Справа № 359/1531/15-ц Головуючий у І інстанції Журавський В. В.
Провадження № 22-ц/780/66/18 Доповідач у 2 інстанції Кашперська
Категорія 19 20.02.2018
Іменем України
20 лютого 2018 року м. Київ
Апеляційний суд Київської області
у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Марченка Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, ухваленого в м. Борисполі 03 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та зобов'язання повернути квартиру,-
заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В лютому 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Заявлені вимоги після уточнення підстав позову мотивувала тим, що 04 червня 2014 року уклала договір позики із ОСОБА_2 на суму 248499,30 грн. та договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. В момент підписання договору іпотеки відповідач вимагала сплатити витрати, пов'язані із його нотаріальним посвідченням, в розмірі 35499,90 грн., із слів приватного нотаріуса сума за послуги значно менша - в межах 2400 грн., ОСОБА_2 пояснила це тим, що різниця між сумами є частковою сумою дострокового повернення позики, яка буде врахована під час останнього платежу. Крім того, відповідач зобов'язала її щомісячно частково погашати суму позики, фактично не давши нею скористатись. Отже, договір позики був порушений ОСОБА_2 ще в день видачі позики. Станом на 30 січня 2015 року позичальником не було повернуто всю суму боргу.
22 січня 2015 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу із ОСОБА_3, не повідомивши її про це та здійснивши продаж без її згоди, а кошти від продажу незаконно привласнила.
Остаточно уточнивши позовні вимоги в жовтні 2015 року, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 від 22 січня 2015 року, зобов'язати ОСОБА_2 повернути їй квартиру за вказаною адресою.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення відповідно до доказів, які наявні у справі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що жоден із її доводів не був врахований, судово-почеркознавча експертиза не проведена в зв'язку з неналежним повідомленням позивача для отримання зразків підпису, в допиті свідків відмовлено, докази належним чином не досліджені.
Так, додаткова угода не підписана сторонами, а лише ОСОБА_2, підпису ОСОБА_1 там немає; вимога від 10 листопада 2014 року, посвідчена приватним нотаріусом, про зобов'язання виконати договір позики не була їй вручена належним чином; відповідачем не доведено факту вручення заяви-вимоги, а отже в момент оформлення договору купівлі-продажу квартири недотримано вимоги договору іпотеки, чим порушено також ст. ст. 35, 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Суд не надав оцінки тому, що квартира оцінена та продана без згоди іпотекодавця за ціною 390602 грн., а згідно договору позики грошові кошти позичені в сумі 248499,30 грн., і відповідачем не надані докази повернення їй різниці від продажу майна.
Також судом не враховано, що 30 січня 2015 року іпотекодавця та її батьків було насильно виставлено з квартири без жодного повідомлення та не повернуто їм особистих речей.
З договором про задоволення прав іпотекодержателя від 04 червня 2014 року, примірник якого не було навіть виготовлено для неї, вона вперше ознайомилася в судовому засіданні і не давала жодного доручення незнайомим їй особам, а також не замовляла звіту про оцінку її квартири.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та зобов'язання повернути квартиру, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не було порушено встановлений Законом України «Про іпотеку» порядок задоволення своїх вимог як іпотекодержателя у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за основним договором, а саме за договором позики грошових коштів від 04 червня 2014 року. Крім того, станом на час розгляду справи власником квартири є інша особа, а саме ОСОБА_4, тому позов пред'явлений до неналежного відповідача.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2014 року ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 гроші у сумі 248499,30 грн., що еквівалентно 21000 доларів США, та свідчить про те, що отримала суму позики повністю до підписання цього договору. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцю борг до 12 години ранку 04 серпня 2014 року.
Згідно п. 4 договору позики у разі прострочення позичальником термінів повернення позики він зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку в розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.
Згідно п. 5 договору позики якщо борг не буде повернуто позичальником до визначеного цим договором строку, позикодавець має право стягнути борг шляхом звернення стягнення на будь-яке майно позичальника, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернено стягнення.
Згідно п. 7 договору позики за рахунок коштів, отриманих від реалізації належного позичальнику майна, відшкодовуються витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису та проведенням аукціону, в тому числі виконавчий збір і винагорода організаторові аукціону.
Згідно п. 8 договору позики зобов'язання за цим договором припиняється виконанням, проведеним належним чином. Позикодавець, приймаючи від позичальнику борг, повертає йому свій примірник цього договору та видає йому розписку, або робить відповідний запис на примірнику цього договору, що зберігається у позичальника (а. с. 59 т. 1).
04 червня 2014 року ОСОБА_1 склала розписку про те, що отримала згідно договору позики від ОСОБА_2 суму в розмірі 21000 доларів США та зобов'язується повернути вищевказану суму до 04 липня 2014 року, а також зазначила, що в забезпечення даної позики ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 свою квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (а. с. 155 т. 1).
Також 04 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду про те, що заборгованість по договору позики від 04 червня 2014 року на сьогоднішній день складає 251230 грн., що за курсом НБУ становить 21000 доларів США, яку позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 04 жовтня 2014 року. Якщо позичальник не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, він сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення платежу, та несе відповідальність за порушення грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України (а. с. 59 зворот т. 1).
Крім того, 04 червня 2014 року ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_2 договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованим в реєстрі за № 4234 (а. с. 107 - 108 т.), відповідно параграфів 1.1, 1.3 якого, згідно з договором позики, укладеним 04 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, іпотекодержатель надав боржнику позику в сумі 248499,30 грн., що еквівалентно 21000 доларів США. Даним договором забезпечується виконання зобов'язань боржника по поверненню іпотекодержателю суми позики, сплаті іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, включаючи як зобов'язання, передбачені договором позики, так і будь-якими додатковими угодами про внесення до нього змін, в тому числі щодо розміру позики.
Згідно розділу ІІ договору іпотеки, на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_4, оцінену сторонами в 385316 грн.
Згідно параграфу 4.3 договору іпотеки, іпотекодержатель має право у разі невиконання умов основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити за рахунок цього майна свої вимоги в повному обсязі; обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно параграфів 5.2.9, 5.3 договору іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися в тому числі шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та направлення вирученої суми на погашення заборгованості за основним зобов'язанням. У випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом надання права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Іпотекодавець має право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в ч. 1 цього пункту. Продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі здійснюється на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що буде встановлена, відповідно до висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, кваліфікація якого підтверджується сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності.
04 червня 2014 року ОСОБА_6 склала заяву про те, що їй відомо про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_2 її онукою ОСОБА_1 Проти передачі квартири в іпотеку не заперечує, майнових та інших претензій до ОСОБА_1 не має та в подальшому не матиме (а. с. 151 т. 2).
Крім того, 04 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого після виникнення відкладальної обставини, визначеної в п. 5.3 цього договору, іпотекодавець зобов'язується передати, а іпотекодержатель зобов'язується прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належну іпотекодавцю на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2
Згідно п. 4.1 договору, підписанням цього договору сторони домовляються про перехід права власності на об'єкт нерухомості - предмет іпотеки до іпотекодержателя після спливу 31-денного строку з моменту надіслання на адресу іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зазначеної вимоги. Письмова вимога направляється за місцем реєстрації (фактичного проживання) іпотекодавця, зазначеним у цьому договорі (АДРЕСА_9). У разі зміни адреси реєстрації (фактичного місця проживання), сторони зобов'язані в 3-денний термін повідомити кожній із сторін щодо такої зміни. У разі, якщо сторони не повідомили щодо таких змін, направлення повідомлення за адресою, вказаною в даному договорі, вважається як направлене належним чином і сторона не може оспорювати факт відсутності направлення такого повідомлення іншій стороні.
Згідно п. 5.3 договору, сторони домовилися, що права і зобов'язання сторін за цим договором виникають з моменту виникнення у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання, тобто на 31 день після документально підтвердженого надіслання на адресу іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (відкладальна обставина) (а. с. 150 - 154 т. 1).
04 червня 2014 року ОСОБА_1 склала нотаріально посвідчену заяву про те, що перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно та усвідомлюючи значення і правові наслідки своїх дій, цією заявою повідомляє, що квартира АДРЕСА_2 не є основним місцем її проживання, та, якщо вона до 04 серпня 2014 року, або у строк, встановлений додатковими угодами до договору позики від 04 червня 2014 року, не поверне суму 248499,30 грн., що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 21000 доларів США, що їй передана ОСОБА_2 за договором позики, укладеному між ними 04 червня 2014 року, ОСОБА_2 може зареєструвати договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений Ковальчуком С.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 04 червня 2014 року за реєстровим № 4236 у відповідній державній реєстраційній службі або продати вказану квартиру на умовах на її розсуд (а. с. 112 т. 1).
04 червня 2014 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із наданням права замовлення та отримання документів щодо належної їй квартири АДРЕСА_5, в том числі замовити та отримати відповідні витяги з Державного реєстру речових прав, довідку «Форма № 3», звіт про оцінку нерухомого майна, технічний паспорт на квартиру, довідку про відсутність заборгованості по сплаті комунальних платежів, отримувати та підписувати заяви-вимоги, тощо (а. с. 63 т. 1).
10 листопада 2014 року приватним нотаріусом ОСОБА_9 за заявою представника ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про сплату грошової суми згідно з договором позики в розмірі 310888,20 грн., що еквівалентно 21000 доларів США протягом 31 календарного дня з моменту отримання даної заяви-вимоги (а. с. 114 т. 1).
Згідно супроводжувальної декларації GrandEx та свідоцтва приватного нотаріуса від 22 січня 2015 року, зазначене повідомлення отримано ОСОБА_1 шляхом вручення кур'єрською службою 13 листопада 2014 року (а. с. 115, 116 т. 1).
22 січня 2015 року ОСОБА_2, що є іпотекодержателем за договором іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені, відчужила ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4 за 390602 грн., що є її вартістю відповідно до звіту про оцінку майна, складеного 20 січня 2015 року суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Альфета-Інвелейшн груп». Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованим в реєстрі за № 212 (а. с. 102 - 104, 125 т. 1).
05 лютого 2015 року ОСОБА_1 направила заяву приватному нотаріусу Ковальчуку С.П. про скасування довіреності в зв'язку із тим, що вона її не надавала (а. с. 65 - 66 т. 1).
12 березня 2015 року ОСОБА_3 відчужив квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу (а. с. 84 т. 1).
Наведені обставини підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 пов'язувала недійсність укладеного ОСОБА_2 з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири від 22 січня 2015 року з тим, що ОСОБА_2 не мала права продавати спірну квартиру, так як не була її власником; продала, попередньо не звернувшись до суду; а також зазначала, що вона не підписувала договір про задоволення прав іпотекодержателя, договір іпотеки, довіреності на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для отримання документів щодо квартири, і нотаріальну заяву від 04 червня 2014 року.
Відповідно до ст. ст. 1, 12 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.
Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.
Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.
Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.
Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
Як встановлено судом, 04 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, забезпечений іпотечним договором, предметом якого є квартира АДРЕСА_7. За умовами договору позики ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 248499,30 грн. та зобов'язувалась їх повернути до 04 серпня 2014 року, але зобов'язання не виконала, доказів повного і належного виконання зобов'язання на користь ОСОБА_2 позивачем не надано.
Договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 04 червня 2014 року передбачено перехід права власності на квартиру позивача до відповідача ОСОБА_2 у випадку невиконання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки на 31 календарний день після його відправлення.
10 листопада 2014 року приватним нотаріусом на адресу ОСОБА_1 направлено заяву-вимогу про сплату грошової суми за договором позики і попередження щодо продажу предмету іпотеки іншим особам, яке остання отримала 13 листопада 2014 року, але не здійснила будь-яких дій на повернення позики.
За таких обставин колегія суддів погоджується із правильними та обґрунтованими висновками суду про те, що ОСОБА_2 було дотримано встановлений ст. ст. 36, 38 Закону України «Про іпотеку» порядок задоволення своїх вимог як іпотекодержателя у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не підписувалася додаткова угода до договору позики, були предметом оцінки суду першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 78, ч. 6 ст. 81 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Колегія суддів враховує, що в судовому засіданні за клопотанням позивача призначалася судова почеркознавча експертиза для з'ясування обставин, чи виконано нею або іншою особою підписи у документах від 04 червня 2014 року: договорі про задоволення прав іпотекодержателя, договорі іпотеки, довіреності та нотаріальній заяві від імені ОСОБА_1, проте позивач ухилилася від проведення цієї експертизи і не оплатила її, а також не надала вільні та експериментальні зразки свого почерку та підпису, як вимагали експерти.
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції призначалися судові засідання на 27 лютого та 22 березня 2017 року для відібрання зразків підпису, на які позивач не з'явилася, незважаючи на вчасне вручення судових повісток (а. с. 126, 127 т. 2).
Крім того, на клопотання позивача в суді апеляційної інстанції було призначено судову почеркознавчу експертизу ухвалою від 24 жовтня 2017 року.
Листом від 13 грудня 2017 року ОСОБА_1 повідомлялася про необхідність здійснити оплату вартості експертного дослідження та з'явитися до суду для відібрання експериментальних зразків почерку та підпису. 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 одержала зазначений лист (а. с. 5 т. 3), 26 грудня 2017 року в неї були відібрані експериментальні зразки почерку та підпису, однак оплата вартості експертного дослідження так і не була проведена, в результаті чого 02 лютого 2018 року справа була повернута до апеляційного суду без виконання експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Колегія суддів звертає увагу, що питання щодо належності підпису позивачу на супроджувальній декларації про вручення нотаріальної вимоги позивачем в суді першої інстанції взагалі не ставилося на питання експертного дослідження, будь-якими іншими доказами ці обставини не спростовуються, а тому доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 така вимога не отримувалася і відповідачем таким чином порушено вимоги Закону України «Про іпотеку» щодо направлення повідомлення про укладення договору купівлі-продажу, є нічим не підтвердженими та відхиляються колегією суддів.
Колегія суддів враховує, що в клопотанні від 24 жовтня 2017 року про призначення почеркознавчої експертизи позивач вже просила з'ясувати належність її підпису на транспортній накладній про вручення їй нотаріальної вимоги, однак апеляційний суд був позбавлений можливості поставити на вирішення призначеної ним експертизи питання інші, аніж ті, які мали бути предметом розгляду експертизи в суді першої інстанції, враховуючи, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відтак, позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що підписи на договорах та супроводжувальній декларації належать не їй, а іншій особі.
Крім того, ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що невиконання вимоги про направлення повідомлення щодо наміру продажу квартири є підставою для відповідальності перед особами, які мають права чи вимоги на предмет іпотеки, за відшкодування завданих збитків, але не для визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 від відповідача не надходили грошові кошти, які залишились від продажу квартири після погашення боргу, колегія суддів враховує, що позивач не позбавлена можливості звернутися до ОСОБА_2 із відповідними вимогами, правильних по суті висновків суду першої інстанції зазначені обставини в разі їх підтвердження не спростовують і не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення квартири.
Не стосуються предмету позову і відхиляються колегією суддів доводи апеляційної скарги, що іпотекодавця та її батьків було насильно виселено з квартири.
Колегія суддів не може також погодитися із доводами апеляційної скарги, що позичальником видано грошові кошти не в повному обсязі, оскільки договір поруки ОСОБА_1 з підстав безгрошовості нею не оскаржувався.
Крім цього, колегія суддів враховує наступне.
За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Ст. 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди. Разом із тим, ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України.
При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Отже, належним способом захисту у даному випадку мав би бути віндикаційний позов до добросовісного набувача, а не визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 22 січня 2015 року.
Також, відповідач ОСОБА_2 станом на сьогоднішній день не є власником спірної квартири АДРЕСА_8, а право власності зареєстровано за третьою особою по справі ОСОБА_4, відтак вимоги в частині зобов'язання виконати дії пред'явлені позивачем до неналежного відповідача, на що обґрунтовано звернуто увагу судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий : Кашперська Т.Ц.
Судді : Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.