Номер справи 623/1211/17
Номер провадження 2/623/27/2018
іменем України
21 лютого 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
у складі: головуючого судді Бєссонової Т.Д.
за участю секретаря Ноль С.В.
судового розпорядника Максименка Р.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину житлового будинку в порядку поділу спільного майна подружжя,-
01.06.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину будинку що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, вказує що з відповідачем по справі з 19 серпня 1995 року знаходились у шлюбі. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року шлюб розірвано.
В 2003 році, в період шлюбу, ними було придбано будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 який зареєстровано на відповідача ОСОБА_4
Просить визнати за ним право власності на ? частину будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, який складається з: житлового будинку під літ «А-1», загальною площею 55,6 кв.м., у тому числі житловою площею 28,0 кв.м., а,а1 - прибудови, а2 -ганок та надвірних будівель: «Б» -сарай, «Г» -погріб, «Д» - вбиральня, «Е» -літній душ, №1 паркан, №2 колодязь, що розташовані на земельній ділянці розміром 1265 кв.м. як майна набутого подружжям під час шлюбу. Стягнути з відповідача витрати пов»язані зі сплатою судового збору.
Позивач та його представник - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні позов підтримали.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник - адвокат ОСОБА_6 позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що спірний будинок було придбано батьками відповідача в період шлюбу з позивачем ОСОБА_2 Зазначений будинок було придбано цілком за кошти її батьків.
Вислухавши пояснення позивача та його представника - адвоката ОСОБА_5, відповідача, та її представника - адвоката ОСОБА_6, свідків: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 , дослідивши матеріали справи, суд встановив.
Відповідно до ст. 368 ч. 3 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 372 ч. 2 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Так, згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку(доходу).
Матеріалами справи встановлено, що сторон знаходились в зареєстрованому шлюбі з 19 серпня 1995 року (а.с. 10).
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року шлюб розірвано (а.с.12)
Згідно договору купівлі-продажу від 15 серпня 2003 року ОСОБА_4 належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.79-80), отже спірний будинок був набутий сторонами за час шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63. ч. 1 ст. 65 СК України.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. З ст. 368 ЦК України) відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком таких, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Будинок не є предметом індивідуального користування.
Установивши, що на об»єкт нерухомого майна - будинок, набуто право власності на підставі цивільно-правової угоди під час шлюбу, незалежно від того, на ім»я кого з подружжя вона була придбана, суд приходить до висновку, що вищевказаний будинок є правом спільної сумісної власності подружжя, а тому доводи позивача про рівність часток будинку, є вірними.
Сторони не заперечували, що спірне майно було придбано під час перебування у шлюбі.
Посилання відповідача, що будинок був придбаний на кошти її батьків, не може бути підставою для відмови у позові та не спростовує заявлених вимог, оскільки відповідач не надала належних та достовірних доказів придбання будинку тільки на її користь і що будинок був придбаний тільки для неї, а не для подружжя.
Як вбачається з копії паспорту позивача серії НОМЕР_3 виданого Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 06 березня 1998 року позивач зареєстрований у спірному будинку з 06 жовтня 2003 року, тобто майже відразу після придбання будинку.(а.с.13)
При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача в тій частині, що кошти на придбання спірного майна були її батьків ОСОБА_11, ОСОБА_8, оскільки належних доказів того, що отримані ОСОБА_11 в борг кошти в розмірі 1000 грн. за розпискою від 05.08.2003 року, були витрачені саме на придбання спірного майна, відповідачем до суду не надано.
А сама свідок ОСОБА_11 не була стороною цивільно-правової угоди з купівлі будинку від 15.08.2003 року.
Конституційний суд України у своєму рішенні № 17-рп від 19 вересня 2012 року дійшов наступних висновків: «Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Суд не приймає до уваги долучені до матеріалів справи копії боргової розписки ОСОБА_11, від 05.08.2003 року виданої на ім»я ОСОБА_16, оскільки така не стосується жодної із сторін спору та копії розписки ОСОБА_10 про отримання коштів в розмірі 2000 грн. від ОСОБА_11 в рахунок оплати згідно договору купівлі-продажу будинку за адресою : АДРЕСА_3 на ім»я ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_11 не була стороною цивільно-правової угоди з купівлі будинку від 15.08.2003 року і така розписка не може бути належним доказом відсутності спільних майнових прав подружжя на будинок, який підлягає поділу.
Таким чином, законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, а тому обов»язок доведення тієї обставини, що майно придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.
Відповідно до положень ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідачем не надано до суду доказів надання позивачем ОСОБА_2 згоди на придбання будинку в особисту власність відповідача ОСОБА_3
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що в 2003 році вона продавала будинок, що належав їй та ОСОБА_17, розташований по АДРЕСА_4 оглядали батьки відповідача, вони також домовлялись про ціну та передали їй кошти 2000 грн. Договір оформили на ім»я ОСОБА_4 Походження коштів, за які було придбано будинок їй невідоме.
В судовому засідання свідки ОСОБА_11, ОСОБА_8 - батьки відповідачки пояснили, що спірний будинок був придбаний за їх кошти на ім»я їх доньки.
Вказані свідками обставини суд оцінює критично, оскільки свідки є зацікавленими в розгляді справи.
Доводи відповідача та її представника про те що спірне майно було придбано лише за кошти батьків відповідача безпідставні, оскільки доказів цих обставин вони не надали.
Враховуючи вищенаведені норми права, докази на які посилається позивач, суд вважає, що спірне майно придбано за час перебування сторін у шлюбі, їх спільного проживання, ведення спільного господарства за кошти подружжя та в інтересах сім»ї, тому є спільним сумісним майном подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Шлюбний договір між сторонами укладено не було.
Згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на ? частину будинку підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 960,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, згідно квитанції № 0.0.733267576.1 від 24.03.2017 на суму 640,00 грн. та № 0.0.807512559.1 від 17.07.2017 на суму 320,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,12,13,141,259,263-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, зареєстрованим за адресою : АДРЕСА_5 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 який складається з: житлового будинку під літ «А-1», загальною площею 55,6 кв.м., у тому числі житловою площею 28,0 кв.м., а,а1 - прибудови, а2 -ганок та надвірних будівель: «Б» -сарай, «Г» -погріб, «Д» - вбиральня, «Е» -літній душ, №1 паркан, №2 колодязь, що розташовані на земельній ділянці розміром 1265 кв.м. як майна набутого подружжям під час шлюбу.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП:НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, зареєстрованої за адресою : АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, зареєстрованим за адресою : АДРЕСА_5 витрати по сплаті судового збору в розмірі 960,00 грн.(дев»ятсот шістдесят грн. 00 коп.)
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги
Головуючий: суддя