Верховний
Суд
20 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 910/14340/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017
(суддя - Босий В.П.)
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017
(головуючий - Дідиченко М.А., судді: Калатай Н.Ф., Дикунська С.Я.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"
до 1. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Церіс"
про визнання права вимоги,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача-1 - Романченко Т.В.;
відповідача-2 - не з'явився;
В серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (далі по тексту - ТОВ "Лайк Сіті") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Церіс" (далі по тексту - ТОВ "Церіс") про визнання права ТОВ "Лайк Сіті" вимагати від ТОВ "Церіс" сплати суми боргу за кредитним договором № 4Ц14066Д від 11.02.2014 у розмірі 93 759 991,80 грн., який був сплачений ТОВ "Лайк Сіті" на користь банку за ТОВ "Церіс" та визнання відсутнім у банку права вимагати від ТОВ "Церіс" сплати суми боргу за кредитним договором № 4Ц14066Д від 11.02.2014 р. в розмірі 93 759 991,80 грн., який був сплачений ТОВ "Лайк Сіті" на користь банку за ТОВ "Церіс".
Позов мотивовано тим, що ТОВ "Церіс" не визнає факт погашення кредиту та факт переходу прав кредитора до ТОВ "Лайк Сіті". Позов обґрунтовано посиланням на статті 15, 16, 554, 556, 512, 514 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 апеляційну скаргу ТОВ "Лайк Сіті" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі - без змін.
При розгляді справи суди попередніх інстанцій виходили з таких обставин та висновків:
- між ТОВ "Лайк Сіті" (поручитель) та ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитор) 20.10.2016 було укладено договір поруки № 4Ц14032И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Церіс" (боржник) своїх зобов'язань за:
- кредитним договором від 21.01.2014 №4Ц14032И (Кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 1;
- кредитним договором від 10.02.2014 №4Ц14060Д (Кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 2;
- кредитним договором від 11.02.2014 №4Ц14066Д (Кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 3;
- кредитним договором від 22.01.2015 №4Ц15020И (Кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 4;
- за умовами пунктів 2, 4, 8, 10 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання. Кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов'язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором;
- в обґрунтування позовних вимог ТОВ "Лайк Сіті" послалось на те, що боржник (ТОВ "Церіс") не виконував своїх боргових зобов'язань перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитними договорами, ТОВ "Лайк Сіті" як поручитель за договором поруки здійснив погашення заборгованості за даними кредитним договором № 4Ц14066Д від 11.02.2014 на загальну суму 93 759 991,80 грн., на підставі платіжного доручення №1382 від 20.10.2016, а тому до ТОВ "Лайк Сіті" в межах цієї суми перейшли всі права кредитора за вказаним кредитним договором. ТОВ "Лайк Сіті" зверталось до ТОВ "Церіс" з листом щодо повного виконання зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості перед ПАТ КБ «Приватбанк», однак, будь-яких передбачених вимогою дій ТОВ "Церіс" вчинено не було. З огляду на викладене, ТОВ "Лайк Сіті" просить суд визнати право ТОВ "Лайк Сіті" вимагати від ТОВ "Церіс" сплати суми боргу за кредитним договором № 4Ц14066Д від 11.02.2014 в розмірі 93 759 991, 80 грн., який був сплачений ТОВ "Лайк Сіті" на користь ПАТ "КБ "Приватбанк" за ТОВ "Церіс", а також визнати відсутнім у ПАТ "КБ "Приватбанк" права вимагати від ТОВ "Церіс" сплати суми боргу за кредитним договором № 4Ц14066Д від 11.02.2014 в розмірі 93 759 991,80 грн., який був сплачений ТОВ "Лайк Сіті" на користь ПАТ "КБ "Приватбанк" за ТОВ "Церіс";
- ТОВ "Лайк Сіті" не доведено суду в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів;
- ПАТ "КБ "Приватбанк" не заперечується факт укладення договору поруки № 4Ц14032И/П від 20.10.2016, отримання коштів від позивача в сумі 93 759 991,80 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих;
- ТОВ "Лайк Сіті" не надало суду доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь ПАТ "КБ "Приватбанк" коштів в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Церіс", в тому числі за кредитним договором № 4Ц14066Д від 11.02.2014;
- ТОВ "Лайк Сіті" належними та допустимими доказами не доведено факту порушення, оспорювання або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів.
Відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТОВ "Лайк Сіті" не доведено факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 у справі, ТОВ "Лайк Сіті" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ "Церіс" не визнає факт погашення кредиту та факт переходу прав кредитора до ТОВ "Лайк Сіті".
ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ "Церіс" не скористались правом подати до суду касаційної інстанції свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 18.01.2018 передано касаційну скаргу ТОВ "Лайк Сіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 у справі № 910/14340/17.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 25.01.2018 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 20.02.2018.
Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на ТОВ "Лайк Сіті", як позивача, покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Однак, ТОВ "Лайк Сіті" не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поруки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, порядок виконання зобов'язань та строк дії договору, а тому відповідно до вимог статей 553, 554, 555, 556 Цивільного кодексу України та статей 180, 181 Господарського кодексу України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 Господарського кодексу України, оскільки подія, до якої прагнули сторони відбулася.
Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно зі статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
ПАТ "КБ "Приватбанк" не заперечується факт укладення договору поруки № 4Ц14032И/П від 20.10.2016, отримання коштів від ТОВ "Лайк Сіті" та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих.
Згідно зі статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Відповідно до частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
У відповідності до пункту 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.
ТОВ "Лайк Сіті" не надало суду доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь ПАТ "КБ "Приватбанк" коштів у розмірі 93 759 991,80 грн. в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Церіс", в тому числі за кредитним договором № 4Ц14066Д від 11.02.2014.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено посилання ТОВ "Лайк Сіті" на не задоволення ТОВ "Церіс" вимоги про сплату заборгованості, виходячи з наявного в матеріалах справи листа № 23 від 27.01.2017 з якого вбачається, що ТОВ "Лайк Сіті" було повідомлено ТОВ "Церіс" про повернення суми кредиту та сплати відсотків на підставі договору поруки № 4Ц14032И/П від 20.10.2016, та просило підписати угоду № ЛК16-43 від 21.10.2016 та довіреність. При цьому, у вказаному листі ТОВ "Лайк Сіті" не заявляло вимог до ТОВ "Лайк Сіті" перерахувати йому кошти.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що сам по собі факт невиконання боржником вимоги кредитора про сплату заборгованості не є доказом невизнання або оспорення боржником існування у кредитора відповідного права вимоги (оскільки таке невиконання може бути зумовлено не лише наявністю заперечень щодо факту існування заборгованості, а й зокрема, відсутністю у боржника грошових коштів, наявністю форс-мажорних обставин тощо).
За змістом статей 14, 15, 16 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Аналогічні положення містяться в статтях 32, 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).
Виходячи із змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ТОВ "Лайк Сіті" не доведено факту порушення, оспорювання або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів належними та допустимими доказами в розумінні статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 у справі № 910/14340/17 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
Г. Вронська