23 лютого 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/142/18
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі-відповідач, Управління), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованої площі 2,0 га на території Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою від 25.01.2018 року у справі відкрито спрощене провадження, учасникам справи надано строк для подання заяв по суті справи.
13.02.2018 року відповідачем надіслано до суду відзив на позовну заяву.
Позов обґрунтований тим, що 01.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованої площі 2,0 га на території Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства та отримав відмову у наданні такого дозволу, оформлену листом від 07.07.2017 року № М--7492/0-2490/6-17 з посиланням на статтю 118 ЗК України (невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів). У листі-відмові Управління зазначило, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач не увійшла до сформованого відповідачем переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території Херсонської області. Позивач вважає протиправною таку відмову, оскільки відповідач реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у тому числі шляхом розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до ст.ст. 118, 121 ЗК України. Єдиним способом приватизації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності для ведення особистого господарства, є подання громадянином до компетентного органу клопотання та необхідні документи із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. Законодавцем встановлено виключний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проте, відповідач надав позивачу відповідь, яка по суті не відповідає фактичним обставинам, та з якої не вбачається невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населення пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів у розмірі ч. 7 ст. 118 ЗК України. Тобто, відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, що не передбачені законодавством. Відповідач посилається на Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413, відповідно до якої при прийнятті рішень має враховуватися позиція відповідної ради під час надання земельної ділянки у власність громадян. Просить задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог з наступних підстав. Позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки (об'єкта) вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, в даному випадку постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними". Згідно вказаної постанови органи Держгеокадастру під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області. Відтак відповідач розпоряджається не всіма земельними ділянками на території області, а виключно 25 % від площі земельних ділянок, право оренди на які було продано на території відповідної області у кварталі, що передував поточному кварталу. Оскільки земельна ділянка, на яку претендує позивач, не належить до території, на яку ГУ Держгеокадастру у Херсонській області на момент розгляду їх заяви мав компетенцію по розпорядженню в межах Постанови № 413, Управління відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що в подальшому не позбавляє позивача реалізувати своє право з дотриманням норм вказаної постанови. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Учасники справи надіслали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Таким чином суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.
01.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 2,0000 га на території Милівської селищної ради Бериславського району для ведення особистого селянського господарства, додавши до заяви графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування.
07.07.2017 року Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, посилаючись на пункт 7 статті 118 Земельного кодексу України, відмовило ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Надаючи оцінку обґрунтованості вимог позивача про протиправність відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Статтею 116 ЗК України, зокрема, частиною 1 передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (ст. 121 ЗК України).
Відповідно до положень частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із наведених вище норм ЗК України слідує, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. Тобто, відмова є обґрунтованою тільки у випадку, якщо суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК України та/або інших законів та нормативно-правових актів у галузі земельних відносин, прийнятих на виконання цих законів.
Крім того, статтею 118 ЗК України встановлено вимоги до заяви, яку подають громадяни з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та виключний перелік документів, які додаються до такої заяви.
Судом встановлено, що з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивачем подано до ГУ Держгеокадастру клопотання від 01.06.2017 року, до якого додано передбачені ЗК України документи.
Отже, позивачем дотримано вимоги земельного законодавства, які регулюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами в частині звернення до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У відзиві відповідач зауважив, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, як територіальний орган, якому Земельним кодексом надано право передавати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення, відмовив позивачу у задоволенні клопотання, оскільки місце розташування земельної ділянки, яку позивачі мають намір отримати у власність, не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними".
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413, як на нормативний акт, що дає підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, зважаючи на наступне.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі-Стратегія).
Метою Стратегії є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.
Основними завданнями Стратегії є: впровадження засад стратегічного менеджменту в систему управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності; забезпечення оптимального використання земель, зокрема з урахуванням регіональних програм і планів розвитку територій, генеральних планів населених пунктів; підвищення рівня прозорості та публічності під час формування та реалізації державної земельної політики; підвищення рівня обізнаності населення, землевласників і землекористувачів щодо проблем деградації земель та сталого землекористування; запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву, підвищення рівня родючості ґрунтів; проведення рекультивації порушених земель.
Згідно Механізму реалізації Стратегії Держгеокадастр реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до закону, державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; проводить моніторинг та оцінку результативності реалізації Стратегії.
Таким чином, дана Стратегія прийнята з метою вдосконалення системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, а також раціонального та ефективного їх використання та жодним чином не регулює правовідносини між громадянином та державою щодо передачі земельних ділянок у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення фермерського господарства.
Відтак, посилання відповідача на Стратегію, як на нормативний акт, що прийнятий на виконання Земельного кодексу України, чи іншого закону, що регулює земельні правовідносини, та надає відповідачу право відмовляти у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є протиправними.
Суд погоджується із доводами відповідача про те, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області здійснює свої повноваження відповідно до законодавчих актів України, у тому числі актів Кабінету Міністрів, проте Стратегія не є тим нормативно-правовим актом, що регулює порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність, на відміну від Земельного Кодексу України.
Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.
Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою, відповідач, відповідно до пунктів 2-8 ч. 2 ст. 2 КАС України, повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Отже, перешкоджаючи позивачу в отриманні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності без законних на те підстав, відповідач таким чином перешкоджає позивачу у реалізації законодавчо наданого їй права, чим порушує принципи рівності перед законом та пропорційності, які визначені ст. 2 КАС України.
Беручи до уваги ту обставину, що у листі-відмові від 07.07.2017 року відповідач не навів передбачені пунктом 7 статті 118 ЗК України підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що у Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області відсутнє право адміністративного розсуду, відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача надати вищезазначений дозвіл.
Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності свого рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних ОСОБА_1, а відтак - задовольняє позов у повному обсязі.
За правилами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 194, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 07.07.2017 року у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованої площі 2,0 га на території Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованої площі 2,0 га на території Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Кисильова О.Й.
кат. 6.2.1