуг) від 03.04.2017 з додатковими угодами №1 від 03.04.2017 та №2 від 25.10.2017 до договору про надання юридичних (адвокатських послуг) від 03.04.2017, акт виконаних робіт від 28.11.2017, платіжне доручення №1770 від 28.11.2017 на суму 38570 грн. 00 коп. у підтвердження оплати за юридичні (адвокатські ) послуги згідно акту №1 від 28.11.2017 за додаткової угоди №2 від 03.04.2017.
Відповідно до умов пункту 1.1 договору Адвокатське бюро «Раков і партнери» (виконавець) зобов'язання здійснити захист, представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-РУФ» (замовника) та надати інші види допомоги замовнику на умовах і в порядку, що визначені договором, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ті іншим чинним законодавством, а замовник зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати необхідні для виконання договору.
Відповідно до п. 1.2 договору визначено, що зміст та вартість послуг, обумовлених договором, визначається сторонами у додатковій угоді до договору, які є його невід'ємними частинами.
Відповідно до п. 2.1.5 договору виконавець має право отримувати від замовника оплату за надані послуги. Інформацію, документи та засоби, необхідні для надання послуг за договором.
Пунктом до п. 5.1 вартість послуг визначається у додаткових угодах, які є невід'ємними частинами договору.
Додатковою угодою №1 від 03.04.2017 сторони визначили обсяги послуг за основним договором.
Додатковою угодою №2 від 125.10.2017 сторони визначили обсяг додаткових послуг за основним договором та зазначили, що факт надання послуг підтверджується складеним та підписаним актом про надання юридичних (адвокатських) послуг.
Актом виконаних робіт від 28.11.2017 сторони підтвердили, що виконавцем надано, а замовником прийнято юридичні послуги на суму 38570 грн. 00 коп. Крім того, платіжним дорученням №1770 від 28.11.2017 на суму 38570 грн. 00 коп. підтверджено оплату позивачем за юридичні (адвокатські ) послуги згідно акту №1 від 28.11.2017 за додатковою угодою №2 від 03.04.2017.
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2-6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
З урахуванням викладеного вище, враховуючи незначну складність справи, обсяг проведеної адвокатом роботи, ціни позову, суд вважає, що понесені позивачем витрати з оплати послуг адвоката, які він просить стягнути з відповідача є необґрунтовано завищеними, а тому розмір відповідних витрат підлягає обмеженню сумою 8419 грн. 50 коп., що складає 10% від суми задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА" СТАР КОМПАНІ",вул. Гонча, буд. 84, м. Чернігів, Чернігівська область, 14000, код 39371184, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБС-РУФ", вул. Жовтнева, буд. 35, с. Вовчків, Поліський район, Київська область, 07044, код 38016001, передплату у розмірі 84195 грн. 20 коп., судовий збір у розмірі 1688 грн. 64 коп. та витрати на послуги адвоката у розмірі сумою 8419 грн. 50 коп.
3. В решті позову відмовити.
В судовому засіданні 20.02.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
4. Згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписаний 26.02.2018
Суддя Демидова М.О.