вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"20" лютого 2018 р. Справа№ 927/751/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Родіна Т.М. довіреність № 14-19 від 26.12.2017 року;
від відповідача: Богдан С.В. довіреність № 007Др-9-1217 від 15.12.2017 року,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2017 року (повне рішення складено 23.10.2017 року) у справі № 927/751/17 (суддя: Демидова М.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"
про визнання договору укладеним
Встановив
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (далі - відповідач) про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів №50/12/03/17 від 06.06.2017 року укладеним у запропонованій позивачем редакції.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач відмовляється укладати договір від 06.06.2017 року №50/12/03/17 на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів на умовах позивача.
Господарський суд Чернігівської області в задоволені позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовив повністю своїм рішенням від 18.10.2017 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 18.10.2017 року, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2017 року по справі № 927/751/17 скасувати та прийняти нове, яким в позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та права процесуального.
Так, скаржник вказав, що відповідач продовжує здійснювати ліцензійну діяльність з розподілу природного газу на спірних об'єктах газопостачання без належних на те правових підстав, питання узгодження ціни відповідач повинен був вирішувати на стадії укладання договору, ціна визначена за аналогією з положеннями типового договору (Постанова КМУ від 21.02.2017 року №95).
Крім того, скаржник зазначив, що у додатку № 3 до Кодексу газорозподільних систем договір на експлуатацію складових газорозподільної системи не визначений як типовий або примірний, та вказаним Кодексом не встановлено обов'язковість дотримання його форми. Отже, сторони при укладенні договору визначеного у додатку 3 зазначеного Кодексу мають право викласти свій зміст цього договору, що не суперечить чинному законодавству.
Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2017 у справі № 927/751/17 до провадження у складі колегії головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г., та призначив розгляд справи № 927/751/17 на 12.12.2017 своєю ухвалою від 15.11.2017 року.
В судовому засіданні неодноразово оголошувалася перерва на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
20.02.2018 року в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.
В судовому засіданні відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2017 року по справі №927/751/17 залишити без змін а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі договорів Доручення №14/133/05 від 08.02.2005 року та №22 від 01.11.2005 року, позивач (довіритель) доручив відповідачу (повіреному) виконати функції замовника по: будівництву газорозподільного газопроводу і газифікації школи-інтернат в с. Черешеньки Коропського району Чернігівської області (договір №14/133/05) та будівництву міжселищного газопроводу високого тиску по проекту "Газифікація с.Високе Борзнянського району Чернігівської області" (договір №22).
Повірений виконав доручення Довірителя.
Рішенням приймальної комісії 30.06.2006 року за №008323, об'єкт "Підземний газопровід низького тиску, вступний газопровід, внутрішньоцехового газообладнання приміщення для обладнання побутових котлів в школі-інтернат с. Черешеньки Коропського району Чернігівської області" прийнято замовником разом з виконавчою документацією.
Рішенням приймальної комісії, яке було оформлене актом від 22.03.2006 року, об'єкт "Газопровід високого тиску ГРС с. Іванівка, с. Шаповалівка, с. Високе" прийнято замовником разом з виконавчою документацією.
Відповідно до акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 22.03.2006 року, об'єкт "Газопровід високого тиску ГРС с. Іванівка, с. Шаповалівка, с. Високе" прийнятий державною комісією в експлуатацію.
Газопровід високого тиску ГРС в с. Іванівка, с. Шаповалівка, с. Високе та підземний газопровід низького тиску, вступний газопровід, внутрішньоцехового газообладнання приміщення для обладнання побутових котлів в школі-інтернат с. Черешеньки Коропського району Чернігівської області знаходяться на балансі позивача, що не заперечується сторонами.
ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" є оператором Єдиної газотранспортної системи України, зокрема побудованих газопроводів в с. Черешеньки Коропського району Чернігівської області та с. Високе Борзнянського району Чернігівської області.
ПАТ "Чернігівгаз" є суб'єктом господарювання, основними видами діяльності якого є розподіл природного газу за регульованим тарифом, які проводяться на підставі виданої ліцензії постановою НКРЕПЕ від 19.06.2017 року №807 "Про видачу ліцензії на розподіл природного газу ПАТ "Чернігівгаз".
Враховуючи, що ПАТ "Чернігівгаз" здійснює свою ліцензійну діяльність з розподілу природного газу на території, де розміщені вищезазначені об'єкти позивача без належних правових підстав, а тому останній звернувся з позовом про зобов'язання укласти Договір.
Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 Господарського кодексу України та ст. 638-646 Цивільного кодексу України.
Зокрема, ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України визначено: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 06.06.2017 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист №50/12-712 з пропозицією укласти договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів від 06.06.2017 року №50/12/03/17 (далі - договір), а також прошитий, пронумерований, скріплений печаткою договір з додатком 1 - Перелік та балансова вартість майна, яке передається у експлуатацію користувачу і додатком 2 - звіт про виконання договору в двох примірниках та документи, що підтверджують повноваження особи на їх підписання.
Згідно з запропонованим проектом, предметом договору є надання користувачеві у експлуатацію для використання в процесі здійснення діяльності з розподілу природного газу на платній основі належних Власнику об'єктів газорозподільних систем , які підключені (приєднані) безпосередньо до мереж оператора газотранспортної системи або газовидобувного підприємства, чи до газорозподільних мереж Користувача, перебувають в зоні його ліцензованої діяльності та використовуються для забезпечення розподілу природного газу споживачам (п.1.1 договору).
Відповідно до ч.3, 4 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Відповідач в свою чергу 10.07.2017 року у відповідь на пропозицію позивача укласти договір, надіслав лист №23 від 04.07.2017 року, в якому зазначив про неможливість підписання проекту договору, оскільки утримання, ремонт та поліпшення майна позивача здійснювалось за рахунок відповідача, останній готовий розглянути пропозицію Позивача за умови змін НКРЕКП тарифів на розподіл природного газу.
Статтею ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України
Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст.181 Господарського кодексу України.
Згідно вимог ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч.ч. 2,4 ст. 181 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
Як було встановлено вище, позивачем надіслано відповідачу договір на експлуатацію газорозподільних систем та їх об'єктів з метою його укладення, проте відповідачем відхилено зазначену пропозицію. Крім того, відповідачем не складено протокол розбіжностей та не направлено його позивачу
Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Частинами 3, 6 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначає Закон України "Про ринок природного газу".
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про ринок природного газу", права та обов'язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу.
Так, на виконання вищезазначеного закону був розроблений Кодекс газорозподільних систем, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494.
Відповідно до частини 2 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).
Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Позивач посилається на статтю 37 Закону України "Про ринок природного газу".
Так, відповідно до зазначеної норми оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.
Газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть знаходитися в користуванні оператора газорозподільної системи на праві господарського відання, крім випадків належності такого оператора до суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
В даному випадку оператором газорозподільних систем є ПАТ "Чернігівгаз".
Так, газопровід високого тиску ГРС в с. Високе та підземний газопровід низького тиску в с. Черешеньки Коропського району Чернігівської області побудовані за кошти позивача та знаходяться на його балансі.
Відповідно до пунктів 24, 25, 26 Статуту Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України":
- здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Компанії. Компанія несе ризик випадкового знищення або пошкодження майна, що є її власністю;
- компанія використовує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане Компанії в господарське відання, користування чи управління, включається до її активів, але не може бути відчужене у будь-який спосіб без рішення загальних зборів. Списання та передача державного майна здійснюються відповідно до законодавства;
- все нерухоме майно, передане до статутного капіталу Компанії або набуте Компанією на законних підставах, є її власністю. Державне майно, передане Компанії в господарське відання, користування чи управління, не включається до статутного капіталу Компанії та використовується в порядку, передбаченому пунктом 25 цього Статуту.
Отже, відповідно до Статуту позивача, у нього є два види майна з різним режимом використання: майно, яким він володіє, користується і розпоряджається та державне майно, передане Компанії в господарське відання, користування чи управління.
Так, в матеріалах справи відсутні докази, що газопроводи в с. Високе та в с. Черешеньки належать до державної власності.
Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням вищевикладеного, ПАТ "Нафтогаз України" є власником відповідних об'єктів газопостачання (власник), а ПАТ "Чернігівгаз" - є оператором газорозподільних систем (оператор).
При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає як належне твердження скаржника, що запропонований до укладення договір не є типовим або примірним, тому сторони мають право викласти свій зміст договору, що не суперечить чинному законодавству, з огляду на наступне.
Так, договір на експлуатацію складових газорозподільної системи, наведений у додатку № 3 до Кодексу газорозподільних систем, не визначений як типовий або примірний, тому, сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови такого договору за взаємною згодою і узгодження всіх істотних умов.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про те, що запропонований до укладання позивачем договір є примірним.
Щодо неузгодженості відповідної ціни в договорі, Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою договору, отже в будь-якому випадку має бути погоджена сторонами.
У відповідності до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, ціни, які застосовуються під час використання об'єктів газорозподільних систем, не відносяться до регульованих та встановлюються за домовленістю сторін.
В обґрунтування визначеної у спірному проекті договору ціни позивач посилався на те, що питання узгодження ціни відповідач повинен був вирішувати на стадії укладання договору, ціна визначена за аналогією з положеннями типового договору (Постанова КМУ від 21.02.2017 року №95).
Однак, правовідносини з експлуатації складових газорозподільних систем детально врегульовані нормами Кодексу ГРС з додатками, що затверджений НКРЕКП в межах компетенції, а тому не потребують регулювання правовими нормами, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
Крім цього, зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року №95 врегульовані питання використання газорозподільних систем або їх складовими, власником яких є держава, а також затверджено Типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових, а також Примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових. Таким чином, зазначеною постановою врегульовано правовідносини з іншим суб'єктним та об'єктним складом, а тому посилання на зазначену постанову як на підставу та обґрунтування визначення ціни запропонованого до підписання договору є безпідставним.
Так, матеріали справи не місять, а позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували обґрунтованість ціни договору, що в свою чергу унеможливлює здійснення оцінки її правомірності.
Київський апеляційний господарський суд проаналізувавши умови спірного проекту договору, положення Кодексу ГРС та наведені норми ГК України, колегія суддів приходить до висновку, що спірний договір на експлуатацію складових ГРС, визнання укладеним якого є предметом спору по даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов'язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, тому відсутні законні підстави зобов'язувати відповідача укласти вказаний договір або визнавати його укладеним (Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року №911/2354/17).
Відповідно до п. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), підписана від імені України 09.11.1995 року, Перший Протокол, протоколи №4 і №7 до Конвенції, підписані від імені України 19.12.1996 року та Протоколи № 2 і №11 до Конвенції, підписані від імені України 09.11.1995 року у м. Страсбурзі із застереженнями.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2017 року у справі №927/751/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - задоволенню не підлягає.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі: Філії "Центр метрології та газорозподільних систем"Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2017 року у справі №927/751/17 - залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, в порядку встановленого ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи №927/751/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
А.Г. Майданевич
повний текст судового рішенння підписано 26.02.2018 року