вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"15" лютого 2018 р. м. Київ Справа № 911/3606/17
Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство Фрейя”, м. Київ
до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт”, Київська обл., м. Бровари
про стягнення 1054004,32 грн.
За участю секретаря судового засідання Абрамової В.Д.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 (дог. від 11.10.2017 р.);
від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 22-12/03 від 22.12.2017 р.);
Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство Фрейя” звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт” про стягнення 994181,09 грн, з яких 907845,00 грн. боргу, 29204,44 грн. інфляційних втрат, 5929,79 грн. 3 % річних та 51201,86 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки, укладеним сторонами у спрощенній формі шляхом підписання видаткових накладних № 131 від 14.09.2017 р., № 130 від 13.09.2017 р., № 135 від 13.09.2017 р., № 129 від 12.09.2017 р. та № 128 від 08.09.2017 р., у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 907845,00 грн. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем нараховано 29204,44 грн. інфляційних втрат, 5929,79 грн. 3 % річних та 51201,86 грн. пені.
16.01.2018 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1044042,06 грн., з яких 907845,00 грн. боргу, 37619,89 грн. інфляційних втрат, 9875,82 грн. 3 % річних та 88701,35 грн. пені.
19.01.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем до позовної заяви не було додано відповідних доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а тому посилання позивача на невиконання зобов'язання відповідачем не підтверджені належними та допустимими доказами, як того вимагає Господарський процесуальний кодекс України, та позивач жодним чином не підтвердив позовні вимоги в частині визначення моменту настання обов'язку відповідача по сплаті коштів за товар, а тому розрахунок штрафних санкцій не має змісту, оскільки неможливо визначити дату, з якої відбувалось порушення зобов'язання. Щодо визначення позивачем пені за порушення грошового зобов'язання відповідач зазначає, що враховуючи те, що сторони не погодили конкретний розмір штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, то вбачається відсутність підстав для стягнення заявлених штрафних санкцій.
25.01.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він, посилаючись на ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, зазначає, що обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття. Також, позивач зазначає, що прийняття товару відповідачем підтверджується видатковими накладними, що оформлялися за кожним місцем поставки окремо. Відтак, дати, з якими пов'язується факт прийняття товару та з яких обчислюється строк невиконання грошового зобов'язання встановлюється на підставі оформлених між сторонами документів. Щодо нарахування пені, позивач зазначає, що оскільки відповідач є державним підприємством та за своїм статусом відноситься до суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, позивач допускає можливість застосування пені саме на підставі ст. 231 Господарського кодексу України та вказаного у ній розміру.
25.01.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява від 24.01.2018 р. про збільшення розміру позовних вимог, в якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 907845,00 грн., інфляційні втрати в сумі 47054,54 грн., пеню в розмірі 88701,35 грн. та 3% річних у сумі 10403,43 грн., а всього 1054004,32 грн.
Таким чином, господарським судом Київської області розглядаються позовні вимоги про стягнення 1054004,32 грн., з яких 907845,00 грн. боргу, 47054,54 грн. інфляційних втрат, 10403,43 грн. 3 % річних та 88701,35 грн. пені.
У підготовчому засіданні 23.01.2018 р. було оголошено перерву до 30.01.2018 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.01.2018 р. закрито підготовче провадження у справі та розгляд справи по суті призначено на 15.02.2018 р.
Представник позивача у підготовчих засіданнях 11.01.2018 р., 23.01.2018 р. підтримав позовні вимоги, а у підготовчому засіданні 30.01.2018 р. та у судовому засіданні 15.02.2018 р. підтримав позовні вимоги, викладені у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 24.01.2018 р.
Представник відповідача у підготовчих засіданнях 11.01.2018 р. та 23.01.2018 р. просив їх відкласти з метою врегулювання спору, у підготовче засідання 30.01.2018 р. не з'явився, а у судовому засіданні 15.02.2018 р. заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1507845,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р. на суму 302000,00 грн., місце поставки - Козлівське МПД; № 129 від 12.09.2017 р. на суму 178500,00 грн., місце поставки - Новоборовицьке МПД; № 130 від 13.09.2017 р. на суму 262820,00 грн., місце поставки - Червонослобідське МПД; № 131 від 14.09.2017 р. на суму 321725,00 грн., місце поставки - Дубов'язівське МПД; № 135 від 13.09.2017 р. на суму 442800,00 грн., місце поставки - Козлівське МПД та товарно-транспортними накладними № 77 від 13.09.2017 р., № 78 від 13.09.2017 р., № 110809 від 08.09.2017 р., № 120809 від 08.09.2017 р., № 828 від 12.09.2017 р., № 829 від 12.09.2017 р., № 830 від 13.09.2017 р., № 7 від 12.09.2017 р., № 8 від 12.09.2017 р., № 57 від 11.09.2017 р.
Для отримання товару відповідачем було видано довіреності № 61 від 14.09.2017 р. на ім'я ОСОБА_3, № 27 від 12.09.2017 р. на ім'я ОСОБА_4, № 71 від 08.09.2017 р. на ім'я ОСОБА_5, № 147 від 11.09.2017 р. на ім'я ОСОБА_6.
У вищезазначених видаткових накладних містяться посилання на договори, проте як представник позивача так і представник відповідача пояснили, що дані договори між сторонами укладені не були.
Таким чином, між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки у спрощеній формі, відповідно до якого позивач зобов'язувався поставити товар, а відповідач оплатити поставлений товар.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідач за товар, отриманий за видатковою накладною № 135 від 13.09.2017 р. розрахувався частково у сумі 300000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15611 від 14.09.2017 р., за видатковою накладною № 129 від 12.09.2017 р. розрахувався частково у сумі 100000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15516 від 13.09.2017 р., за видатковою накладною № 128 від 08.09.2017 р. розрахувався частково у сумі 200000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15515 від 13.09.2017 р., а за видатковими накладними № 131 від 14.09.2017 р. та № 130 від 13.09.2017 р. не розрахувався взагалі.
Отже, всього неоплаченим залишився товар на суму 907845,00 грн.
30.11.2017 р. позивачем було направлено відповідачу вимогу від 29.11.2017 р. про погашення заборгованості за поставлену продукцію у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, що підтверджується фіскальним чеком № 4230 від 30.11.2017 р.
Дана вимоги залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданного товару.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлений обов'язок негайного виконання зобов'язання з оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Враховуючи викладене, відповідач повинен був оплатити поставлений товар за видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р. до 09.09.2017 р., № 129 від 12.09.2017 р. до 13.09.2017 р., № 130 від 13.09.2017 р. до 14.09.2017 р., № 131 від 14.09.2017 р. до 15.09.2017 р., № 135 від 13.09.2017 р. до 14.09.2017 р.
Заперечення відповідача щодо визначення моменту настання обов'язку відповідача по сплаті коштів за товар на підставі ст. 530 ЦК України, а саме з моменту пред'явлення відповідачу вимоги, не береться судом до уваги, оскільки наявність у відповідача зобов'язання щодо оплати товару випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України та не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України .
Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 907845,00 грн. за поставлений позивачем товар на підставі видаткових накладних № 128 від 08.09.2017 р., № 129 від 12.09.2017 р., № 130 від 13.09.2017 р., № 131 від 14.09.2017 р., № 135 від 13.09.2017 р. станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 907845,00 грн. заборгованості підлягає задоволенню.
Також, позивач просить стягнути 10403,43 грн. 3 % річних та 47054,54 грн. інфляційних втрат.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути 10403,43 грн. 3 % річних, нарахованих на заборгованість відповідача за періоди з 14.09.2017 р. по 30.01.2018 р. за видатковою накладною № 131 від 14.09.2017 р., з 13.09.2017 р. по 30.01.2018 р. за видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р. та № 135 від 13.09.2017 р., з 13.09.2017 р. по 30.01.2018 р. за видатковою накладною № 130 від 13.09.2017 р. та з 12.09.2017 р. по 30.01.2018 р. за видатковою накладною № 129 від 12.09.2017 р.
Проте, позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання зобов'язання, оскільки відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, з наступного дня після отримання товару.
Відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, сума 3 % річних, нарахованих на заборгованість відповідача за видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р. за період з 13.09.2017 р. по 30.01.2018 р., № 129 від 12.09.2017 р. за період з 13.09.2018 р. по 30.01.2018 р., № 130 від 13.09.2017 р. за період з 14.09.2017 р. по 30.01.2018 р., № 131 від 14.09.2017 р. за період з 15.09.2017 р. по 30.01.2018 р. та № 135 від 13.09.2017 р. за період з 14.09.2017 р. по 30.01.2018 р. складає 10337,36 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 47054,54 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р. та № 135 від 13.09.2017 р. за період з 13.09.2017 р. по 15.01.2018 р., № 129 від 12.09.2018 р. з 12.09.2017 р. по 15.01.2018 р., № 130 від 13.09.2017 р. за період з 13.09.2017 р. по 15.01.2018 р., № 131 від 14.09.2017 р. за період з 14.09.2017 р. по 15.01.2018 р.
Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Проте, позивачем розраховано інфляційні втрати за періоди, в яких заборгованість існувала менше місяця.
Відповідно до розрахунку, здійсненого судом, сума інфляційних втрат, нарахованих за заборгованість відповідача за видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р., № 129 від 12.09.2017 р., № 130 від 13.09.2017 р., № 131 від 14.09.2017 р. та № 135 від 13.09.2017 р. за загальний період з 01.10.2017 р. по 31.12.2017 р. становить 42383,47 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 88701,35 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача за кожною видатковою накладною окремо за загальний період з 13.09.2017 р. по 23.01.2018 р.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.
Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що між сторонами не укладався договір поставки в формі єдиного документу, в якому погоджено розмір пені та не укладався у письмовій формі правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання та обов'язок сплати пені в даному випадку не передбачений законодавством, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 88701,35 грн. пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код 37199618) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Фрейя» (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 38, офіс 102, код 22858321) 907845,00 грн. (дев'ятсот сім тисяч вісімсот сорок п'ять грн. 00 коп.) заборгованості, 10337,36 грн. (десять тисяч триста тридцять сім грн. 36 коп.) 3 % річних, 42383,47 грн. (сорок дві тисячі триста вісімдесят три грн. 47 коп.) інфляційних втрат та 14408,48 грн.(чотирнадцять тисяч чотириста вісім грн. 48 коп.) судового збору.
2. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 ст. Господарського процесуального кодексу України.
У той же час згідно з пунктом 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено 23.02.2018 р.
Суддя О.О. Рябцева