Дата документу 14.02.2018 Справа № 554/8830/17
Провадження № 2/554/217/2018
14 лютого 2018 року Октябрський районний суд м.Полтави
в складі головуючого судді Чуванової А.М.
при секретарі Садошенко М.П.,
за участю учасників справи:
представник позивача ОСОБА_1: ОСОБА_2,
відповідач: ОСОБА_3,
представник відповідача ОСОБА_3В: ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
Позивач ОСОБА_1 10.11.2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу у розмірі 2086931,41 гривень. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 04.08.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, у відповідності до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 68500 доларів США, 400 ОСОБА_4, 250000 гривень зі строком повернення до 01.10.2017 року. Укладення договору позики підтверджується розпискою від 04.08.2017 року, яка була написана в присутності свідків. Станом на 09.11.2017 року сума позики в розмірі 68500 доларів США, 400 ОСОБА_4, 250000 гривень ОСОБА_3 не повернута. Загальна сума боргу, з врахуванням офіційного курсу гривні щодо іноземних валют Національного банку України, а саме: 100 доларів США -2663,6246 гривень, 100 ОСОБА_4 - 3087,1409 гривень, становить: (68500 доларів США) = 1824582,85 гривень + (400 ОСОБА_4) = 12348,56 гривень + 250000 гривень = 2086931,41 гривень.
Ухвалою суду від 24.11.2017 року було відкрите провадження за даною позовною заявою.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно п.11 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в новій редакції заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.
В судовому засіданніпозивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив задовольнити повністю. Вказав, що він добре знає батька відповідача, в лютому-серпні 2017 року він давав в борг відповідачу грошові кошти в гривнях та в іноземній валюті, загальна сума неповернутого боргу склала 68500 доларів США, 400 ОСОБА_4, 250000 гривень; 04.08.2017 року відповідач власноруч написав розписку про повернення зазначених коштів до 01.10.2017 року.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити. Вказав, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що не писав розписку, бо клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявляв, а також, що гроші брав та повернув всі.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Пояснив, що він дійсно неодноразово брав кошти у позивача, але завжди повертав з відсотками. 04.08.2017 року він не писав боргову розписку, почерк схожий, але не його.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні вимог. Пояснив, що відповідач стверджує, що не писав розписку; всі позики, які носили короткостроковий характер, були повернуті позивачу з обумовленими відсотками; під час здійснення позичок треті особи не були присутні; позивач міняв покази з приводу джерела отримання ним грошових коштів; покази свідка позивача суперечать показам ОСОБА_1; відсутній взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заслухавши позивача, відповідача, представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що04.08.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, у відповідності до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 68500 доларів США, 400 ОСОБА_4, 250000 гривень зі строком повернення до 01.10.2017 року. Укладення договору позики підтверджується розпискою від 04.08.2017 року (а.с.29 - оригінал розписки). Станом на 09.11.2017 року сума позики в розмірі 68500 доларів США, 400 ОСОБА_4, 250000 гривень ОСОБА_3 не повернута.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання умов договору позики, а саме: невиконання позичальником свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів.
Факт отримання позичальником в борг коштів оформлено розпискою.
У відповідності ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Загальна сума боргу, з врахуванням офіційного курсу гривні щодо іноземних валют Національного банку України, а саме: 100 доларів США -2663,6246 гривень, 100 ОСОБА_4 - 3087,1409 гривень, становить: (68500 доларів США) = 1824582,85 гривень + (400 ОСОБА_4) = 12348,56 гривень + 250000 гривень = 2086931,41 гривень.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У постанові Верховного Суду України №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року сформульована правова позиція: «Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей».
Таким чином, наявна у справі розписка є належним і допустимим доказом тієї обставини, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти, зазначені у ній.
ЗапереченняОСОБА_3 з приводу оформлення ним розписки суд визнає безпідставними, оскільки ним не були спростовані обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог.
З приводу посилань відповідача ОСОБА_3 на неотримання грошових коштів в сумі 68500 доларів США, 400 ОСОБА_4, 250000 гривень від позивача в борг суд зазначає наступне.
Стаття 1046 ЦК України визначає договір позики як реальний. Він не може вважатися укладеним, поки не відбулося передання позикодавцем позичальникові грошей або речей.
Стаття 1047 ЦК України передбачає обов'язкову письмову форму договору позики, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частина 2 ст.1047 ЦК допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
У відповідності з вимогами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були ним одержані у меншій кількості ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових , сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідач не довів факту безгрошовості договору позики, тоді як обов'язок доведення обставин безгрошовості договору, покладено саме на ОСОБА_3, який посилається на неотримання грошей та не підписання ним розписки.
Відповідно до ст.530 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом п.12 постанови Пленуму ВСУ від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показанням свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч.2 ст.937 ЦК, ч.3 ст.949 ЦК України.
Пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суд до уваги не приймає, показання свідків не є допустимим засобом доказування факту вчинення вищезазначеного правочину, оскільки договір було укладено в письмовій формі, та договір позики у вигляді розписки є допустимим та достатнім доказом, відповідно до вимог ч.2 ст. 1047 ЦК України.
Таким чином, проаналізувавши всі надані докази, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2086931,41 гривень.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 8810 гривень, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 525,526,530,1046,1047,1049,1050 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1, проживаючого за адресою: 36000 АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, до ОСОБА_3, проживаючого за адресою: 36000 АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2, про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3, проживаючого за адресою: 36000 АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, проживаючого за адресою: 36000 АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, суму боргу у розмірі 2086931,41 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3, проживаючого за адресою: 36000 АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2, на користь держави судовий збір в сумі 8810 гривень.
Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Апеляційного суду Полтавської області.
Повний текст судового рішення складено 23.02.2018 року.
Суддя: А.М.Чуванова