Справа № 2-2280/11 Головуючий у 1 інстанції: Івасівка А.П.
Провадження № 22-ц/783/6700/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.
Категорія:27
19 лютого 2018 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Левика Я.А.,
секретаря: Цапа П.М.,
за участю: представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
представника ПАТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості,-
У вересні 2011 року ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” звернувся із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 03.09.2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір № E/V 3171 про надання строкового кредиту в сумі 30 000,00 доларів США і отримав такий цього ж дня через касу зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 16 % на рік на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення 05.09.2011 року. Зобов'язання за вказаним договором забезпечено договорами поруки, укладеним з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 Згідно умов кредитного договору відповідач взяв на себе зобов'язання повертати частини кредитних коштів згідно з умовами визначеними у даному договорі. Відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань не виконав, у зв'язку з чим станом на 12.08.2011 року у нього виникла заборгованість у розмірі 19 317,09 доларів США.
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2011 року позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” заборгованість у розмірі 19 317,09 доларів США, 1 539,77 гривень судового збору та 120,00 гривень витрат на ІТЗ розгляду цивільної справи позовного провадження.
Дане рішення оскаржив відповідач ОСОБА_2
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є таким, що ухвалене з порушеннями вимог процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема зазначає, що 03.09.2007 року для забезпечення виконання договору кредиту між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” та ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_6 укладено договір поруки. Згідно умов вказаних договорів поруки поручителі зобов'язувалися перед кредитором відповідати за порушення зобов'язань боржника, що випливають з договору кредиту від 03.09.2007р., укладеного між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” та ОСОБА_5 Згідно п.1.1 Договору поруки поручитель та боржник відповідають перед банком, як солідарні боржники. Однак, умовами договору поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою, а відтак підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості немає. Також, зазначає, що при прийняті оскаржуваного рішення суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів, оскільки, як вбачається із розрахунку присудженої до стягнення заборгованості заборгованість по окремих платежах, зобов'язання із сплати яких виникло до 02.03.2011 року становила: заборгованість по тілу кредиту - 8 200,16 доларів США, заборгованість за відсотками - 2 424,83 доларів США, заборгованість по пені - 699,69 доларів США, що разом становить 11 324,68 доларів США. Таким чином, суд не з'ясував, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах 6 місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука за окремими платежами та безпідставно стягнув із поручителя заборгованість, щодо якої поруки припинились у сумі 11 324,68 доларів США. Крім того, зазначає, що згідно п. 4 Договору поруки, поручитель зобов'язується в строк протягом 30 днів з моменту отримання вимоги банку погасити заборгованість Боржника за кредитним договором, однак позивачем не надано суду, доказів надсилання поручителю ОСОБА_2 таких вимог, що свідчить про передчасність заявленого позову в частині вимог до поручителя ОСОБА_2. Також зазначає, що судом у рішенні не встановлено факту виконання позивачем зобов'язань із надання кредиту, а матеріали справи не містять доказів надання кредиту, відтак, у суду були відсутні підстави для стягнення заборгованості із відповідачів. Враховуючи вищенаведене просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_2 -ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, представника ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” - ОСОБА_4 на їх заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень якого, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.
03 вересня 2007 року між позивачем ПАТ “ПРИВАТБАНК” та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір № E/V 3171 про надання кредиту у розмірі 30 000,00 доларів США і отримав такий цього ж дня через касу зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 16 % на рік на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення 05.09.2011 року.
Згідно умов кредитного договору відповідач ОСОБА_5 взяв на себе зобов'язання повертати частини кредитних коштів згідно з умовами визначеними у додатку № 1 до даного договору від 04.09.2007 року. Відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань не виконав, у зв'язку з чим станом на 12.08.2011 року виникла заборгованість у розмірі 19317,09 доларів США.
Зобов'язання за вказаним договором забезпечено: договором поруки № 1 від 03.09.2007 року, укладеним між ПриватБанком, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та договором поруки № 2 від 03.09.2007 року укладеним між ПриватБанком, ОСОБА_5 та ОСОБА_2.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_5 умов договору не виконав, допустив порушення термінів повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, встановлених графіком повернення кредиту.
Розрахунком заборгованості за кредитним договором № E/V 3171 від 03.09.2007 року стверджується, що станом на 12.08.2011 року утворилась заборгованість за кредитом, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12 683,00 доларів США, заборгованість за відсотками в розмірі 4 063,55 доларів США, заборгованість за пенею 1 620,81 доларів США, також, штраф фіксована частина 250,00 грн. та штраф процента складова 918,37 доларів США.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позичальник порушив умови кредитного договору щодо строків платежів відповідно до умов договору, договором передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту при порушенні строків платежів за договором, в зв'язку з чим підставною є вимога кредитора про дострокове повернення кредиту, процентів та сплату неустойки.
Висновок суду першої інстанції в цій частині відповідає обставинам справи та доказам, що містяться в матеріалах справи.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення порядку стягнення коштів у зв'язку з наступним.
Як вбачається з п. 1 обох договорів поруки поручителі взяли на себе зобов'язання відповідати за виконання позичальником ОСОБА_5 умов кредитного договору в повному обсязі, зокрема стосовно сплати суми кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом, пені за прострочку сплати платежів та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором № E/V 3171 від 03.09.2007 року.
Згідно п. 2 обох договорів поруки поручителі у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань згідно кредитного договору № E/V 3171 від 03.09.2007 року боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).
Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
А відтак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що зміст вказаної норми вбачає можливість встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобов'язання одночасно з боку декількох осіб. Однак, така порука виникає лише на підставі її спільного надання у формі укладення одного договору декількома поручителями (ч. 3 ст. 554 ЦК України) та лише у випадку укладення одного договору декількома поручителями (спільна порука) поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою.
За таких обставин, кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, а поручитель, що виконав зобов'язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
Наведене правозастосування відповідає правовій позиції, висловленій 11.11.2015 року Верховним Судом України у справі № 6-511цс15.
Отже, стягуючи з боржника та обох поручителів у солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що в даному випадку норма ч.3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності разом, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено окремі договори поруки.
За наведеного, у користь позивача підлягає до стягнення заборгованість солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7, і солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2.
Також, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення суми боргу, присудженої до стягнення в користь ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” із ОСОБА_2 у зв'язку з наступним.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Таким чином, умова п. 7 обох договорів поруки про його до припинення зобов'язань в повному обсязі не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Встановлено, що боржник ОСОБА_5 узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 05.09.2011 року (п. 1.3 кредитного договору), сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів (додаток № 1 до кредитного договору).
Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Наведене правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій за Постановою від 29.06.2016 року у справі № 6-272цс16.
Як вбачається з додатку № 1 від 04.09.2007 року до кредитного договору № E/V 3171 від 03.09.2007 року “Графік погашення кредиту, відсотків і винагороди”, позичальник зобов'язується частково погашати заборгованість за кредитом, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, щомісяця в дату та розмірі визначеному сторонами. Сплату останнього місячного платежу сторони обумовили в дату 01.09.2011 року в сумі 383,01 доларів США.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 свій останній платіж сплатив 29.04.2010 року в сумі 400,00 доларів США, що стверджується розрахунком заборгованості, зокрема в дату сплати зменшилась прострочена заборгованість на суму 390,31 доларів США до суми 82,85 доларів США, сплачено відсотків в сумі 5,88 доларів США та пені в розмірі 3,80 доларів США.
Банк із позовом до суду звернувся у вересні 2011 року, що з врахуванням дати, визначеної Графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди для сплати останнього місячного платежу - 01.09.2011 року свідчить про те, що порука ОСОБА_2 припинилась в частині щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами шестимісячного строку, що відповідає даті розрахунку заборгованості 02.03.2011 року.
Відтак, належна до стягнення в солідарному порядку із ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” заборгованість становить різницю між сумою заборгованості станом на дату формування розрахунку заборгованості та сумою заборгованості, що сформована до 02.03.2011 року та становитиме: заборгованість за кредитом у розмірі 4 482,74 доларів США, відсотки 1 638,72 доларів США, пеню 921,12 доларів США, штраф процентна складова 918,37 доларів США, штраф фіксована частина 250,00 грн.
Поруку ОСОБА_2 до 02.03.2011 року на суму 11324,68 доларів США суд розцінює такою, що припинилась, відтак, такою, що не належить присудженню в користь кредитора.
Суд надає критичної оцінки доводам апеляційної скарги з приводу передчасності заявлення вказаного позову в частині вимог до поручителя ОСОБА_2 за відсутності доказів первинного скерування письмової вимоги про усунення порушення, з огляду на наступне.
Конституційний Суд України в рішенні від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002 (№ 15-рп/2002) “Щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)” вказав, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Отже, право на звернення до суду є беззастережним.
Аналогічно, надається критична оцінка доводам апеляційної скарги з приводу відсутності належних доказів надання кредиту, з огляду на те, що стороною апелянта визнаються юридично-вагомі факти проведення позичальником непоодиноких сплат в рахунок повернення кредиту, в т.ч. й в розмірах передбачених Графіком погашення кредиту та стверджують про припинення поруки ОСОБА_2 не стосовно всього періоду дії такої.
Таким чином, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи, не в повній мірі встановив дійсних прав та обов'язків сторін, тому дійшов до помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відтак, колегія суддів проходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
З врахуванням приписів ст. 141 ЦПК України, з ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” слід стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 697,72 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2.ч.1 ст.374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_8 “ПРИВАТБАНК” заборгованість у розмірі 19 317,09 доларів США.
Стягнути солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_2 в користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_8 “ПРИВАТБАНК” заборгованість за кредитом у розмірі 7960,95 доларів США, з яких: 4 482,74 доларів США заборгованість за тілом кредиту, відсотки 1 638,72 доларів США, пеню 921,12 доларів США, штраф процентна складова 918,37 доларів США. Штраф фіксована частина 250 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_8 «Приватбанк» в користь ОСОБА_2 судовий збір з подання апеляційної скарги 697,72 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 21.02.2018 року.
Головуючий: О.М.Ванівський
Судді: Р.П. Цяцяк
ОСОБА_10