Справа № 761/17410/15-а
Провадження № 2-а/761/148/2018
12 лютого 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Піхур О.В.
за участю:
секретаря судового засідання - Григоренко А.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Голови Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Голови Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Київської області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04 лютого 2015 р. представник позивача, відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» звернулась до відповідача із запитом з приводу надання інформації та належним чином завірених документів. 16 лютого 2015 р. Голова КДКА Київської області ОСОБА_3 не надавши відповідь на адвокатський запит № 04/02-15 від 04.02.2015 р. написала листа № 43 в якому зазначила, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області просить вказати, які саме докази потрібні, що прискорить надання відповідь по суті поставленого питання. Представник позивача вважає відповідь незаконною та суперечить Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність. В адвокатському запиті ставились два конкретні питання на які представник позивача потребувала відповіді для надання якісної правової допомоги позивачу. Не отримавши відповідь на адвокатський запит представник позивача знову звернулась до відповідача з листом та просила надати детальну і достовірну інформацію по всіх питаннях піднятих у запиті. Станом на день подання позову відповідь на запит отримана не була. За таких обставин, дії Голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області є протиправними та порушують положення ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 35 Закону України «Про інформацію», додатково зазначивши, що відповідач порушив її професійні права, які негативно впливають на її ділову репутацію.
Тому, позивач просив суд визнати неправомірною бездіяльність Голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області з ненадання відповіді у визначений законом термін; зобов'язати Голову Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області надати відповідь на адвокатський запит № 04/02-15 від 04 лютого 2015 року.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити, зазначивши, що дії Голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області є протиправними та порушують положення ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 35 Закону України «Про інформацію», крім того, відповідач порушив її професійні права, які негативно впливають на її ділову репутацію.
У судове засідання представник відповідача, належним чином повідомлений про дату та час судового засідання не з'явився, звернувся до суду із відзивом, в якому зазначив, що 23.03.2015 року Голова КДКА Київської області ОСОБА_4 направила лист ОСОБА_5, в якому повідомила, що вона може ознайомитися з протоколом Установчої конференції делегатів від адвокатів Київської області від 10.10.2012 року, проте жодних дій нею не вчинено.
Заслухавши пояснення представника позивача, повно, об'єктивно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Голови Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.07.2017 року скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 15.09.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судами встановлено, що 04.02.2015 року адвокатом позивача ОСОБА_5 на ім'я Голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області було направлено запит №04/02-15 в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» про надання доказів обрання членами дисциплінарної комісії адвокатури Київської області ОСОБА_6 та інших; надання доказів переатестації членів дисциплінарної палати КДКА Київської області ОСОБА_6 та інших. 16 лютого 2015 року за підписом голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області ОСОБА_3 на ім'я адвоката ОСОБА_5 направлено лист за № 43 в якому зазначено, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області просить вказати, які саме докази потрібні, що прискорить надання відповідь по суті поставленого питання.
Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обґрунтовуючи вимоги адміністративного позову, позивач посилається на порушення відповідачем вимог ч. 2 та ч. 3 ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та ст. 35 Закону України «Про інформацію».
Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2015 року направлено адвокатський запит у зв'язку із надання юридичних послуг ОСОБА_2 з питань перевірки відомостей щодо дисциплінарного проступку адвоката ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги № 14/01-15 від 14 січня 2015 року (а.с. 5-6).
Із копії адвокатського запиту вбачається, що ОСОБА_5 просила надати докази обрання членами дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а також надати докази переатестації згаданих вище членів палати дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області.
16.02.2015 року листом № 43 за підписом голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області ОСОБА_4 заявника повідомлено, що на запит № 04/02-15 від 04.02.2015 року комісія просить вказати, які саме докази необхідно надати, а також зазначила, що вказаний перелік необхідних документів прискорить надання відповіді по суті (а.с. 8).
03.03.2015 року адвокат ОСОБА_5 направила на адресу Голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області лист з проханням надати відповідну, детальну, достовірну інформацію по всіх питаннях, які було піднято в адвокатському запиті № 04/02-15 від 04.02.2015 року (а.с. 7).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
За змістом пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема, забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.
Частиною першою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
У відповідності до частини другої статті 24 Закону орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.
Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом ( частина 3 статті 24 Закону).
Згідно з частиною третьою даної статті передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у відносинах з адвокатами зобов'язані дотримуватися вимог Конституції України та законів України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із статтею 3 вказаного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 вказаного Закону інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Отже, суд приходить до висновку, що адвокат реалізуючи своє професійне має право звертатися з адвокатськими запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб з метою надання правової допомоги клієнту, реалізує й норми ст. 10 Конвенції щодо права на отримання інформації, тобто, особи, які не надають відповіді на адвокатський запит, порушують не лише Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», але й ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, суд звертає увагу що згідно Проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Захист прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності : заключення та рекомендації (9 червня 2016 р.) вказано, що кожне порушення професійних прав і гарантій адвоката є водночас порушенням прав людини його клієнта.
Згідно вимог ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до п.п.3-6 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Аналізуючи дані положення процесуального законодавства, можна дійти висновку, що законодавцем передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України N 475/97-ВР від 17.07.97; Конвенція набула чинності для України 11.09.97.
За приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 по справі Чуйкіна проти України (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Відповідно до правової позиції в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, зважаючи на те, що відповідачем було порушено вимоги Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатом ОСОБА_5 своєї професійної діяльності із надання юридичних послуг ОСОБА_2, оскільки, так і не було надано відповіді ОСОБА_2 на адвокатський запит №04/02-15 від 04.02.2015 року у визначений законом термін, що свідчить про бездіяльність Голови Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, а тому порушені права позивача можуть бути поновлені шляхом покладення на відповідача обов'язку щодо надання відповіді на адвокатський запит.
Відповідно ст.139 КАС України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 73,08 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 6, 19 Конституції України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 5-9, 77, 139, 245, 246, 255, 295 КАС України, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд,
Позов ОСОБА_2 (адреса реєстрації : АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Голови Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Київської області (місто Київ, вулиця Січових Стрільців, 10, код ЄДРПОУ 23243231) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Голови Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Київської області з ненадання відповіді у визначений законом термін ОСОБА_2 на адвокатський запит №04/02-15 від 04.02.2015 року.
Зобов'язати Голову Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Київської області надати відповідь ОСОБА_2 на адвокатський запит №04/02-15 від 04.02.2015 року.
Стягнути з Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Київської області в дохід держави судовий збір в розмірі 73,08 грн.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень КАС України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 186 КАС України : апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного рішення суду 22.02.2018 року.
Суддя