33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
14 лютого 2018 року Справа № 924/1389/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Олексюк Г.Є.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги ПАТ "Полонський гірничий комбінат" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року в справі №924/1389/13 (суддя Грамчук І.В. )
за скаргою ПАТ "Полонський гірничий комбінат" про визнання бездіяльності головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області ОСОБА_1 щодо не закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання рішення суду неправомірною та зобов'язанні державного виконавця закінчити виконавче провадження у зв'язку з його фактичним виконанням
в справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Електроремсервіс"
до публічного акціонерного товариства "Полонський гірничий комбінат"
про стягнення 236 975 грн 14 коп.
за участю представників сторін:
стягувача - ОСОБА_2;
боржника - ОСОБА_3;
органу ДВС - ОСОБА_4.
Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18 грудня 2013 року в справі №924/1389/13 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Електроремсервіс" (надалі - Стягувач) до публічного акціонерного товариства "Полонський гірничий комбінат" (надалі -Боржник) було задоволено частково. Стягнуто з Боржника на користь Стягувача 206 950 грн 01 коп. боргу, 17 707 грн 98 коп. пені, 5 063 грн 90 коп. річних, 4 594 грн 47 коп. витрат по сплаті судового збору. В стягненні 473 грн 66 коп. інфляційних втрат та 6 779 грн 59 коп. пені відмовлено.
На виконання вищевказаного рішення 08 січня 2014 року було видано відповідний наказ.
Суд констатує, що Боржник звернувся в господарський суд Хмельницької області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця органу ДВС, у якій Боржник просив суд визнати бездіяльність головного державного виконавця органу ДВС (щодо не закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання рішення суду) - неправомірною, зобов'язавши державного виконавця закінчити виконавче провадження у зв'язку з його фактичним виконанням.
В обґрунтування даної скарги, Боржник зазначає, що виконавче провадження до цього часу, всупереч фактичного виконання рішення, не закінчено. Тоді як, на переконання Боржника: наявність незакінченого виконавчого провадження порушує права та інтереси останнього, оскільки він продовжує перебувати у статусі боржника, що накладає на його статус відповідні обмеження, інформація про це провадження міститься у ЄДР, Боржник змушений виконувати вимоги державного виконавця органу ДВС, як боржник.
Разом з тим, Боржник також зазначив, що бездіяльність щодо не закінчення виконавчого провадження за настання визначених законом обставин, є триваючим порушенням, а тому пропуск строку на оскарження такої бездіяльності в принципі є неможливим.
Ухвалою господарського суду від 26 грудня 2017 року в задоволенні скарги Боржника було відмовлено.
Мотивуючу дану ухвалу, суд першої інстанції, зокрема, вказав, що належні та допустимі докази на підтвердження фактичного виконання в повному обсязі рішення господарського суду Хмельницької області від 18 грудня 2013 року у справі №924/1389/13, з послідуючим оформленням Стягувачем права власності на фракції 0-5 у кількості 40 191,49 тонн, в отриманих судом матеріалах виконавчого провадження відсутні.
Не погоджуючись з винесеною судом першої інстанції ухвалою, Боржник звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с 69-71), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив поновити строк на апеляційне оскарження, ухвалу місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити скаргу у повному обсязі.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Боржник звертає увагу апеляційного господарського суду, зокрема на те, що про передачу майна Стягувачу в рахунок погашення боргу свідчить і наявна в матеріалах справи заява Стягувача №11 від 07 вересня 2017 року, в якій останній вказав, що йому було передано відсів, але вивезти його з території Боржника він не може, з огляду на вчинення перепон з боку працівників Боржника. Разом з тим, на переконання Боржника, судом першої інстанції не взято до уваги те, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року (якою залишена ухвала господарського суду Хмельницької області від 25 вересня 2017 року без змін) вказано, що постанова державного виконавця про передачу майна Стягувачу та відповідний акт , є підставами для подальшого оформлення Стягувачем права власності на майно і виконавче провадження у цій частині є виконаним з часу винесення вказаної постанови.
Ухвалою суду від 16 січня 2018 року в спарві №924/1389/13, з підстав, висвітлених в ній, було поновлено Боржнику строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження та запропоновано учасникам справи надати ряд документів (а.с.68).
Ухвалою суду від 02 лютого 2018 року (а.с. 87), справу №924/1389/13 було призначено до розгляду на 14 лютого 2018 року на 15:30 год..
Суд констатує, що 05 лютого 2018 року на виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 16 січня 2018 року від Стягувача надійшло заперечення на апеляційну скаргу Боржника (а.с. 88-91), в яких Стягувач зазначив, що станом на сьогодні Боржник чинить перешкоди в передачі майна, Боржник здійснює його реалізацію третім особам, а посадові особи Стягувача на територію Боржника не допускаються. Крім того, як вказує Стягувач, місцевий господарський суд підставно не погодився з доводами скарги Боржника щодо того, що державний виконавець органу ДВС не мав права передавати Стягувачам нереалізований відсів частинами, а лише все передане на торги майно, оскільки відсів є подільною річчю, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а діюче законодавство не містить прямої заборони передання не реалізованого на торгах подільного майна Стягувачам, в рахунок погашення боргу частинами. Водночас, як вказує Стягувач у даних запереченнях, якщо враховувати той факт, що Стягувач був не один і висловили згоду на отримання майна (відсіву) в рахунок погашення боргу кілька стягувачів, то жодних порушень норм частин 8 та 9 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" державним викоанвцем вчинено не було, а навпаки було враховано приорітет інтересів Стягувачів та їх взаємодії з інтересами Боржника. З огляу на викладене, на переконання Стягувача, дії і рішення державного виконавця вчинені відповідно до вимог Закону, в межах повноважень, а права Боржника не були порушені.
06 лютого 2018 року на електронну адресу суду від Боржника надійшло клопотання про проведення судового засідання в режмі відеоконференції (а.с. 94), котре ухвалою суду від 07 лютого 2018 року (а.с. 97) було задоволено.
В судовому засіданні від 14 лютого 2018 року в режимі відеоконференції представник Боржника підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, з підстав, висвітлених в ній, просив її задоволити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу Бржника задоволити у повному обсязі.
В судовому засіданні від 14 лютого 2018 року в режимі відеоконференції представники Стяувача та органу ДВС заперечили щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, вважають її безпідставною та необгрунтованою, а тому просять відмовити в її задоволенні, при цьому залишивши ухвалу місцевого господарського суду без змін.
Заслухавши представників Боржника, Стягувача та органу ДВС, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.
Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що приписами статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинної на момент винесення постанови; надалі - Закон): виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 326 ГПК України: судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У відповідності до статті 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Як зазначалося вище у даній судовій постанові, рішенням господарського суду Хмельницької області від 18 грудня 2013 року у справі №924/1389/13 позов Стягувача до Боржника було задоволено частково та стягнуто з Боржника на користь Стягувача 206 950 грн 01 коп. боргу, 17 707 грн 98 коп. пені, 5 063 грн 90 коп. річних, 4 594 грн 47 коп. витрат по сплаті судового збору.
В стягненні 473 грн 66 коп. інфляційних втрат та 6 779 грн 59 коп. пені відмовлено.
На виконання вищевказаного рішення 08 січня 2014 року було видано відповідний наказ.
В свою чергу, 20 серпня 2015 року головним державним виконавцем Кіт А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №ВП 48507966 з виконання наказу господарського суду Хмельницької області від 08 січня 2014 року по справі №924/1389/13.
Водночас, 18 грудня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про приєднання виконавчого провадження №48507966 з примусового виконання наказу від 08 січня 2014 року № 924/1389/13 до зведеного виконавчого провадження № 47533673, яке знаходиться на виконані в органі ДВС (а.с. 27).
22 липня 2015 року державним виконавцем органу ДВС було проведено опис та накладено арешт на майно Боржника, а саме на відсів фракції 0-5 в кількості 1 000 000 т., про що складено акт опису й арешту майна.
Згідно висновку про вартість майна від 19 серпня 2015 року, експертом було визначено вартість відсіву в сумі 5 830 000 грн (5,83 грн/т.), а 28 жовтня 2015 року майно передано на реалізацію відповідно до Заявки на реалізацію майна за ціною 5 грн 83 коп. за 1 тонну.
Як вбачається із протоколів про проведення електронних торгів від 04 січня 2016 року №138125, №138126, №138129, № 138127 та №138130, електронні торги не відбулися через відсутність учасників торгів, з огляду на що 12 лютого 2016 року державним виконавцем органу ДВС на адресу Стягувача було направлено письмове повідомлення із пропозицією залишити за собою нереалізоване майно.
Водночас, 04 березня 2016 року Стягувач звернувся до органу ДВС із заявою (а.с. 17) про залишення за ПП "Феррі" нереалізоване арештоване майно Боржника в рахунок погашення заборгованості перед Стягувачем в розмірі 234 316 грн 36 коп..
Суд констатує, що як вбачається з змісту постанови від 10 березня 2016 року (а.с. 18), державним виконавцем орагну ДВС було вирішено передати Стягувачу в рахунок погашення боргу по наказу господарського суду Хмельницької області від 08 січня 2014 року №924/1389/14 нереалізований відсів фракції 0-5 в кількості 40 191,49 т по ціні 5 грн 83 коп. за 1 тонну на загальну суму 234 316 грн 36 коп..
На виконання вищевказаної постанови органу ДВС, державним виконавцем 10 березня 2016 року складено акт передачі майна Стягувачу (а.с. 19).
Як всатновлено судом та не заперечується сторонами, ухвалою господарського суду Хмельницької області від 10 жовтня 2016 року було порушено провадження у справі №924/881/16 про банкрутство Боржника, введена процедура розпорядження майном, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів Боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого ОСОБА_5 (м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 5, к.333, свідоцтво арбітражного керуючого № 169 від 19 лютого 2013 року).
Разом з тим, 07 вересня 2017 року Стягувач та ПП "Торговий дім "Аргус" звернулись зі спільною заявою (а.с. 20) до головного державного виконавця органу ДВС, з проханням вчинити всі необхідні дії передбачені Законом, з метою забезпечення реалізації та практичного виконання постанови органу ДВС від 10 березня 2016 року та акту, згідно яких було передано відсів фракції 0-5 в кількості 40191,49 тони, та які нададуть змогу вивезти відсів фракції 0-5 в кількості 39 767,19 тон з території, на який він на даний час знаходиться та повідомити власника території з координатами місцезнаходження відсіву.
28 вересня 2017 року державним виконавцем складено акт (а.с. 38) в присутності юрисконсульта Сятгувача та заступника голови правління з виробництва Боржника, згідно якого встановлено, що згідно акту та постанови державного виконавця від 10 березня 2016 року Стягувачу передано в рахунок погашення боргу відсів фракції 0-5 у кількості 40 191,49 т. При виїзді для передачі встановлено, що відсутня техніка для погрузки та можливість зважування вагою Боржника, у звязку з викладеним, проведення виконавчих дій перенесено до забезпечення відповідних умов.
20 жовтня 2017 року держаний виконавець органу ДВС звернувся із вимогою (а.с. 21) до Боржника, згідно якої орган ДВС вимагав забезпечити вільний доступ до відсіву фракції 0-5 його навантаження та безперешкодне вивезення за межі території для передачі в рахунок погашення заборгованості Стягувачу.
Однак, суд констатує, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження фактичного виконання Боржником в повному обсязі рішення господарського суду Хмельницької області від 18 грудня 2013 року в справі №924/1389/13, з послідуючим оформленням Стягувачем права власності на фракції 0-5 у кількості 40 191,49 тонн.
Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу і на те, що у відповідності до частини 1 статі 5 Закону: примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Як передбачено приписами частини 1 статті 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У відповідності до частини 2 статті 18 Закону, виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 32 Закону (в редакції, чинній на час проведення виконавчих дій) визначено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) Боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
У відповідності до частини 6 статті 62 Закону (чинного на дату проведення виконавчих дій) передбачено, що у разі, якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
Частиною 7 статті 62 Закону визначено, що у разі, якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.
Приписами частини 8 статті 62 Закону передбачено, що: у разі, якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом; за рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Згідно частини 9 статті 62 вказаного Закону передбачено, що майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію.
Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.
Суд констатує, що в силу дії норм Закону як в редакції, чинній на час винесення постанови державним виконавцем органу ДВС так і в редакції, чинній станом на момент винесення постанови судом апеляційної інстанції, закінчення виконавчого провадження серед інших підстав повязують із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Однак, як зазначалося вище у даній судовій судовій постанові, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження фактичного виконання Боржником в повному обсязі рішення господарського суду Хмельницької області від 18 грудня 2013 року справі №924/1389/13, з послідуючим оформленням Стягувачем права власності на фракції 0-5 у кількості 40 191,49 тонн.
Що ж до доводів апелянта, вказаних у апеляційній скарзі (та скарзі на дії органу ДВС), то Рівненський апеляційний господарський суд оцінює їх критично, з огляду на те, що подаючи свої доводи Боржник підміняє поняття "правова оцінка оцінки норми права" (що вбачається у зазначеному ним абзаці ухвали господарського суду Хмельницької області від 25 вересня 2017 року та постанові апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року в даній справі) з поняттям "встановлені обставини".
З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, колегія апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відмову в задоволенні скарги Боржника про визнання бездіяльності головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області ОСОБА_1 щодо не закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання рішення суду неправомірною та зобов'язанні державного виконавця закінчити виконавче провадження у зв'язку з його фактичним виконанням, з огляду на її безпідставність та необгрунтвованість.
Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювану ухвалу без змін з огляду на її законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Рівненським апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даної ухвали (в розумінні частини 4 статті 269 ГПК України).
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, в силу дії статті 129 ГПК України, суд залишає за Боржником.
Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу ПАТ "Полонський гірничий комбінат" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року в справі №924/1389/13 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року в справі №924/1389/13 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу №924/1389/13 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови виготовлений 26 лютого 2018 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Олексюк Г.Є.