ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 лютого 2018 року № 753/23099/16-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаВищого господарського суду України Державна казначейська служба України
прозобов'язання виплатити суму вихідної допомоги на посаді судді при звільненні
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - позивач або ОСОБА_1.) з адміністративним позовом до Вищого господарського суду України (далі також - відповідач або ВГСУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України, про зобов'язання ВГСУ виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 297 648 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою (далі також - вихідна допомога), оскільки вона набула права на відставку та, відповідно, на отримання вихідної допомоги на момент дії статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, отже не могла бути позбавлена такого права у зв'язку зі змінами у законодавстві.
Представник відповідача подав суду письмові заперечення, в яких наголосив на необґрунтованості адміністративного позову та відсутності підстав для його задоволення, оскільки вважає, що внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІI зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI в частині скасування положень статті 136 є чинними, неконституційними не визнавались, діяли на момент фактичного звільнення позивача, отже ВГСУ відмовляючи у виплаті вихідної допомоги діяв з дотриманням вимог чинного законодавства.
Розглянувши у порядку письмового провадження подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Як вбачається зі змісту адміністративного позову та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 працювала суддею з 03.08.1992 (у тому числі суддею ВГСУ).
Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІIІ «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку та наказом Голови Вищого господарського суду України від 07.12.2015 № 458-к «Про звільнення ОСОБА_1.» з 08.12.2015 її було відраховано з посади судді зі штату ВГСУ.
Таким чином, на момент звільнення ОСОБА_1 мала стаж роботи на посаді судді понад 23 роки. При цьому, право виходу у відставку набула 03.08.2012.
Згідно з довідкою про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 09.12.2015 № 09.01-27/452, виданою ВГСУ позивачу, суддівська винагорода станом на 08.12.2015 склала 29 764,80 грн.
У зв'язку з тим, що при звільненні з посади судді вихідну допомогу ОСОБА_1 не отримала, вона звернулась до ВГСУ зі заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, наголошуючи, що право на відставку вона набула ще у 2012 році.
За результатом розгляду зазначеної заяви, листом від 08.12.2016 № 01-23/3649/3391/16 ВГСУ повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для нарахування і виплати вихідної допомоги, оскільки на момент подачі заяви про відставку (02.04.2015) та прийняття рішення про відставку (12.11.2015), Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІI виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, яка передбачала виплату відповідної вихідної допомоги.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вже зазначалося раніше, ОСОБА_1 станом на 03.08.2012 мала стаж роботи на посаді судді 20 років, проте була звільнена зі стажем понад 23 роки постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІIІ, а зі штату була відрахована лише наказом Голови Вищого господарського суду України від 07.12.2015 № 458-к (з 08.12.2015).
Разом з тим, правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів визначав Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі також - Закон № 2453-VI).
Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 2453-VI (в редакції, станом на 03.08.2012) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Отже, право на відставку виникає з часу, з якого стаж роботи на посаді судді досяг 20 років. Ця обставина є єдиною умовою набуття права на відставку.
Враховуючи зазначене, право на відставку позивач набула ще задовго до подання заяви про звільнення з цієї підстави. При цьому, факт подання заяви про звільнення є лише доказом реалізації права на відставку.
Частиною першою статті 136 Закону № 2453-VI (в редакції, на момент набуття позивачем права на відставку, тобто 03.08.2012) встановлювалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В результаті системного аналізу наведених норм, суд дійшов висновку про те, що вихідна допомога виплачується судді, котрий набув право на відставку, при цьому, її виплата проводиться після реалізації такого права (права на відставку).
Таким чином, приписи частини першої статті 136 Закону № 2453-VI є похідними від положень частини першої статті 109 Закону № 2453-VI.
Отже, право на одержання вихідної допомоги позивач набула водночас з набуттям права на відставку.
В той же час, пунктом 28 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІI, який набув чинності з 01.04.2014, у Законі № 2453-VI виключено статтю 136. Отже, з моменту набуття чинності вказаним Законом № 1166-VІI, стаття 136 Закону № 2453-VI припинила своє існування.
Саме на вказані зміни у Законі № 2453-VI посилався ВГСУ, відмовляючи ОСОБА_1 у здійсненні виплат.
Однак, враховуючи вищенаведений аналіз норм Закону № 2453-VI, незважаючи на те, що позивача звільнили з посади судді на підставі постанови Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІIІ, суд вважає таке рішення відповідача помилковим, оскільки право на одержання вихідної допомоги позивач набула водночас з набуттям права на відставку, тобто з 03.08.2012, а також зважаючи на наступне.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює передбачуваність (очікуваність) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Про це неодноразово наголошував Конституційний Суд України в своїх рішеннях, зокрема, у рішенні від 11.10.2005 № 8рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави, діяльність правотворчих та правозастосовних органів якої має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства права і прямої дії норм Конституції України. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина, передбачають за змістом статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 23, 24 Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими в своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Окрім того, частиною третьою статті 22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, закони та інші нормативно-правові акти діють з моменту набрання ними чинності і поширюються на всі правовідносини, які виникли під час їхньої дії за виключенням, якщо вони погіршують правове становище особи або в інший спосіб порушують права і законні інтереси особи.
Отже, виключення статті 136 Закону № 2453-VI не може скасовувати вже існуюче на той час право судді ОСОБА_1 на одержання вихідної допомоги. Разом з тим, такі зміни до статті 136 Закону № 2453-VI могли стосуватися лише суддів, у яких на час набрання ними чинності не виникло право на відставку.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є належним чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У свою чергу, відповідач належним чином не виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Вищий господарський суд України виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, в сумі 297 648 (двісті дев'яносто сім тисяч шістсот сорок вісім) грн.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 20.02.2018
Суддя П.О. Григорович