Іменем України
Київ
20 лютого 2018 року
справа №826/6670/17
адміністративне провадження №К/9901/473/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.
за участю представників:
від ОСОБА_1 - ОСОБА_2 за ордером серії КС №366314
від податкового органу - Аліфанова Т.Ю. за дов. від 18.12.17р. №395/26-15-10-06
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року у складі судді Клименчук Н.М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Беспалова О.О., Парінова А. Б., Губської О. А. від 23 листопада 2017 року у справі № 826/6670/17 за поданням Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
У травні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі - заявник, податковий орган) звернулось до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач).
Подання мотивоване відмовою у допуску посадових осіб заявника до фактичної перевірки.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року подання задоволено.
Задовольняючи подання, суд першої інстанції виходив із того, що заявником належними та допустимими доказами повністю доведено законність вимог щодо проведення фактичної перевірки та факту недопуску уповноважених осіб до її проведення.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючі обставину фактичного виходу працівників податкового органу на адресу здійснення господарської діяльності скаржника для проведення фактичної перевірки; присутності особи, уповноваженої на отримання направлення на проведення фактичної перевірки. На переконання скаржника судами попередніх інстанцій не повно, не всебічно, не об'єктивно досліджено акти, які складені працівниками податкового органу на підтвердження обставини недопущення до фактичної перевірки. Строк проведення фактичної перевірки дозволяв перевіряючим здійснити перевірку в інший день. Скаржник наголошує, що має місце факт виконання обов'язків податковим органом з порушенням норм чинного законодавства.
Під час судового засідання представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доводи касаційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Представник податкового органу проти доводів касаційної скарги заперечував, просив Суд в її задоволенні відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що наказом в.о. начальника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12 травня 2017 року № 3383 «Про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1)» на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» призначено проведення фактичної перевірки відповідача за адресою: АДРЕСА_1 щодо дотримання норм законодавства з питань здійснення оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензії, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів з 16 травня 2017 року тривалістю 10 діб, за період з 16 травня 2016 року по 25 травня 2017 року.
Фахівцями заявника, з метою проведення перевірки відповідача, 18 травня 2017 року здійснено вихід за адресою здійснення діяльності суб'єкта господарювання: АДРЕСА_1.
Представник відповідача відмовився від ознайомлення із наказом про призначення фактичної перевірки та направленням на проведення перевірки, про що співробітниками заявника податкового органу складено акт № 126/26-15-40-01-14 від 18 травня 2017 року.
Також представник відповідача відмовився допустити посадових осіб заявника до перевірки та від отримання акту відмови у допуску до проведення фактичної перевірки, про що співробітниками заявника складено акти № 127/26-15-40-01-14 та № 128/26-15-40-01-14.
Враховуючи вищезазначені обставини, начальником Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача від 19 травня 2017 року № 3976 та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу платника податків, разом з вимогою тимчасового зупинення відчуження майна.
Відповідно до пункту 80.1, підпунктів 80.2.1, 80.2.2 пункту 80.2, пункту 80.5 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності певних обставин.
Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. Суди попередніх інстанцій вказали, що акт відмови від допуску до фактичної перевірки підписано уповноваженими особами-перевіряючими податкового органу: головним державним ревізором-інспектором Святецьким А.О. та заступником начальника відділу Паладієм А.М.
Засвідчення вказаними особами факту недопуску у випадку відмови особи повідомляти свої дані та отримувати документи є достатнім доказом цього факту.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача зазначила, що до правоохоронних органів з приводу факту службового підроблення вищезазначеними посадовими особами податкового органу офіційних документів відповідач не зверталась.
Скаржник наполягає на тому, що акти, складені працівниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на підтвердження обставини не допущення до фактичної перевірки містять суттєві недоліки, зокрема, не вказані час, місце, дані особи, яка відмовила у допуску до перевірки.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Згідно з пунктом 81.2 статті 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.
У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт відмови в отриманні акта та/або наданні письмових пояснень до нього.
Суди попередніх інстанцій установили, що податковим органом складені акти, на виконання вищевказаних вимог, зміст яких відповідає цим вимогам.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вказані норми не містять вимогу визначити місце складення актів, оскільки вони складаються за місцем запланованої перевірки, адреса проведення якої вказана у направленні на перевірку та у наказі про призначення перевірки, що спростовує доводи заявника касаційної скарги у цій частині.
Наявні акти містять дату складення, яка відповідає строку проведення перевірки, визначеної відповідним наказом про її призначення. Пункти 81.1, 81.2 статті 81 ПК України не закріплюють обов'язку зазначати саме час їх складення.
Відмова особи, присутньої за місцем здійснення господарської діяльності відповідача, назвати свої дані на вимогу перевіряючих сама по собі не може стати перешкодою для складення актів, передбачених пунктами 81.1, 81.2 статті 81 ПК України.
Скаржник заперечує обставини присутності перевіряючих за адресою: АДРЕСА_1, яка є місцем здійснення господарської діяльності відповідача, та наявності намагань вручення направлення на перевірку саме уповноваженій особі відповідача.
З огляду на положення частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень, подавши належні докази на спростування висновків останнього, що закріплено, зокрема, у частині першій статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).
У справі, що переглядається, відповідачем не подано належних і допустимих доказів на спростування зафіксованих у відповідних актах відомостей про недопуск до перевірки.
Відповідач не скористався правом оскарження рішення про застосування адміністративного арешту.
Отримавши рішення про застосування арешту активів, відповідач не повідомляв податковий орган про відсутність з його боку недопуску до перевірки та про можливість виконання фахівцями заявника повноважень по здійсненню фактичної перевірки. При цьому, з боку відповідача відсутні заперечення щодо законності призначення перевірки.
Відповідач не звертався до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві з повідомленнями про складання його працівниками недостовірних документів.
Відповідач забезпечив участь свого представника у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Незважаючи на передбачену частиною другою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент апеляційного провадження) можливість надання доказів до суду апеляційної інстанції, які не досліджувалися у суді першої інстанції та з обґрунтованих причин не були надані до суду першої інстанції, відповідач не надав докази на підтвердження своєї позиції та не повідомив про їх наявність.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо очевидності підстав для застосування адміністративного арешту майна платника податків. Разом з тим, в межах спірних правовідносин підлягають дослідженню норми, за якими передбачено правове регулювання застосування видів адміністративного арешту майна платника податків.
Відповідно до приписів статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, зокрема, що платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Арешт майна може бути повним або умовним.
Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.
Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Аналіз наведених норм доводить, що наслідки застосування повного та умовного арешту майна в залежності від його виду є різними.
Керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій керівник податкового органу Рішенням №3976 від 19 травня 2017 року застосував умовний адміністративний арешт майна платника податків (відповідача у справі).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1833 КАС України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Звертаючись до суду податковий орган просив підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, без визначення його виду.
Постановою суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції підтверджена обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків без визначення виду адміністративного арешту.
Враховуючи, що повний та умовний адміністративні арешти мають різні правові наслідки, застосовуючи винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначення виду адміністративного арешту, підтвердження обґрунтованості якого здійснюється в судовому порядку, є обов'язковим. Без зазначення виду адміністративного арешту майна платника податків, про підтвердження обґрунтованості якого просить податковий орган, судове рішення втрачає елемент правової визначеності, як для сторін спору так і для необмеженого кола осіб.
В межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставами для скасування судових рішень повністю та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні подання, що передбачено частинами першою та другою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року у справі № 826/6670/17 скасувати.
Відмовити в задоволенні подання Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер