ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 січня 2018 року 09:46 № 826/11809/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Григоровича П.О., суддів Шрамко Ю.Т., Смолія І.В., при секретарі судового засідання Морозовій Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до за участю третіх осібКабінету Міністрів України Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України Державної казначейської служби України
провизнання дій протиправними
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ;
представника відповідача - Шокуна О.В.;
представника третьої особи 2 - Рудника Ю.М.;
представники третьої особи 1 та 3 - не прибули
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач або ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач або КМ України), в якому просив суд:
1. Визнати протиправним невиконання відповідачем щодо нього статті 3 Закону України «Про статус ветеранів військової служби», а саме: ненадання гарантованої Законом допомоги по поліпшенню житлових умов.
2. Визнати протиправним невиконання відповідачем щодо нього пункту 7 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби», а саме: незабезпечення житлом не пізніше одного року після звільнення з військової служби; ненадання одноразового безвідсоткового кредиту на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво чи придбання житла за рахунок Міністерства оборони України; незабезпечення земельною ділянкою під забудову з безоплатним отриманням її у власність.
3. Визнати протиправним невиконання відповідачем щодо нього пункту 8 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», а саме: незабезпечення протягом трьох років після звільнення житловим приміщенням у порядку, передбаченому законодавством; ненадання кредиту на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України; невиплату компенсації за проживання у найманому житлі в розмірі вартості житла по регіонах України.
4. Стягнути з відповідача спричинену моральну шкоду у розмірі 500000,00 грн.
5. Зобов'язати відповідача надати йому безвідсотковий кредит на індивідуальне (кооперативне) будівництво з урахуванням встановленої законодавством норми жилої площі на сім'ю та погашення його у повному розмірі за рахунок Міністерства оборони України у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, № 40-41, ст.249), ст.6, п.7.
6. Зобов'язати відповідача надання кредиту та всіх розрахунків, пов'язаних з цим провести протягом місяця з моменту прийняття судом Рішення за позовом.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог статті 3, пункту 7 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби» та пункту 8 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», порушені законні права позивача на отримання житла, чим завдано йому моральної шкоди.
Відповідач проти позову заперечив, просив суд відмовити в його задоволенні у повному обсязі, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вказаними Законами на нього не покладено зазначені позивачем обов'язки щодо забезпечення житлом.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.08.2016 скасовані зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що вирішуючи цей спір суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 в позовній заяві зазначив Міністерство оборони України в якості третьої особи. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, всупереч процесуального закону, не з'ясував необхідність залучення до участі в справі Міністерство оборони України, не врахував зміст та обсяг позовних вимог і не визначився із залученням до участі в справі державного замовника та виконавця Програми, центрального органу виконавчої влади, який здійснює керівництво військовими формуваннями, органу, що безпосередньо провадить облік і виконує розподіл житлових приміщень та до компетенції якого належить прийняття рішення про надання жилого приміщення, як і орган місцевого самоврядування до компетенції якого належить питання регулювання земельних відносин, Державне казначейство України.
У ході судового розгляду до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судом залучено - Генеральний штаб Збройних Сил України (далі також - третя особа 1), Міністерство оборони України (далі також - третя особа 2) та Державну казначейську службу України (далі також - третя особа 3).
Треті особи 1, 3 у судове засідання не з'явилися, письмових пояснень та/або заперечень по суті спору суду не подали.
Міністерство оборони України просило суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи 2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.12.2006 № 469 відповідно до Положення про проходження служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас за пунктом 67, підпункт «в» (у зв'язку зі скороченням штатів), з правом носіння військової форми одягу, підполковника ОСОБА_1 , начальника служби безпеки зв'язку - помічника начальника військ зв'язку управління зв'язку штабу Південного оперативного командування. У вказаному наказі також зазначено, що позивач звільняється у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України з залишенням на квартирному обліку для позачергового одержання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України.
Наказом начальника штабу ордера Червоного Прапора Південного оперативного командування від 17.01.2007 № 12 позивача направлено на облік до Приморського РВК м. Одеси та підтверджено, що позивач постійним або службовим житлом не забезпечувався. Одеським обласним військовим комісаріатом позивачеві видано посвідчення ветерана військової служби від 02.02.2007 № 257750 та видано довідку від 20.02.2007 № 498 про те, що позивач дійсно знаходиться на військовому обліку офіцерів запасу в Приморському районному військовому комісаріаті м. Одеси.
Також, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу видано довідку № 4712/04 від 03.11.2010 про те, що він перебуває на обліку і отримує пенсію за вислугу років по Приморському району згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Протягом 2010-2013 років позивач неодноразово звертався до Прем'єр-Міністрів України, Міністерства оборони України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, житлової комісії управління та штабу Південного оперативного командування, прокуратури м. Києва щодо вирішення питання, яке є предметом дослідження у даній справі, що не дало позитивних результатів. Разом з тим, з відповідей зазначених органів вбачається, що ситуація щодо незабезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України має місце через брак коштів у Державному бюджеті України.
Вважаючи протиправним невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо соціального захисту ветеранів військової служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, поясненням позивача, представників відповідача та третьої особи 2, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР (далі також - Закон №203/98) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, закріплено, що держава гарантує, зокрема, кожному ветерану військової служби, рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також подає різні види допомоги шляхом, окрім іншого, реалізації цільових програм поліпшення житлових умов та пенсійного забезпечення відповідно до законодавства.
Пунктом 7 частини першої статті 6 Закону №203/98 передбачено, що ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надаються такі пільги, зокрема, першочергове, але не пізніше одного року після звільнення з військової служби або зі служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та прибуття до місця проживання, обраного з урахуванням існуючого порядку прописки, забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, або одноразове надання безвідсоткового кредиту на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво чи придбання житла з урахуванням встановленої законодавством норми жилої площі на сім'ю і погашенням його в повному розмірі за рахунок Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, інших центральних органів виконавчої влади, утворених відповідно до законів України військових формувань, а також забезпечення земельними ділянками під забудову і право на їх безоплатне отримання у власність у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок надання ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України безвідсоткових кредитів на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво або придбання житла встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 № 1763-IV (далі також - Закон № 1763-IV) особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту, зокрема, як забезпечення житлом осіб, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, провадиться відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно прикінцевих положень вказаних Законів №203/98 та № 1763-IV, Кабінету Міністрів України, зокрема, доручено привести свої нормативно-правові акти у відповідність з Законами та забезпечити відповідно до своїх повноважень прийняття нормативно-правових актів, необхідних для їх реалізації.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі також - Закон № 2011-XII) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування -у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Порядок та умови надання військовослужбовцям кредитів на індивідуальне житлове будівництво або придбання приватного жилого будинку (квартири) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що відповідні гарантії, про які стверджує позивач, мають забезпечуватися державою. Разом з тим, Кабінет Міністрів України має лише визначити порядок (механізм) реалізації відповідною категорією осіб вказаних гарантій, у тому числі, передбачених статтею 3, пунктом 7 частини першої статті 6 Закону №203/98 та пунктом 8 частини першої статті 1 Закону № 1763-IV.
Так, механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей визначає Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (далі також - Порядок № 1081).
Відповідно до пунктів 22, 24 Порядку № 1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини.
Військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла (пункт 29 Порядку № 1081).
На підставі рішення про надання житла виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради, а в закритому військовому містечку - квартирно-експлуатаційний орган видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення, безпосередньо військовослужбовцю, на ім'я якого він виписаний, або за його дорученням іншій особі (пункт 34 Порядку № 1081).
Зазначене положення кореспондується зі приписами статті 58 Житлового кодексу Української РСР, якою передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Отже, повноваження стосовно надання житла особам, які потребують їх поліпшення, в тому числі звільненим з військової служби ветеранам війни, належать виконавчим комітетам органів місцевого самоврядування і відповідним квартирно-експлуатаційним органам, а не Кабінету Міністрів України. При цьому, постійне житло за рішенням зазначених органів передається виключно в порядку черговості з моменту включення таких громадян до відповідних списків.
Разом з тим, в ході судового розгляду справи судом з'ясовано, що позивач перебуває на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (стоїть у черзі), отже буде забезпечений житлом в порядку черговості.
Механізм реалізації пункту 8 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо права військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань (далі - військовослужбовці), які не мають жилого приміщення для постійного проживання і перебувають на квартирному обліку за місцем проходження служби, на одержання кредитів для індивідуального та кооперативного житлового будівництва або придбання житла (далі - будівництво або придбання житла) з погашенням їх за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті військовим формуванням для будівництва або придбання житла визначає Порядок кредитування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2004 № 88 (далі також - Порядок № 88).
Пунктом 3 Порядку № 88 передбачено, що військовослужбовці, які не мають жилого приміщення для постійного проживання і перебувають на квартирному обліку за місцем проходження служби, мають право на одержання кредитів для будівництва або придбання житла на строк до 20 років з погашенням за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті військовим формуванням для будівництва або придбання житла, з урахуванням вислуги років: для тих, хто прослужив більше ніж 15 років, - 50 відсотків, більше ніж 20 років, - 75 відсотків, більше ніж 25 років, - 100 відсотків кредиту.
При цьому, вказаний Порядком № 88 не закріплює обов'язку чи повноважень Кабінету Міністрів України вирішувати питання щодо надання відповідного кредиту.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України закріплено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб передають сільські, селищні, міські ради (часина перша статті 122 Земельного кодексу України).
Таким чином, вирішення питання щодо безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва житлового будинку, відноситься до компетенції органів місяцевого самоврядування - сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів, а не до компетенції чи обов'язку Кабінету Міністрів України.
Враховуючи доводи позивача щодо невиплати йому грошової компенсації за належне для отримання житло та найм (піднайм) житла, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний Закон №203/98, який встановлює статус ветеранів військової служби, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, а ні в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а ні в чинній редакції не передбачав і не передбачає виплату ветеранам війни грошової компенсації за належне для отримання житло та за піднайом (найом) ними жилих приміщень.
Окрім наведеного, суд не залишає поза увагою, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.1999 № 2166 затверджено Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби та членів їх сімей (далі також - Програма), якою визначено, що, окрім інших, державним замовником і виконавцем Програми є Міноборони (абзац 8 розділу «Загальні положення»).
Разом з тим, пунктом 2 вказаної постанови, Міністерству економічного розвитку і торгівлі і Міністерству фінансів доручено враховувати основні завдання Програми під час розроблення проектів загальнодержавних програм економічного і соціального розвитку України та законів про Державний бюджет України на відповідні роки.
Крім того, пунктом 3 постанови передбачено, що фінансове забезпечення Програми здійснюється за рахунок і в межах видатків, визначених її виконавцям - міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади у Державному бюджеті України на відповідний рік, та інших джерел, а пунктом 5 постанови визначено, що моніторинг виконання завдань та координацію нормативно-правового супроводження Програми покладено на Міністерство економічного розвитку і торгівлі.
Також, постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2003 № 322 затверджено Основні напрямки посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей на період до 2010 року, пунктом 3 якої Міністерству фінансів та центральним органам виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, доручено щороку під час розроблення проекту Державного бюджету України передбачати фінансування заходів щодо реалізації Основних напрямів з урахуванням прогнозних показників соціально-економічного розвитку України.
За приписами статті 116 Конституції України, Кабінету Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.
Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України вживав можливих заходів за для забезпечення передбачених законами гарантій, у тому числі, ветеранам військової служби, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, визначений законами.
Таким чином, доводи позивача щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо соціального захисту ветеранів військової служби є помилковими та не відповідають дійсності.
Вищий адміністративний суд України при перегляді у касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі не ставив під сумнів фактично аналогічні висновки, проте наголосив на необхідності вирішення питання щодо залучення до участі в справі Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, який здійснює керівництво військовими формуваннями, органу, що безпосередньо провадить облік і виконує розподіл житлових приміщень та до компетенції якого належить прийняття рішення про надання жилого приміщення, як і орган місцевого самоврядування до компетенції якого належить питання регулювання земельних відносин, Державне казначейство України.
Враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, як вже зазначалося раніше, до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судом залучено - Генеральний штаб Збройних Сил України, Міністерство оборони України та Державну казначейську службу України.
В ході судового розгляду, судом з'ясовувалась позиція позивача щодо заміни відповідача Кабінету Міністрів України на Міністерство оборони України, проти чого він заперечив, вважаючи Кабінет Міністрів України належним відповідачем. Суд також не знайшов достатніх підстав для цього, зважаючи на те, що заміна відповідачів у справі призведе до одночасної зміни суб'єктного складу, предмету та підстав позову, що не допускається за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, суд не залишає поза увагою, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012, які залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.05.2013, у справі № 2а-14954/10/2670 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третіх осіб - Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Департаменту будівництва Міністерства оборони України, Управління та штабу Південного оперативного командування про визнання протиправним порушення відповідачем строку забезпечення позивача житлом, стягнення моральної шкоди, у задоволенні позову відмовлено виходячи, зокрема з того, що Міністерство оборони України, не здійснює розподілу житла серед відповідних осіб, не веде облік осіб, що потребують забезпечення житлом, у зв'язку з відсутністю у нього безпосереднього обов'язку приймати рішення про надання позивачу житла. Також, суд зазначив, що позивач підтвердив, що з відповідною заявою для одержання кредиту на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України до Міністерства оборони України він не звертався.
Аналогічно, в даній справі, позивач не подав суду доказів належного звернення, відповідно до вищенаведених законодавчих норм, до уповноважених органів щодо отримання земельної ділянки та одержання кредиту на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому, як вже зазначалося раніше, позивач перебуває на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (стоїть у черзі), отже буде забезпечений житлом в порядку черговості (отже позивачем обрана гарантія у вигляді забезпечення житлом серед передбачених законом альтернатив - або одноразове надання безвідсоткового кредиту на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво чи придбання житла з урахуванням встановленої законодавством норми жилої площі на сім'ю і погашенням його в повному розмірі).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належним чином виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 30.01.2018
Головуючий суддя П.О. Григорович
Судді І.В. Смолій
Ю.Т. Шрамко