ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 лютого 2018 року № 826/14478/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
про визнання незаконними рішення, визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач) про визнання незаконним рішення від 22.08.2016 р., визнання незаконними та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності № 1469к від 14.10.2011 р., в редакції від 19.06.2016 р., та наказу № 22дк від 19.08.2016 р., поновлення на роботі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2016 р. відкрито провадження по адміністративній справі.
У зв'язку із припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.
Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровича П.О.
Ухвалою суду від 17.05.2017 р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2017 р., яке в подальшому неодноразово відкладалось з метою отримання додаткових доказів задля правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
18.09.2017 р. ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва закрито провадження в адміністративній справі № 826/14478/16 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності № 1469к від 14.10.2011 р.
09.10.2017 р. ОСОБА_1 подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Генеральної прокуратури України від 22.08.2016 р. про відмову у відновленні його на посаді військового прокурора Дарницького гарнізону, розгляд справи здійснити без його представника.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем замість відновлення на роботі внесено зміни до наказу про звільнення, чим порушено право на працю.
Відповідач заперечує по суті заявлених позовних вимог, про що надав відповідні письмові заперечення, в обґрунтування яких зазначив, що оскаржуване рішення (лист від 22.08.2016 р. № 10/5/1-36117-14) за своїм змістом є відповіддю на звернення і не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
На підставі частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання), в судовому засіданні 08.11.2017 р. суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Так, суд звертає увагу на положення пункту 10 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. № 2147-VIII, відповідно до якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва -
21.09.2011 р. Генеральною прокуратурою України порушено стосовно ОСОБА_1 кримінальну справу за ч.3 ст. 368 Кримінального кодексу України.
Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він працюючи військовим прокурором Дарницького гарнізону військової прокуратури Центрального регіону України, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, у вересні 2011 р. під час неодноразових зустрічей домовився із заступником директора філії «Логістик-Центр» концерну «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України ОСОБА_3 про те, що за лояльне відношення ОСОБА_1 прокурора до діяльності філії, припинення прокуратурою Дарницького гарнізону перевірок ОСОБА_3 щомісяця буде передавати ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20000 грн., 17.09.2011 р. і 19.09.2011 р. ним отримано від ОСОБА_3 хабар в розмірі 12000 грн. і 8000 грн. відповідно.
Наказом Генерального прокурора України № 1469к від 14.10.2011 р. за вчинення проступку, який порочить працівника органів прокуратури, підполковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади військового прокурора Дарницького гарнізону військової прокуратури Центрального регіону України на підставі ст.46-2 Закону України «Про прокуратуру», ч.1 ст.8, п.5 ст.9, ст.11 Дисциплінарного статуту прокуратури України (а.с. 15).
Прийняттю даного наказу передував висновок, затверджений 12.10.2011 р., службового розслідування за фактом скоєння військовим прокурором Дарницького гарнізону підполковником юстиції ОСОБА_1 ганебного вчинку, а саме: проведеним розслідуванням виявлено протиправні позаслужбові стосунки ОСОБА_1 із заступником директора філії «Логістик-Центр» концерну «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України з метою отримання хабара, які порочать працівника прокуратури (а.с.34-36, 124-128).
З наказом Генерального прокурора України № 1469к від 14.10.2011 р. позивач ознайомився 17.10.2011 р., про що свідчить його особистий підпис на наказі.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06.11.2014 р. кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ст. 368 ч. 3 Кримінального кодексу України, закрито у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення (а.с.46-51).
При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва зауважує, що наказом № 1469к від 14.10.2011 р. позивача звільнено не у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності, а за вчинення проступку, який порочить працівника органів прокуратури, на підставі ст.46-2 Закону України «Про прокуратуру», ч.1 ст.8, п.5 ст.9, ст.11 Дисциплінарного статуту прокуратури України.
02.03.2015 р. ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/1218/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 р. позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Військової прокуратури Центрального регіону України про визнання незаконним рішення Генеральної прокуратури України від 22.01.2015 р. про відмову у відновленні на посаді військового прокурора Дарницького гарнізону; визнання нечинним та скасування наказу № 1469к від 14.10.2011 р., поновлення ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Дарницького гарнізону шляхом допущення до негайного виконання постанови в цій частині з виплатою заробітної плати за 1 місяць та стягнення з відповідача-1 на користь позивача суми недоотриманого незаконним звільненням заробітку за час вимушеного прогулу, залишено без розгляду (а.с.138-141).
14.07.2016 р. та 22.07.2016 р. позивач звернувся до відповідача із зверненнями щодо скасування наказу № 1469к від 14.10.2011 р. та поновлення його на посаді військового прокурора Дарницького гарнізону військової прокуратури Центрального регіону України (а.с.132-133).
В обґрунтування звернення від 14.07.2016 р. щодо поновлення на роботі позивач посилається на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12.01.2015 р. № 753/22421/14-ц, яким позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої притягненням до кримінальної відповідальності задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду: 2843 грн. 85 коп. - розмір заробітної плати за час відсторонення від посади; 5681 грн. 86 коп. - судові витрати понесені у зв'язку із проведенням експертизи; 226000 грн. - витрати пов'язані з оплатою правової допомоги; моральну шкоду в розмірі 550000 грн., а всього стягнуто 784525 грн. 71 коп. (а.с.49-51).
Так, в 5 абзаці 4 аркуша вказаного рішення Дарницьким районним судом м. Києва вказано наступне: «Крім того, на час розгляду справи з боку Генеральної прокуратури України не вчинено жодних дій щодо відновлення життя позивача кар'єри та репутації. Так, 20.11.2014 року позивач звертався до Генерального прокурора України із заявою про виконання вимог ст. 6 Закону щодо поновлення позивача на роботі, проте на час розгляду справи реагування на заяву позивача не мало місця, а отже негативні наслідки та бездіяльність з боку відповідача Генеральної прокуратури України, що впливають на життя позивача продовжують тривати.» (а.с.50-51).
Водночас, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що рішенням Апеляційного суду м. Києва 13.10.2015 р. рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12.01.2015 р. № 753/22421/14-ц в частині вирішення питання про відшкодування на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України 226000 грн. витрат пов'язаних із оплатою правової допомоги скасовано, провадження в цій частині закрито; в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України змінено, зменшивши розмір моральної шкоди з 550000 грн. до 100000 грн. В іншій частині рішення залишено без змін (а.с.52-55).
Відповідно до ч.4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Окружний адміністративний суд м. Києва звертає увагу на те, що в справі № 753/22421/14-ц предметом оскарження не є питання законності/незаконності звільнення із займаної посади позивача, відповідно, правова оцінка Дарницького районного суду м. Києва в рамках вирішення справи щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, не є обов'язковою для суду по справі № 826/14478/16, що відповідає правильному застосуванню положень ч.7 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Генеральною прокуратурою України листом від 04.08.2016 р. № 10/5/1-36117-14 повідомлено ОСОБА_1 щодо продовження терміну розгляду звернень до 45 днів (а.с.136).
Наказом Генерального прокурора України № 22дк від 19.08.2016 р. внесено зміни у констатуючу частину наказу Генерального прокурора України від 14.10.2011 р. № 1469к, яку викладено в наступній редакції:
«Військовий прокурор Дарницького гарнізону Центрального регіону України підполковник юстиції ОСОБА_1, здійснюючи прокурорський нагляд за господарською діяльністю філії «Логістик-Центр» концерну «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України, вступив із заступником директора цієї філії у протиправні службові стосунки.
Так, упродовж вересня 2011 року ОСОБА_1 зустрічався із вищевказаною особою в кафе та заміському розважальному комплексі, де вони спільно розпивали алкогольні напої та обговорювали надання незаконної матеріальної допомоги для ремонту приміщення війської прокуратури Дарницького гарнізону та службового автомобіля.
Такі дії ОСОБА_1 зашкодили авторитету органів прокуратури, створили умови для виникнення конфлікту інтересів та упередженого ставлення з боку ОСОБА_1 до стану законності у філії «Логістик-центр» концерну «Техвоєнсервіс», не сприяли утвердженню верховенства права, законності та правопорядку.
З огляду на викладене, керуючись ст.46-2 Закону України «Про прокуратуру», ч.1 ст.8, п.5 ст.9, ст.11 Дисциплінарного статуту прокуратури України,» (а.с.14).
22.08.2016 р. Генеральною прокуратурою України листом № 10/5/1-36117-14, повідомлено позивача про внесення змін до констатуючої частини наказу № 1469к від 14.10.2011 р. з урахуванням обставин викладених у постанові Дарницького районного суду м. Києва від 06.11.2014 р., якою провадження у кримінальній справі закрито, на підставі ст. 282 Кримінального процесуального кодексу України, у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Копію наказу Генерального прокурора України № 22дк від 19.08.2016 р. додано до вказаного листа.
Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що внесені наказом Генерального прокурора України № 22дк від 19.08.2016 р. зміни у констатуючу частину наказу від 14.10.2011 р. № 1469к, яку викладено в іншій редакції, не змінюють ані дату звільнення, ані підстави.
При цьому, лист відповідача № 10/5/1-36117-14 від 22.08.2016 р., на який позивач посилається як на рішення про відмову у поновленні на посаді військового прокурора Дарницького гарнізону військової прокуратури Центрального регіону України, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а є відповіддю на відповідне звернення, що зумовлено службовою діяльністю і не створює для позивача самостійного юридичного наслідку.
Крім того, суд зауважує, що у межах спірних правовідносин у позивача відсутнє порушене право, як необхідна умова для задоволення позову.
Так, відповідно до частини 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 18.06.2016 р., яка діяла на момент звернення до суду із позовом) визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 18.06.2016 р.) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пункт 1 частини 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 18.06.2016 р.) передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 18.06.2016 р.) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 07.01.2018 р.) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 07.01.2018 р.) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, як встановлено п.1 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 07.01.2018 р.).
Статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 07.01.2018 р.), зокрема, частинами 1 і 2 встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 року №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначив зміст поняття «охоронюваний законом інтерес» та констатував, що в юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загально соціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.
Тобто, охоронювані законом інтереси - це інтереси певної особи (або групи осіб), які спираються на закон або випливають з інших правових норм і охороняються державою нарівні з правами.
Разом з тим, суд звертає увагу, що оскаржуваний лист Генеральної прокуратури України від 22.08.2016 р., не породжує, не змінює або припиняє права чи обов'язки позивача. Даний лист має констатуючий, а не владно-зобов'язуючий характер, позаяк не містить обов'язкових приписів, розпоряджень, що породжують юридичні наслідки для позивача.
У свою чергу позивачем не наведено, яким чином оскаржуваний лист впливає на його права та обов'язки, обмежує їх або перешкоджає в реалізації, та не вказано, які саме охоронювані законом інтереси відповідачем порушені.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 9, 14, 31, 33, 72-78, 90, 244-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.О. Григорович