Справа № 761/1342/15-к
Провадження № 1-в/761/45/2018
13 лютого 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю прокурора ОСОБА_2
представника власника майна ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву захисника ОСОБА_3 в інтересах володільця майна ОСОБА_5 про вирішення питання щодо повернення суми застави, внесеної під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012110100001444 від 18.12.2012 року, по обвинуваченню ОСОБА_6 за ч.4 ст. 190 КК України.
На розгляд суду надійшла заява захисника ОСОБА_3 в інтересах заставодавця ОСОБА_5 про вирішення питання щодо повернення суми застави, внесеної під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012110100001444 від 18.12.2012 року, по обвинуваченню ОСОБА_6 за ч.4 ст. 190 КК України, у якій остання просить вирішити питання щодо повернення суми застави заставодавцю, оскільки вирок набрав законної сили, а заставу в дохід держави звернуто не було.
Представник заставодавця - адвокат ОСОБА_3 підтримала заяву із викладених у ній підстав та просила про її задоволення.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви.
Інші учасники судового провадження до суду не з*явились, про дату та час судового розгляду заяви були повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду заяви по суті.
Вислухавши учасників судового провадження та думку прокурора, вивчивши заяву та матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно п.1 ч.4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
При цьому, відповідно до п.14 ч.1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
З матеріалів справи встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 12.11.2014 року відносно ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у виді застави у розмірі 91 760 грн.
На виконання вищезазначеної ухвали 20.11.2014 року було внесено суму застави у розмірі 91 760 грн.
Вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 08.02.2016 року ОСОБА_6 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України і призначено покарання у виді 5 (п'яти ) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням - іспитовим строком, тривалістю 3 (три) роки.
Також вказаним вироком запобіжний захід у виді застави, застосований відносно ОСОБА_6 , залишено застосованим до набрання вироком законної сили, а також задоволено цивільний позов потерпілого, на суму 1 577 890 грн.
У подальшому, вироком Апеляційного суду м.Києва від 15.08.2017 року вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 08.02.2016, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ч.4 ст.190 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. В іншій частині вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 08.02.2016 відносно ОСОБА_6 залишено без змін.
У своїй заяві адвокат ОСОБА_3 просить вирішити питання щодо повернення суми застави заставодавцю ОСОБА_5 , який є батьком засудженого та саме ним було внесено суму застави, оскільки вирок суду першої інстанції набрав законної сили.
Так, згідно наданої довідки Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» від 19.10.2017 року вих. № 1681/02/11, судом встановлено, що згідно даних операційної системи банку 20.11.2014 року у касі віділення №32 ПАТ «Діамантбанк» було здійснено платіж на суму 91 760 грн., в заяві на переказ готівки зазначено платником ОСОБА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
У той же час суд критично ставиться до вказаної вище довідки в частині того, що у ПАТ «Діамантбанк» наявні підстави вважати платником іншу особу, а саме ОСОБА_5 , оскільки у останній міститься тільки припущення про те, що платником застави щодо засудженого ОСОБА_6 є його батько ОСОБА_5 , а сам платіж було здійснено саме від імені ОСОБА_6 , із зазначенням його ідентифікаційного коду.
Окрім іншого суду також не було надано будь-яких достовірних доказів (довідки про доходи тощо) щодо походження грошових коштів та їх належності саме ОСОБА_5 , існування об*єктивної можливсті внесення застави у такій сумі останнім, який є пенсіонером та особою похилого віку 1937 року народження.
Наведені вище обставини є належною підставою для відмови у задоволенні заяви.
Виходячи з наведеного вище та керуючись ст.ст.374, 537, 539 КПК України,
У задоволенні заяви захисника ОСОБА_3 в інтересах володільця майна ОСОБА_5 про вирішення питання щодо повернення суми застави - відмовити
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.
Суддя ОСОБА_1