15 лютого 2018 року м. Рівне
Апеляційний суд Рівненської області в складі :
головуючого судді Григоренка М.П.,
суддів : Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.
секретар судового засідання Москалик Т.В.,
учасники справи:
позивач - відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - позивач - ОСОБА_1,
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року в справі № 564/2936/15-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору та позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, ухваленого під головуванням судді Грипіч Л.А. об 11 год 18 хв. в приміщенні Костопільського районного суду Рівненської області,
17 грудня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в Костопільський районний суд Рівненської області з позовною заявою, в якій зазначив, що 05 грудня 2007 р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №0712/08, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 30000 доларів США на споживчі цілі із сплатою відсотків за користування у розмірі 16% річних та кінцевим терміном виконання зобов'язання до 23.11.2017 року.
У зв'язку зі неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань
Провадження № 22-ц/787/217/2018 Головуючий у 1 інстанції : Грипіч Л.А.
Доповідач : Григоренко М.П.
за кредитним договором, станом на 02 грудня 2015 року у останнього утворилась заборгованість в розмірі 16192,37 доларів США, яка складається з: 13241,51 доларів США. - заборгованість за кредитом; 1507,60 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 662,21 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також 10,49 доларів США - штраф (фіксована частина) та 770,57 доларів США - штраф (процентна складова ), а тому позивач просив суд стягнути вказану заборгованість із відповідача.
15 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся в Костопільський районний суд Рівненської області із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просив визнати недійсним кредитний договір №0712/08 від 05 грудня 2007 року та договір іпотеки, який був укладений в якості забезпечення вказаного кредитного договору.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказував, що при укладенні кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» свідомо та навмисно ввів його в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, не надавши всю необхідну інформацію в письмовому вигляді щодо абсолютного значення удорожчання кредиту та процентної ставки, орієнтовної сукупної вартості кредиту в абсолютному та відносному значенні, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, як це вимагається положенням ч. 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому кредитний договір слід визнати недійсним, на підставі ч. 6 ст. 19 Закону України, як укладений із використанням нечесної підприємницької діяльності.
У зв'язку із визнання недійсним кредитного договору, договір іпотеки має бути визнано недійсним у відповідності до вимог ст. 17 Закону України «Про іпотеку».
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року в задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними - задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір №0412/08 від 05.12.2007 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1
Визнано недійсним з моменту вчинення договору іпотеки №0712/08/І від 05.12.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Скорпад В.В., зареєстрований у реєстрі за №6959.
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 6 352, 40 грн.
В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Вказує, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності, оскільки йому було відомо про всі умови кредитного договору з моменту його підписання, тобто 05.12.2007 року, отже з цієї дати і розпочався строк позовної давності, який сплив 05.12.2010 року, в той час, як позичальник звернувся до суду із зустрічним позовом лише в 2016 році.
Представником ПАТ КБ «ПриватБанк» було заявлено письмове клопотання про застосування строку позовної давності, але суд проігнорував дане клопотання.
Зазначає, що кредитний договір було укладено із додержанням норм чинного законодавства України. На момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами сторін, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема надання кредиту позичальнику, кредитний договір укладено з дотриманням положень законодавства.
ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу, що під час укладення кредитного договору він не мав можливості прочитати даний договір та детально ознайомитися зі всіма умовами, навпаки, позичальник протягом тривалого часу, а саме до січня 2015 року, тобто, впродовж 8 років, належним чином виконував зобов'язання, що свідчить про згоду останнього зі всіма умовами кредитного договору.
Також вказує, що з висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи вбачається, що розмір реальної процентної ставки за кредитним договором № 0712/08 від 05.12.2007 року становить 18,46% річних. Такий висновок щодо розміру реальної процентної ставки базується на визначеному експертом Абсолютному значенні подорожчання кредиту, яке становить 31518,12 доларів США. Однак, ПАТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з висновком експерта, що реальна процентна ставка за кредитним договором становить 18,46% та вважає, що експерт допустив помилку у своїх обрахунках при складенні даного висновку, виходячи з наступного: до суми Абсолютного значення подорожчання кредиту експертом, окрім відсотків у розмірі 16,00% на рік на суму поточної заборгованості за кредитом та 32,00% на рік на суму простроченої заборгованості включено також і передбачені п.п. 4.5, 4.6 даного Договору винагорода за відкриття позичкового рахунку в розмірі 1% від суми кредиту в день укладення даного Договору, винагорода за оформлення кредитного договору в розмірі 0,5% від суми кредиту, а також страхові платежі, передбачені договорами страхування майна № ROTOGM63496 від 05.12.2007р. та № ROTOMІ63499 від 05.12.2007р.
Експертом не було враховано, що винагорода за відкриття позичкового рахунку в розмірі 1% від суми кредиту в день укладення даного Договору, винагорода за оформлення кредитного договору в розмірі 0,5% від суми кредиту та сума коштів на сплату страхових платежів не враховується у загальну суму боргу за вказаним кредитним договором № 0712/08 від 05.12.2007 року і плата за користування вказаними коштами договором не передбачена.
Вказана обставина доводиться даними графіку погашення кредиту, який є Додатком №1 до кредитного договору № 0712/08 від 05.12.2007 року, згідно якого загальна сума боргу за кредитним договором становить 30000 доларів США і складається з відсотків за користування кредитними коштами та тіла кредиту.
Тому вважає, що експерт помилився, що реальна відсоткова ставка складає 18,46% річних.
Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В ході апеляційного розгляду справи представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Мазурок А.А. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_4 просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк", суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами по даній справі кредитний договір не відповідає встановленим чинним на час його укладання вимогам законодавства, оскільки під час його укладання позивач не мав реальної змоги надати дійсну оцінку його положенням та наслідкам його укладання. А крім того, вказаний договір містить несправедливі умови, наслідком яких є істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживачу.
При цьому, в основу оскаржуваного рішення суд першої інстанції поклав висновки судової економічної експертизи № 2076 від 12.01.2017 року, відповідно до яких реальна процентна ставка за кредитним договором №0712/08 від 05.12.2007 року є значно більшою, ніж та, що була зазначена у договорі і абсолютне значення подорожчання кредиту при укладенні кредитного договору становило 31518,12 доларів США, а не 30394,72 доларів США і констатував наявність в діях Банку факту обману та недобросовісної підприємницької практики, у вигляді замовчування та перекручення реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного значення подорожчання кредиту.
Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, суд першої інстанції вважав не проведення банком визначеної Законом України «Про захист прав споживачів» переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, ануїтетною схемою.
Крім цього, суд першої інстанції вважав безпідставними доводи представника ПАТ КБ «Приватбанк» про пропуск позивачем за зустрічним позовом строку позовної давності, оскільки про можливість існування обману з боку банку при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 стало відомо лише на початку 2015 року, коли він спочатку ознайомився з приблизним розрахунком реальної процентної ставки по спірному договору, а потім із висновком судової економічної експертизи № 2076 від 12.01.2017 року.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте, на переконання колегії суддів, оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.
По справі встановлено, що 05.12.2007 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі заступника директора по програмі мікрокредитування Рівненської філії Колосок Л.M., укладено кредитний договір №0712/08. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої ПАТ КБ «Приватбанк» для будь-яких клієнтів-фізичних осіб.
За умовами договору ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 30000 дол.США на споживчі цілі, а Позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки за користування у розмірі 16% річних та кінцевим терміном виконання зобов'язання до 23.11.2017 року. Кредит надається на споживчі цілі (п.1.4. Договору).
Згідно п.4.1. кредитного договору погашення кредиту має здійснюватись у відповідності до Графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток №1), що є невід'ємною частиною кредитного договору.
На забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 05.12.2007р. між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №0712/08/1, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Скоропад В.В., зареєстрований у реєстрі за №6959, предметом якого є житлова квартира, що розташована АДРЕСА_1.
Відповідно до наданого первісним позивачем розрахунку, станом на 02 грудня 2015 року, ОСОБА_1 мав заборгованість по кредитному договору в розмірі 16192,37 доларів США, яка складається: 13241,51 доларів США. - заборгованість за кредитом; 1507,60 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 662,21 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також 10,49 доларів США - штраф (фіксована частина) та 770,57 доларів США - штраф (процентна складова ).
Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 06.11.2008 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаним недійсним лише з підстав, визначених законом.
Звертаючись до суду із своїм позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір №0712/08 від 05.12.2007 року відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України, як укладений із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка, на думку позивача, полягала у тому, що Банк свідомо та навмисно ввів його в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, не надавши всю необхідну інформацію в письмовому вигляді щодо абсолютного значення удорожчання кредиту та процентної ставки, орієнтовної сукупної вартості кредиту в абсолютному та відносному значенні.
Але, із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що окрім наведення мотивів щодо наявності в діях Банку ознак нечесної підприємницької діяльності при укладенні кредитного договору із ОСОБА_1, суд першої інстанції також зробив висновки про те, що умови цього кредитного договору є несправедливими, оскільки має місце істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків не на користь позичальника, хоча будь-які позовні вимоги з даного приводу ОСОБА_1 взагалі не заявляв, тобто, розглядаючи дану справу Костопільскій районний суд вийшов за межі заявлених вимог.
В статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» вказано, що нечесна підприємницька практика забороняється.
Нечесна підприємницька практика включає:
1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;
2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно:
1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;
2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;
3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг;
4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;
5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;
6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
3. Забороняються як такі, що вводять в оману:
1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції;
2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої;
3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару;
4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;
5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;
6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію;
7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;
8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності.
Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами те, що при укладенні кредитного договору з боку Банку мало місце здійснення нечесної підприємницької діяльності, шляхом введення в його оману щодо істотних умов договору та ненадання всієї необхідної інформації щодо реальної ставки по кредиту та абсолютного значення удорожчання кредиту.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Положеннями статей 626-628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168 регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту (п. 1.2 Правил).
Наслідки ненадання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту вказаними правилами не передбачені.
За положеннями підпункту д) абз. 1 ч. 2, абз. 2 ч. 2; підпунктів 1), 2), 5), 6) абз. 3 ч. 4; підпункту 2) ч. 5, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
Статтями 15, 23 Закону України "Про захист прав споживачів" не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб'єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст.15, ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів").
Із змісту позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що на момент звернення до суду останній лише припускав факт наявності порушень з боку при укладенні кредитного договору, оскільки вважав, що його позовні вимоги будуть доведені у повному обсязі після призначення по справі судово-економічної експертизи.
Висновки судово-економічної експертизи № 2076 від 12.01.2017 року, якими суд першої інстанції обґрунтував оскаржуване рішення, на розсуд колегії суддів жодним чином не підтверджують правомірність заявлених вимог ОСОБА_1
Зробивши висновок про те, що реальна процентна ставка по кредитному договору №0712/08 від 05.12.2007 року становить 18.46 %, а не 16%, як це вказано у договорі, експерт не навів будь-яких обґрунтувань з приводу того, на підставі чого ним було обраховано цю ставку із врахуванням сплаченої разової комісії за відкриття позичкового рахунку, в розмірі 1% від суми кредиту, разової комісії за оформлення кредитного договору, в розмірі 0.50 % від суми кредиту та щорічної суми страхування предмету іпотеки, в той час коли п.п. 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління НБУ N 168, 10.05.2007, передбачає, що ці супутні платежі беруться до розрахунку лише при визначенні абсолютного значення подорожчання кредиту, але аж ніяк при визначенні реальної процентної ставки по кредиту.
Тобто, на розсуд колегії суддів, даний висновок судово-економічної експертизи не є належним чином обґрунтованим, а тому не може бути доказом у даній справі.
Сам факт, що позивач ще при укладенні кредитного договору сплатив разові комісії за відкриття позичкового рахунку, в розмірі 1% від суми кредиту та за оформлення кредитного договору, в розмірі 0.50 % від суми кредиту, а також сплатив щорічний страховий платіж, відповідно до умов укладеного договору іпотеки, отримав графік здійснення щомісячних платежів, про що ОСОБА_1 зазначив у своїй позовній заяві, вже само по собі свідчить про те, що останній був належним чином проінформований про всі умови кредитування і що Банк жодним чином не вводив його в оману.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на протязі 8 років належним чином виконував свої зобов'язання і у нього не виникали будь-які сумніви щодо добросовісності Банку, а тому, з врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що шляхом пред'явлення свого позову ОСОБА_1 не має мету захистити свої нібито порушені права, а намагається у такий спосіб уникнути від виконання взятих на себе зобов'язань, що суперечить положенням ст. 526 ЦК України.
З огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 має бути відмовлено у повному обсязі.
В той же час, позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З наданого ПАТ КБ „ПриватБанк" розрахунку вбачається, що станом на 02 грудня 2015 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за тілом кредиту, в сумі 13241,51 доларів США. та по процентах за користування кредитом, в сумі 1507,60 доларів США, всього 14748.11 доларів США.
Сторона відповідача ОСОБА_1 не надала будь-яких ґрунтовних заперечень щодо правильності обрахунку цієї заборгованості ПАТ КБ „ПриватБанк" і колегія суддів також не вбачає підстав для того, щоб сумніватись у правильності цього розрахунку, а тому вважає, що позовні вимоги первісного позивача в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
ПАТ КБ „ПриватБанк" заявлено вимогу до ОСОБА_1 про стягнення 662,21 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також 10,49 доларів США - штраф (фіксована частина) та 770,57 доларів США - штраф (процентна складова ).
Проте, на переконання колегії суддів, позовні вимоги у такому вигляді не можуть бути задоволені.
По-перше, відповідно до положень частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а тому позивач мав надати розрахунок пені за кожен день прострочення, а не за ті чи інші періоди.
По друге, за кожен день прострочення пеня мала бути обрахована від загальної суми грошового зобов'язання, попередньо конвертованого у національну валюту України, оскільки нарахування пені в іноземній валюті чинним законодавством України не передбачено.
Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 3-29гс15, зазначено, що відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Теж саме стосується і інших штрафних санкцій.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 376, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389, 390 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року скасувати.
Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору №0712/08 від 05.12.2007 року, розмір якої, станом на 02 грудня 2015 року, становить 14748.11 доларів США і яка складається:
13241,51 доларів США. - заборгованість за тілом кредиту;
1507,60 доларів США - проценти за користування кредитом.
В задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 12168 грн. 52 коп., в рахунок відшкодування судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, з підстав неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, крім випадків, перелічених у частині 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20.02.2018 року.
Головуючий М.П. Григоренко
Судді : Н.В. Бондаренко
С.С. Шимків