ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 лютого 2018 року 16:00 № 826/844/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В., вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської ради
третя особа: ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування рішення
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради № 530/530 від 30 червня 2016 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд»; стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 5 120,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у оскаржуваному рішенні 530/530 від 30 червня 2016 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», Київська міська рада, діючи протиправно та всупереч вимог абзацу першого частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, - не вказала вичерпних підстав, передбачених законом, для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки НОМЕР_1 у власність зазначеної на графічному матеріалі.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені в письмових запереченнях та долучені до матеріалів справи.
Третя особа заперечила проти задоволення позову. Пояснив, що користується земельною ділянкою. Вважав, що розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки НОМЕР_1 у власність та наступна приватизація земельної ділянки іншою особою порушить його права.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
13.01.2016 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання згоди на розробку землевідводу земельної ділянки НОМЕР_1 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу НОМЕР_2 згідно містобудівного кадастру Києва) орієнтованим розміром до 0,10 га., з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будинку і господарських споруд (присадибна ділянка).
В додаток до клопотання позивачем надано: графічні матеріали на звороті клопотання; копії паспорту та ідентифікаційного номера, довідку учасника бойових дій.
За наслідками розгляду зазначеної вище заяви позивача від 12.01.2016 Київська міська рада прийняла рішення від 30 червня 2016 року N 530/530, яким відмовила у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 у Солом'янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,10 га. (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (К-26105).
Рішення мотивовано тим, що відповідно до пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України заявником не додано згоду землекористувача (архівна довідка архівного відділу Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.10.2007 N 963), відповідно до вимоги організації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" м. Києва від 04.01.2016 року № 1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими користуються мешканці мікрорайону "Жуляни", іншим громадянам.
Позивач не погодившись із відмовою у задоволенні його заяви звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЗК України).
Водночас, земельне законодавство базується, серед іншого, на таких принципах: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю (п. "в", "г" ч. 1 ст. 5 ЗК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 вказаної статті ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно із п. 34 ст. 26 цього Закону питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Частинами 1 і 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
З наведеного слідує, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність приймають органи, визначені в статтях 116, 118 ЗК України. Надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюється виключно органами, визначеними у статті 118 ЗК України. Рішення, дію або бездіяльність цих органів щодо надання земельних ділянок може бути оскаржено до суду.
З матеріалів справи вбачається, що до включення в межі міста Києва (Укази Президії Верховної Ради Української РСР від 30.03.1971 №115-УШ, від 26.08.1988 №6486-ХІ), село Жуляни знаходилось в Києво-Святошинському районі Київської області в межах землекористування радгоспу "Совки", де переважно працювали мешканці села Жуляни. На цей час, члени родин власників домоволодінь мікрорайону Жуляни оформлюють право власності на залишки земельних ділянок, площа яких складає понад 0,10 га безоплатної приватизації, за нотаріально посвідченою згодою цих власників в порядку відведення.
Так, відповідно до наказу радгоспу "Совки" від 15.04.1987 №150 за господарством (домоволодінням АДРЕСА_1) закріплена земельна ділянка площею 0,28 га.
Згідно розпорядження представника Президента України від 18.04.1994 № 461, відповідно до будинкової книги домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 та закріплено земельну ділянку площею 0, 28 га.
Відповідно до архівної довідки архівного відділу Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.10.2007 року № 963 земельна ділянка, на яку претендує позивач належала гр. ОСОБА_4 та її родині площею 0,20 га.
Згідно матеріалів справи, в подальшому домоволодіння успадковано ОСОБА_2.
Відповідно до листа Органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" м. Києва №l/1 від 04.01.2016 року, Департамент земельних ресурсів повідомлено про те, що земельну ділянку на яку претендує позивач використовують інші особи та мають намір узаконити своє право відповідно до норм 3eмельного кодексу України. Крім того, жителі мікрорайону просили вжити заходів щодо недопущення незаконного захвату земельних ділянок мікрорайону «Жуляни».
Як повідомив відповідач під час розгляду справи, з урахуванням всіх обставин та з огляду на користування спірною земельною ділянкою гр. ОСОБА_2, прийнято рішення "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 у Солом'янському районі м. Києва для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" (справа К-26105).
30.06.2016 року Київська міська рада прийняла рішення №530/530 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 у Солом'янському районі м. Києва для будівництва обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд». У рішенні зазначено, що відповідно до пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України немає згоди землекористувача та категоричну вимогу органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону Жуляни» м. Києва від 04.01.2016 №1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими вони користуються, іншим громадянам, керуючись статтями 9, 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до пояснень третьої особи - ОСОБА_2 зазначив, на даний час він користується спірною земельною ділянкою, її частина знаходиться у його власності, а іншу частину земельної ділянки, площа якої складає понад 0,10 га безоплатної приватизації (надлишки) оформлюється право власності.
Відповідно до норм частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
З аналізу викладених норм вбачається, що уповноваженим органом може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки тільки у разі невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради №530/530 від 30.06.2016 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» задоволенню не підлягає.
Оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм чинного законодавства, також суд наголошує, що у позивача відсутнє погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Згідно із ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 12, та ст. 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги. Відповідних доказів матеріали справи не містять.
З огляду на вищевказане позовна вимога про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 120,00 грн. задоволенню також не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність прийнятого ним рішення.
Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11,19,72 - 77, 90,139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій