ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.02.2018Справа № 910/21888/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський маргариновий завод"
про стягнення коштів у розмірі 156850,46 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Кащенко М.Ю., за довіреністю від 01.11.2017.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський маргариновий завод» про стягнення коштів у розмірі 156 850,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору поставки № 1336 від 25.07.2016 в частині здійснення своєчасних розрахунків за отриманий товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21888/17, зобов'язано сторін надати свої пояснення щодо поданого позову, заперечення до відзиву та призначено розгляд справи на 15.01.2018.
05.01.2018 представником позивача подано клопотання про розгляд вимог позивача в порядку наказного провадження.
05.01.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву у якому відповідач зазначає, що сплатив вартість отриманої продукції, на підтвердження чого, долучив до відзиву на позовну заяву платіжні доручення. Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що із змісту договору вбачається, що штраф виступає як додатковий вид штрафних санкцій за несвоєчасну оплату, що є фактичним порушенням норм діючого законодавства, в зв'язку з чим, відповідач зазначає, що вимого щодо сплати 20 % штрафу є незаконною. Також, відповідач зазначає, що здійснений відповідачем розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем невірно, а отже вимога про стягнення інфляційних втрат є незаконною.
15.01.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем суми основного боргу у розмірі 122483,56 грн., просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 85,78 грн., 7445,86 грн. пені, 21146,00 грн. неустойки, 3680,35 грн. 15% річних, 2008,91 грн. інфляційних втрат та заяву про отримання процесуальних документів в електронному вигляді
15.01.2018 представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
15.01.2018 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Грєхової О.А. на лікарняному.
15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.
Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно приписів ч. 1 ст. 247 ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Пунктом 1 частини 5 статті 12 ГПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 призначено справу № 910/21888/17 до розгляду по суті у порядку спрощеного позовного провадження на 19.02.2018.
08.02.2018 представником позивача подано відзив на позовну заяву.
Представник позивача у судове засідання 19.02.2018 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, про час, дату і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103044729028, відповідно до якого, ухвала суду від 22.01.2018 була отримана представником позивача 25.01.2018.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України унормовано, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подану позивачем заяву, враховуючи наведені приписи процесуального закону, суд приймає її до розгляду.
Відтак, оскільки зменшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 34366,90 грн., в т.ч. заборгованість у розмірі 85,78 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 008,91 грн., 15% річних у розмірі 3 680,35 грн., пеня в розмірі 7 445,86 грн., штраф в розмірі 21 146 грн.
У судовому засіданні 19.02.2018 представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 19.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
25.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» (далі - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Київський маргариновий завод» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 1336 (далі - Договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічні реактиви у тому числі прекурсори лабораторний посуд, лабораторне обладнання та лабораторні меблі (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в Додатках до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.
Під Додатками до цього Договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.4 Договору поставка продукції здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість продукції в яких погоджується сторонами шляхом оформлення заявок на поставку продукції відповідно до умов, викладених в статті 3 («Умови поставки Продукції») цього Договору.
Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Договору загальна кількість, асортимент та комплектність продукції, що підлягає поставці, будуть вказані в Додатках до цього Договору. Фактична кількість, асортимент та комплектність продукції, що підлягає поставці покупцю, погоджується сторонами шляхом оформлення Додатків до Договору, на підставі заявок на поставки окремих партій продукції.
У відповідності до пунктів 3.5 та 3.6 Договору датою поставки є дата передачі продукції покупцю, зазначена в товарно-супровідних документах на продукцію. Якщо інше не зазначено у Додатках або Додаткових угодах до цього Договору, доставка продукції здійснюється постачальником (за свій рахунок) на склад покупця, тобто на умовах DDP (відповідно до Інкотермс-2010). Міжнародні правила щодо тлумачення «Інкотермс» (редакція 2010 року), застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору та є необхідними при тлумаченні Договору, якщо інші умови не зазначені в Договорі, Додатках або доповненнях до нього.
Пунктами 5.1-5.3 Договору визначено, що ціна на продукцію встановлюється в національній валюті Україні - гривнях (з врахуванням податку на додану вартість) та вказується в Додатках, до цього Договору, які є його невід'ємними частинами. Вартість тари, пакування та маркування продукції внесена у її ціну. Загальна сума Договору складається з загальної вартості продукції, яка була поставлена постачальником під час дії цього Договору та/або була зазначена у Додатках.
За умовами пунктів 6.1 та 6.2 Договору покупець зобов'язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 15 банківських днів з дати поставки продукції. Оплата поставленої продукції здійснюється покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до пунктів 7.1-7.2 Договору партія продукції вважається переданою постачальником та прийнятою покупцем:
- за кількістю - шляхом перевірки та порівняння, відповідно до кількості місць, вказаної в транспортних та супровідних документах на партію продукції;
- за якістю - відповідно до сертифікатів якості та/або відповідності постачальника та/або виробника. Приймання продукції за кількістю здійснюється відповідно до інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», що затверджена Постановою Держарбітру при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6.
Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.01.2018.
Як зазначає позивач, ТОВ «Хімлаборреактив» поставлено ПрАТ «Київський маргариновий завод» товар на загальну суму 122 569,34 грн. згідно видаткових накладних № Х0032516 від 14.07.2017, № Х0038155 від 11.08.2017, № Х0052229 від 26.10.2017, № Х0053806 від 03.11.2017, № Х0053804 від 03.11.2017, № Х0055690 від 13.11.2017, однак ПрАТ «Київський маргариновий завод» не виконано свої договірні зобов'язання щодо здійснення оплати за Договором за поставлений товар, в зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 122 569,34 грн. згідно видаткових накладних № Х0032516 від 14.07.2017, № Х0038155 від 11.08.2017, № Х0052229 від 26.10.2017, № Х0053806 від 03.11.2017, № Х0053804 від 03.11.2017, № Х0055690 від 13.11.2017, які підписані сторонами без заперечень та зауважень.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначеного товару.
В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
За умовами п. 6.1 Договору покупець зобов'язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 15 банківських днів з дати поставки продукції.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач розрахувався з позивачем за поставлений товар частково, сплативши 122 483,56 грн., згідно платіжних доручень № 6835 від 29.11.2017 на суму 3 359,84 грн., № 6836 від 29.10.2017 на суму 786,60 грн., № 6837 від 29.11.2017 на суму 6106,50 грн., № 6838 від 29.11.2017 на суму 6 584,40 грн., № 7118 від 12.12.2017 на суму 52 866 грн., № 7181 від 14.12.2017 на суму 52 780,22 грн., а відтак за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 85,78 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків № 1122 від 15.12.2017.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, Акт звірки взаємних розрахунків № 1122 від 15.12.2017 підписаний лише з боку відповідача.
При цьому, Акт звірки взаєморозрахунків не належить до первинних документів бухгалтерської звітності, сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, у той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами (договором, актом-прийому передачі, накладними рахунками, виписками з рахунків тощо).
В свою чергу, як встановлено судом, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 122 569,34 грн., відповідачем в свою чергу оплачено 122 483,56 грн., доказів на підтвердження оплати різниці у розмірі 85,78 грн. відповідачем не надано.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 85,74 грн.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 7 445,86 грн., штраф в розмірі 21 146,00 грн., 15 % річних в розмірі 3 680,35 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 008,91 грн.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що із змісту договору вбачається, що штраф виступає як додатковий вид штрафних санкцій за несвоєчасну оплату, що є фактичним порушенням норм діючого законодавства, в зв'язку з чим, відповідач зазначає, що вимого щодо сплати 20 % штрафу є незаконною. Також, відповідач зазначає, що здійснений відповідачем розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем невірно, а отже вимог про стягнення інфляційних втрат є незаконною.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За умовами пунктів 10.3 та 10.4 Договору у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день прострочки. Також покупець на вимогу постачальника, у випадку несвоєчасної оплати продукції зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням п'ятнадцяти річних від простроченої суми. У випадку прострочення оплати продукції, більш ніж на два місяці, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити додатково неустойку у розмірі 20 % від простроченої суми.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.
В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.
Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.
Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.
Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 7 445,86 грн. судом встановлено, що є арифметично вірним, а відтак судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 7 445,86 грн.
Також, за наслідками перевірки наданого позивачем розрахунок штрафу в сумі 21 146,00 грн. судом встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства та обставинами справи, а відтак, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 21 146,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 15% річних, судом встановлено, що він є також арифметично вірним, а відтак стягненню з відповідача підлягають 15% річних в розмірі 3 680,35 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 008,91 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (03039, м. Київ, проспект Науки, будинок 3; ідентифікаційний код: 00333581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" (03006, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 57/3; ідентифікаційний код: 23522853) заборгованість в розмірі 85 (вісімдесят п'ять) грн. 78 коп., пеню в розмірі 7 445 (сім тисяч чотириста сорок п'ять) грн. 86 коп., штраф в розмірі 21 146 (двадцять одна тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп., 15% річних в розмірі 3 680 (три тисячі шістсот вісімдесят) грн. 35 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 008 (дві тисячі вісім) грн. 91 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.02.2018.
Суддя О.А. Грєхова