Справа № 177/1847/16-ц 22-ц/774/151/К/18
Іменем України
21 лютого 2018 року м. Кривий Ріг
Справа № 177/1847/16-ц
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2017 року, яке ухвалене суддею Коваль Н.В. у м. Кривому Розі, -
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на землю.
В обґрунтування позову зазначила, що 27.01.2009 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими побудовами, згідно якого вона отримала у власність житловий будинок із господарчими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до умов договору зазначена земельна ділянка знаходиться у стадії переоформлення і буде передана у власність покупцю окремим договором у строк до 27.07.2009 року.
Посилаючись на те, що земельна ділянка так і не передана у її власність, тоді як при укладенні договору вона сплатила її вартість разом з придбаним домоволодінням, просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянці площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2017 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 11 вересня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд неправильно застосував до врегулювання спірних правовідносин норми матеріального права - ст.ст. 120, 125 ЗК України та ст. 377 ЦК України в редакції, чинній не на момент виникнення спірних правовідносин, не врахувавши, що правомірно набувши за договором купівлі-продажу від 27.01.2009 року права власності на об'єкт нерухомості, вона набула права власності й на земельну ділянку, на якій він розміщений, а тому вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання за нею права власності на земельну ділянку. Також послалася на те, що суд так і не встановив, хто є зареєстрованим власником спірної земельної ділянки, дійшовши помилкового висновку, що відповідач ОСОБА_2 є її користувачем.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27 січня 2009 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими побудовами, згідно якого ОСОБА_1 отримала у власність житловий будинок із господарчими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться у стадії переоформлення і буде передана у власність покупцю окремим договором у строк до 27.07.2009 року (а.с. 8).
13 лютого 2009 року позивач ОСОБА_1 зареєструвала право власності на придбане домоволодіння на своє ім'я (а.с. 9).
Відповідно до інформації управління Держземагенства у Криворізькому районі № 31-404.10-3615/2-15 від 28.07.2015 року земельна ділянка площею 0,2500 га за адресою: АДРЕСА_1 сторонам у справі не належить (а.с. 33).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання права власності на земельну ділянку за позивачем ОСОБА_1, оскільки відповідач ОСОБА_2 ніколи не була власником спірної земельної ділянки, і розпоряджаючись своїм будинком з господарськими спорудами передала позивачу тільки своє право користування зазначеною земельною ділянкою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За змістом ст. 377 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Отже, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому, при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ч.1, ч.3 ст. 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Отже, правова природа двостороннього договору передбачає волевиявлення обох сторін договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.
За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець передає/зобов'язується передати майно (товар), а покупець приймає/зобов'язується прийняти майно (товар).
Зі змісту укладеного між сторонами договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчими побудовами від 27.01.2009 року вбачається, що ОСОБА_1 придбала тільки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.
При цьому, в укладеному договорі сторони досягли згоди про те, що передання у власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташоване придбане домоволодіння, буде здійснено після переоформлення окремим договором у строк до 27.07.2009 року (а.с. 8).
Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ніколи не була власником спірної земельної ділянки та набула тільки права на неї в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, якому вона належала на праві приватної власності на підставі акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого Широківською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області від 15 вересня 2006 року (а.с. 34).
Відповідно до ч.1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або
користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Разом з тим, державної реєстрації права власності на земельну ділянку на своє ім'я позивач ОСОБА_1 не здійснила, а отже не набула права на розпорядження нею.
Крім того, в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу чітко визначено порядок передання права власності на земельну ділянку покупцю - окремим договором, після її переоформлення на ім'я ОСОБА_2
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги позивача про неправильне застосування норм ст.ст. 121, 125 ЗК України та ст. 377 ЦК України колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вирішуючи спір суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин та правову норму, яка підлягає застосування до їх врегулювання.
Посилання ж позивача на невиконання умов договору відповідачем не є підставою для визнання за нею права власності на земельну ділянку в порядку, передбаченому ст. 377 ЦК України.
Спростовуються доводи апеляційної скарги позивача щодо не встановлення судом першої інстанції, хто є зареєстрованим власником спірної земельної ділянки, оскільки судом встановлена ця обставина, що підтверджується матеріалами справи та висновками суду, наведеними в оскаржуваному рішенні, в якому чітко зазначено, що відповідач не є власником спірної земельної ділянки, а набула тільки права на неї в порядку спадкування.
У зв'язку з цим, колегія суддів не може погодитися й з доводами апеляційної скарги позивача про помилковість висновків, що відповідач ОСОБА_2 фактично є тільки користувачем спірної земельної ділянки.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, Апеляційний суд Дніпропетровської області, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 лютого 2018 року.
Головуючий:
Судді: