Справа № 826/6841/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.
22 лютого 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Губської Л.В. Пилипенко О.Є. Кондратенко Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління адміністративними будинками Державного управління справами про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Управління адміністративними будинками Державного управління справами, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_6 надбавки у відсотках до посадового окладу за вислугу років в державних органах, управліннях за період з 07.08.2016р. по 31.12.2016р. в розмірі 20%; - зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату надбавки у відсотках до посадового окладу за вислугу років в державних органах, у правліннях за період з 07.08.2016р. по 31.12.2016р. в розмірі 20%.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - ОСОБА_6 звернулася з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07 серпня 2006 року ОСОБА_6 була прийнята на посаду головного спеціаліста виробничо-технічного відділу Управління адміністративними будинками Державного управління справами.
27 жовтня 2006 року ОСОБА_6 присвоєно дев'ятий ранг державного службовця.
01 січня 2007 року позивача було переведено на посаду головного спеціаліста відділу матеріально-технічного постачання Управління адміністративного будинками Державного управління справами.
05 травня 2010 року ОСОБА_6 переведено на посаду головного спеціаліста сектору планування, закупівлі та складського забезпечення товарів Управління адміністративного будинками Державного управління справами, а 24 листопада 2010 року - на посаду завідувача відділу побутового обслуговування Управління адміністративними будинками Державного управління справами.
24.11.2010р. позивача було переведено на посаду завідувача відділу побутового обслуговування Управління адміністративними будинками Державного управління справами.
01.12.2016р., у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. № 889-VІІІ та введенням в дію нового штатного розпису, ОСОБА_6 переведена начальником відділу побутового обслуговування.
Натомість, як зазначено позивачем, в порушення вимог Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. № 3723-ХІІ, відповідачем в період з 07.08.2016р. по 31.12.2016р. не проводилось нарахування та виплата надбавки за вислугу років в державних органах, що слугувало підставою для звернення до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон України № 889-VIII).
Згідно з пунктом 15 частини 3 статті 3 вказаного Закону, дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.
Так, листом від 29 червня 2016 року № 3696/11-16 Національне агентство України з питань державної служби вказало, що за результатами аналізу положень Указу Президента України від 23 лютого 2000 року № 278 «Про Державне управління справами», Указу Президента України від 21 березня 2000 року № 474 (в редакції від 21 березня 2000 року чинної на момент утворення (державної реєстрації) Управління адміністративними будинками Державного управління справами 10 квітня 2000 року), інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління адміністративними будинками Державного управління справами є державною організацією, утвореною Державним управлінням справами, як єдиним спеціальним державним органом з матеріально-технічного, фінансового, соціально-побутового та іншого забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів, утвореним Указом Президента України від 23 лютого 2000 року № 278.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач є державною організацією, працівники якої, згідно з положеннями Закону України № 889-VIII втратили статус державних службовців.
Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII закріплено, що умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
На реалізацію наведеної правової норми, до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 268 «Про умови оплати праці працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, у 2016 році», яка набрала чинності одночасно із Законом України № 889-VIII та переходу позивача на посаду начальника відділу побутового обслуговування, ОСОБА_6 отримувала оплату праці у розмірі, який був визначений та діяв на момент набрання чинності Законом України № 889-VIII.
Вказаною постановою затверджено схему посадових окладів працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, з урахуванням юрисдикції державних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 590, яка набрала чинності 15 вересня 2016 року, у постанову № 268 внесено зміни, а саме: затверджено схеми посадових окладів працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, з урахуванням юрисдикції державних органів і працівників Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Управління адміністративними будинками Державного управління справами, Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.
На підставі Закону України № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 268 з урахуванням змін, внесених постановою № 590 від 31 серпня 2016 року, 20 жовтня 2016 року розпорядженням начальника Управління адміністративними будинками Державного управління справами № 126-к введено в дію новий штатний розпис.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно положень статті 32 Кодексу законів про працю України, 20 жовтня 2016 року ОСОБА_6 було повідомлено про зміну істотних умов праці та запропоновано переведення на посаду начальника відділу.
Крім цього, попереджено, що у випадку відмови від продовження роботи, у зв'язку зі зміною істотних умов праці, її буде звільнено з роботи, на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України.
01 грудня 2016 року, згідно заяви позивача, її переведено на посаду начальника відділу побутового обслуговування та встановлено посадовий оклад, визначений у додатку до постанови Кабінету Міністрів України № 268 у розмірі 3 620,00 грн.
Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII, умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
До прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 268, умови оплати праці вказаних осіб зберігались на рівні, закріпленому у Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3732-ХІІ.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. № 889-VIII, який набув чинності з 01 травня 2016 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що роз'яснення Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування щодо застосування деяких положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII про порядок оформлення втрати статусу державного службовця окремими категоріями працівників державних органів у зв'язку з набранням чинності цим Законом з 1 травня 2016 року та роз'яснення Міністерства соціальної політики України в листі від 02 серпня 2016 року №1079/13/84-16, доводи апелянта не підтверджують.
Так, у вказаних роз'ясненнях зазначено, що беручи до уваги положення частини 3 статті 22 Конституції України щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, Комітет вважає, що на період попередження цієї категорії працівників оплата їх праці, пільги, гарантії, компенсації, а також зобов'язання, які вони мали у зв'язку з наявністю статусу державного службовця, мають бути за ними збережені відповідно до законодавства, що діяло до 1 травня 2016 року.
Працівники, посади яких не передбачені штатними розписами державних органів, у тому числі працівники Управління, підлягають попередженню відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України зі збереженням умов оплати праці, що діяли до 1 травня 2016 року, до завершення строку попередження або до упорядкування умов оплати праці зазначених працівників рішенням Кабінету Міністрів України.
Таким чином, до моменту переходу на нові умови оплати праці, за працівниками відповідача, у тому числі позивачем, підлягали збереженню умови оплати праці, які діяли на момент набрання чинності Законом України № 889-VIII.
Згідно бухгалтерської довідки про нарахування заробітної плати ОСОБА_6 за період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 року, позивач до 01 грудня 2016 року отримувала оплату праці у розмірі, який був визначений та діяв на момент набрання чинності Законом України № 889-VIII.
Водночас, аналогічна інформація міститься і в особистих розрахункових листах за серпень - листопад 2016 року, які надані позивачем.
Виходячи з вищевикладеного, закріплення в Законі України № 889-VIII права на збереження за працівниками умов оплати праці, які діяли до набрання вказаним Законом чинності, передбачає отримання працівником оплати праці в розмірі, який виплачувався на момент набрання чинності Законом України № 889-VIII.
Натомість, наведені положення Закону не передбачають набуття працівником права на отримання виплат в більшому розмірі, на підставі Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3732-ХІІ, який втратив чинність.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно проводив нарахування та виплату ОСОБА_6 заробітної плати в період з 07 серпня 2016 року по 01 грудня 2016 року в розмірі, який було визначено в період дії Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3732-ХІІ та який позивач отримувала станом на 01 травня 2016 року.
Що стосується вимог ОСОБА_6 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати надбавки у відсотках до посадового окладу за вислугу років в державних органах, управліннях за грудень 2016 року в розмірі 20%, колегія суддів виходить з наступного.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_6 вбачається, що правовою підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити дії позивачем визначено Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3732-ХІІ.
Однак, на нові умови праці позивач перейшла з 01 грудня 2016 року, а відтак, з цієї дати оплата праці позивача здійснювалась, відповідно до положень Закону України № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, у 2016 році» від 06 квітня 2016 року № 268 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 590.
Посилань на те, що виплата заробітної плати проводилась відповідачем із порушенням вказаних нормативно-правових актів, ні у позовній заяві, ні під час розгляду справи позивачем не наведено.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно проводив нарахування та виплату позивачу надбавки за вислугу років у період з 07 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 15% до посадового окладу.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Губська Л.В. Пилипенко О.Є.
Повний текст постанови виготовлено 23.02.2018 року
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Губська Л.В.
Пилипенко О.Є.