Справа № 210/2736/17 Суддя 1 інстанції ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/774/59/К/18 Суддя-доповідач ОСОБА_2
20 лютого 2018 року місто Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, який приймав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , на вирок Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017040230000712 від 23.04.2017 року, щодо
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в с. Нова Кам'янка, Великоолександрівського району, Херсонської області, раніше не судимий, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_8
обвинувачений - ОСОБА_6
захисник - ОСОБА_9
У поданій апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинувачений ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини провадження, доведеність вини та правильність кваліфікації його дій, просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, а саме призначити йому покарання із застосуванням ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, а саме призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
В апеляційній скарзі, прокурор, який приймав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, просить змінити вирок суду, виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на відсутність щирого каяття у обвинуваченого. Зазначити в резолютивній частині вироку рішення щодо запобіжного заходу, а саме: запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання обвинуваченому ОСОБА_6 залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначено покарання за частиною 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. Питання з речовими доказами вирішено, цивільний позов не заявлявся.
За обставин викладених у вироку, 22.04.2017 приблизно в 10 годин 30 хвилин водій ОСОБА_6 керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_1 в світлий час доби, рухався по проїзній частині вул. Криворіжсталі з боку пр. Металургів в напрямку вул. Вокзальної в Металургійному районі м. Кривого Рогу, швидкість його руху була близько 20 кілометрів на годину. Та на регульованому автоматичним світлофором перехресті з вул. Вокзальною, рухаючись на червоний сигнал світлофору (з вертикальним розташуванням сигналів світлофорів) на зелену стрілку на табличці, яка розташована рівні червоного сигналу світлофору, почав виконувати маневр правого повороту.
В цей час за регульованим пішохідним переходом на перехресті вул. Вокзальної з вул. Криворіжсталі в Металургійному районі м. Кривого Рогу, на якому було ввімкнено червоне світло для пішоходів, з права на ліво по ходу руху автомобілю «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_6 , проїзну частину перетинала пішохід похилого віку інвалід на милицях ОСОБА_10 ..
Водій ОСОБА_6 в момент проїзду регульованого пішохідного переходу, розташованого на перехресті вул. Вокзальної з вул. Криворіжсталі в Металургійному районі м. Кривого Рогу на червоний сигнал світлофору (з вертикальним розташуванням сигналів світлофорів) на зелену стрілку на табличці, яка розташована рівні червоного сигналу світлофору, повинен був діяти відповідно до п.п. 1.5; 2.3 (б); 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.
Однак, ОСОБА_6 діючи зі злочинною недбалістю, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, шляхом несвоєчасного застосування ним гальмування, чим порушив вимоги п.п. 1.5; 2.3 (б); 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.
В результаті порушення вказаних правил безпеки дорожнього руху, виконання яких було необхідною умовою для запобігання події, водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за регульованим пішохідним переходом, в районі перехрестя вул. Вокзальної з вул. Криворіжсталі в Металургійному районі м. Кривого Рогу допустив наїзд на пішохода похилого віку інваліда ОСОБА_10 , контактувавши при цьому передньою лівою частиною автомобілю з нею, від чого вона впала та вдарилася головою об дорожнє покриття.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, від яких вона померла у 2-й міській лікарні м. Кривого Рогу не приходячи до тями.
24.06.2017 змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12017040230000712 від 23.04.2017 з ч. 1 ст. 286 КК України на ч.2 ст. 286 КК України.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 зазначає, що суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині вироку обставин, які б свідчили про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Також суд допустив суперечності у своїх висновках щодо врахування при постановлені вироку пом'якшуючих обставин справи, та не в повній мірі врахував характер допущеного ним правопорушення, яке класифікується як тяжкий злочин, що спричинив смерть потерпілого, але не врахував характер правопорушення, яке відноситься до ненавмисних злочинів.
Також обвинувачений вказує, що суд не врахував дії самої потерпілої, які також сприяли настанню події ДТП, оскільки потерпіла порушила вимоги ПДР України і переходила проїжджу частину вулиці на заборонений сигнал світлофору. Крім того, суд не врахував його поведінку після вчинення злочину, а саме активне сприяння розкриттю злочину, надання посильної допомоги потерпілій безпосередньо після вчинення злочину до прибуття лікарів на місце ДТП, що за приписами п. 1 ч.1, п.2-1 ч.1 ст.66 КК України також є пом'якшуючими обставинами.
ОСОБА_6 не погоджується з висновком суду про призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення його права керування транспортними засобами , так як суд при прийнятті рішення щодо застосування додаткового покарання повинен був врахувати, що він раніше будь-які злочини не вчиняв, до адміністративної відповідальності не притягався, у тому числі і за порушення правил дорожнього руху.
Захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , в своїй апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції, призначив обвинуваченому покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, за своїм розміром є несправедливим через суворість. Призначаючи покарання обвинуваченому суд неналежним чином врахував обставини вчиненого злочину, те що обвинувачений раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває і не перебував, офіційно працевлаштований, скарги за місцем проживання останнього відсутні та він характеризується позитивно, його відношення до вчиненого злочину та наявність обставин які пом'якшують покарання, а саме повне визнання вини та щире каяття.
Також, судом не враховано, що потерпілі не заявляли до обвинуваченого претензій матеріального та морального характеру. Крім того, обвинувачений працює водієм, специфіка роботи на підприємстві вимагає постійного пересування ОСОБА_6 на автотранспорті для виконання професійних обов'язків, тобто позбавлення права керувати транспортними засобами фактично позбавить його можливості продовжувати роботу на підприємстві, що призведе до втрати єдиного джерела існування обвинуваченого.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор вказує, що вирок суду підлягає зміні з підстав не відповідності висновків суду викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону. Так, в мотивувальній частині вироку відповідно до ст. 66 КК України як обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченого визнано щире каяття, однак обґрунтовуючи призначення покарання, суд зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 матеріальну та моральну шкоду потерпілій на даний час не відшкодував, та жодних заходів щодо відшкодування не вжив, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття.
На думку прокурора, мотивувальна частина вироку містить суперечності щодо вказаної обставини, не зрозуміло чи суд визнає як обставину, яка пом'якшує покарання ОСОБА_6 - щире каяття, чи ні. Разом з тим, встановлено, що обвинувачений вину під час досудового розслідування та судового слідства визнав в повному обсязі, щиро покаявся.
Крім того, прокурор вказує, що в резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. В резолютивній частині вироку зазначено, що запобіжний захід відносно ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу не обирати. Але 27.06.2017 року ухвалою слідчого судді ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, та судом не приймалось рішення про обрання, скасування чи зміну запобіжного заходу. Тому, на час постановлення вироку, обвинуваченому ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, про що необхідно зазначити в резолютивній частині вироку суду першої інстанції.
Прокурор, в судовому засіданні при апеляційному розгляді, підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, просила її задовольнити, заперечувала проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.
Обвинувачений та його захисник ОСОБА_9 , кожен окремо, під час апеляційного розгляду заперечували проти апеляційної скарги прокурора, апеляційну скаргу обвинуваченого та захисника ОСОБА_7 підтримали в повному обсязі та просили вирок суду змінити, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до ст.402 КПК України, заперечення на апеляційну скаргу сторонами судового провадження надані не були.
Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, зіставивши їх з наявними матеріалами, прослухавши технічний запис судового засідання в межах підготовки провадження для розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_6 винним себе визнав повністю, у зв'язку з чим судом було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються та судовий розгляд кримінального провадження здійснено на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
При цьому, суд першої інстанції дотримався вимог норм ч. 3 ст. 349 КПК України, допитав обвинуваченого, і за згодою всіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оскаржувались, у тому числі і тих фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному акті.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам, встановленим у кримінальному провадженні, і ґрунтується на зібраних у провадженні та досліджених в судовому засіданні доказах, та кваліфікація його дій за ч.2 ст. 286 КК України є правильною, й в поданих апеляційних скаргах не оскаржуються, тому судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Разом з цим, перевіряючи доводи поданих апеляційних скарг про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину та його особі внаслідок суворості, колегія суддів дійшла такого висновку.
Так, відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Із вироку вбачається, що суд при призначенні покарання обвинуваченому, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який, у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, що спричинив смерть потерпілої, але вчинений з необережності; особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, працює в ТОВ «ЕКО-ПАРК КР» на посаді водія, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебував і не перебуває; обставинами, які пом'якшують покарання суд визнав щире каяття, обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Окрім того, судом зазначено, що обвинувачений на даний час не відшкодував матеріальну і моральну шкоду потерпілій та жодних заходів щодо відшкодування не вжив, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття.
Виходячи з встановлених обставин та враховуючи відомості про особу обвинуваченого, суд визначив покарання ОСОБА_6 на мінімальний строк передбачений санкцією ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, дійшовши висновку про неможливість застосування щодо обвинуваченого при призначенні покарання положень ст.69 КК України та призначення покарання з урахуванням ст. 75 КК України, з чим колегія суддів не погоджується.
При цьому, на переконання колегії суддів, вирок в частині призначеного ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення і попередження вчинення нових злочинів.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника ОСОБА_7 про можливість призначення ОСОБА_6 основного покарання з урахуванням ст. 75 КК України є слушними.
Відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок суд повинен вирішити питання, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому та чи повинен він її відбувати.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Зазначених вимог кримінального процесуального законодавства суд першої інстанції не дотримався та відповідно до вимог ст. 374 КПК України не навів у вироку відповідні мотиви, на підставі яких прийшов до висновку про те, що обвинуваченому ОСОБА_6 не може бути призначене покарання з застосуванням ст.75 КК України.
Так, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ національні суди застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було отримано принципу «законності» і воно не було свавільним», та у справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 у виді позбавлення волі строком на три роки, суд, хоча й послався на обставини провадження, відомості щодо особи обвинуваченого та наявність обставин, які пом'якшують йому покарання, однак врахував їх не в повній мірі.
Поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_6 має позитивну характеристику з місця проживання, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога і лікаря психіатра не перебуває, офіційно працевлаштований, обставини, які пом'якшують покарання - повне визнання вини та щире каяття, а також надання допомоги потерпілій безпосередньо після вчинення злочину до прибуття лікарів, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також стан здоров'я обвинуваченого, який згідно висновку невролога від 02.01.2018 року має невиліковні захворювання, а саме наслідки черепно-мозкової травми у вигляді дисцикулярної енцефалопатії стадія декомпенсації ускладнена Парезом окорухового нерву зліва, який внаслідок ушкодження вказаного нерву або його гілки, призводить до нерухомості ока (том 1 а.кп. 85, 90, 91, 92, том 2 а.кп.60).
Окрім того, з матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції лише зазначив, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого настала смерть потерпілої ОСОБА_10 . Проте суд не врахував всі обставини вчинення злочину, які сам же вважав встановленими, а саме дії самої потерпілої, які також сприяли настанню події ДТП, оскільки потерпіла порушила вимоги ПДР України і переходила проїжджу частину дороги на заборонений сигнал світлофору.
Не враховано судом й те, що сам обвинувачений негативно ставиться до скоєного та усвідомлює його наслідки, а також, те, що будь-які претензії з приводу відшкодування шкоди до нього з боку потерпілої відсутні, та в матеріалах кримінального провадження немає жодних відомостей про розмір завданої моральної та матеріальної шкоди, цивільний позов потерпілою не заявлявся.
З огляду на викладене та з урахуванням особи ОСОБА_6 , того факту, що злочин, у вчинені якого він обвинувачується, відноситься до категорії тяжких, але скоєний ним з необережності, встановлених судом обставин, які пом'якшують покарання - визнання ним вини та ставлення до вчиненого, щирого каяття, а також позиції потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні для обвинуваченого, суд апеляційної інстанції вважає можливим призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі, на мінімальний строк, передбачений санкцією ч.2 ст. 286 КК України, та звільнити його від призначення покарання, з випробуванням.
На думку суду апеляційної інстанції таке покарання буде справедливим, достатнім та відповідатиме меті покарання.
Таким чином, відповідно до ч.2 ст. 409, ст. 414 КПК України вирок суду підлягає зміні, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом є явно несправедливим через суворість.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про задоволення поданих апеляційних скарг обвинуваченого, його захисника ОСОБА_7 та зміну вироку в частині призначеного покарання щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у відповідності до положень ст.ст. 409, 414 КПК України.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги прокурора щодо істотних суперечностей у вироку суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх такими, що заслуговують на увагу.
Так, в мотивувальній частині вироку відповідно до ст. 66 КК України, як обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченого судом визнано щире каяття, однак обґрунтовуючи призначення покарання, суд зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 матеріальну та моральну шкоду потерпілій на даний час не відшкодував та жодних заходів щодо відшкодування шкоди не вжив, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття. Тому мотивувальна частина вироку містить суперечності щодо вказаної обставини та не зрозуміло, чи суд визнає як обставину, яка пом'якшує покарання ОСОБА_6 - щире каяття, чи не визнає.
При цьому, як вбачається з матеріалів кримінального провадження та технічного запису судового засідання, обвинувачений вину під час досудового розслідування та судового слідства визнав в повному обсязі, щиро покаявся, отже на думку колегії суддів, необхідно усунути суперечності в мотивувальній частині вироку та вказати щире каяття, як обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченого.
Крім того, згідно п.1 ч.4 ст. 374 КПК України в резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Проте, під час вирішення даного питання суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень. Так, в резолютивній частині вироку зазначено, що запобіжний захід щодо ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу не обирати, з дня набрання вироком законної сили ОСОБА_6 взяти під варту. Однак, суд не взяв до уваги те, що 27.06.2017 року ухвалою слідчого судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, строк дії запобіжного заходу не встановлювався, тому колегія суддів приходить до висновку, що на час постановлення вироку обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання (том 1 а.кп. 81-82).
Однак, апеляційна скарга прокурора про зазначення у вироку рішення щодо обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ч.2 ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни вироку суду в частині визначення запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 412, 414, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити, апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
Вирок Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017040230000712 від 23.04.2017 року, щодо ОСОБА_6 , за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в частині призначеного покарання - змінити.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
На підставі ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на відсутність щирого каяття у обвинуваченого.
В іншій частині вирок - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення.
Судді Апеляційного суду
Дніпропетровської області:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3