ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.02.2018Справа № 910/21871/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Домінанта"
про стягнення страхового відшкодування в розмірі 9745,74 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з додатковою відповідальністю «Домінанта» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 9 745,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування наземного транспорту №3627629-02-10-01 від 19.01.2017, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21871/17, зобов'язано сторін надати свої пояснення щодо поданого позову, заперечення до відзиву та призначено розгляд справи на 15.01.2018.
15.01.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
15.01.2018 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Грєхової О.А. на лікарняному.
15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.
Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно приписів ч. 1 ст. 247 ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Пунктом 1 частини 5 статті 12 ГПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 призначено справу № 910/21871/17 до розгляду по суті у порядку спрощеного позовного провадження на 19.02.2018.
Представники сторін у судове засідання 19.02.2018 не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляли, про час, дату і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомлення про вручення поштових відправлень.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
19.01.2017 між ОСОБА_1 (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховик) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №3627629-02-10-01 (далі - договір добровільного страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, 2016 року випуску.
Договором визначено, що до страхових випадків відноситься зокрема ДТП, а вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 20.01.2017 по 19.01.2018.
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути зокрема майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Як встановлено в ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
ОСОБА_2, 26.04.2017, приблизно о 16 год. 30 хв., керуючи автомобілем Опель д.н.з. НОМЕР_2 по вул. В.Васильківській 9/2 в м. Києві, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3, що призвело до механічного пошкодження транспортних засобів.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2017 у справі №757/25837/17-п встановлено порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.
Згідно з рахунком-фактурою №ЕС000015549 від 27.04.2017, виставленим власнику застрахованого транспортного засобу станцією технічного обслуговування ТОВ «Едем-Авто», вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 9 745,74 грн. з ПДВ.
Позивач з урахуванням умов Договору добровільного страхування наземного транспорту, склав страховий акт №3538-02 від 04.05.2017, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 9 745,74 грн.
На підставі складеного страхового акту №3538-02 від 04.05.2017 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 9 745,74 грн. на рахунок СТО ТОВ «Едем-Авто» (платіжне доручення №9192 від 04.05.2017).
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
З урахуванням наведеного, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки «Опель», д.н.з. НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, належить ОСОБА_4 та знаходився під його керуванням.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_4 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля «Опель», д.н.з. НОМЕР_2, відшкодовується ним як власником цього транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як власника автомобіля марки «Опель», д.н.з. НОМЕР_2, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (далі - відповідач), згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/2542944.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_4 експлуатувала автомобіль марки «Опель», д.н.з. НОМЕР_2, на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована відповідачем.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом №АК/2542944 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100 000,00 грн., франшиза - 0 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача (9 745,74 грн.); визначені полісом №АК/2542944 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн.) та франшизи (0 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був відшкодувати позивачу витрати в розмірі 9 745,74 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (01032, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 119; ідентифікаційний код 35265086) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03150, м. Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; ідентифікаційний код: 31650052) страхове відшкодування в розмірі 9 745 (дев'ять тисяч сімсот сорок п'ять) грн. 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.02.2018.
Суддя О.А. Грєхова