Справа № 201/16730/17
2/201/810/2018
(заочне)
16 лютого 2018 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
У складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.
при секретарі - Кияшко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -
09 листопада 2017 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві посилався на те, що 26.05.2016 року позивач надав у борг ОСОБА_3 6 000 грн. строком 29.05.2016 року, про що відповідачем було надано розписку ОСОБА_4 Проте, відповідач у строк, передбачений у розписці борг не повернув, тому позивач змушений звернутись до суду із вказаним позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 6 000 грн., 3% річних, інфляційні витрати та заборгованість по відсотках а також судовий збір.
Представник позивача в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, наполягала на задоволенні позовних вимог, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечувала.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідоми.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторони відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України та ухвалити справі заочне рішення.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що свідчить копія розписки від 26.05.2016 року, наявна в матеріалах справи (а.с. 8), відповідно до якої позивач передав у борг відповідачу - ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 6 000 грн. Боргу в сумі 6 000 грн. на даний час позивачу так і не повернуто.
До теперішнього часу відповідач не повернув позивачу суму боргу, свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором не виконав у повному обсязі.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України, договором позики, укладеним між сторонами.
Статтею 509 Цивільного кодексу (ЦК) України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи зі змісту ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та правочини.
Як зазначає стаття 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, в силу ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якщо він підписаний його стороною.
У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, а боржник, відповідно до положень статті 625 ЦК України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, щодо вимог позивача до відповідача стосовно стягнення суми боргу, та приймаючи до уваги, що форма договору, укладеного між сторонами, відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а відповідач свої зобов'язання за договором не виконав в повному обсязі, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів за договором позики у розмірі 6 000 грн., 3% річних у розмірі 260 грн., заборгованість по відсотках у розмірі 1 215,34 грн., що обраховуються за наступними формулами.
3% річних = 6 000*3*528/365/100=260 грн.
Проте, суд вважає, що інфляційні збитки у розмірі 1440 грн., що зазначені позивачем у розрахунках не підлягають задоволення в повному обсязі, оскільки позивач не вказує у розрахунках чіткий період, за який нараховуються інфляційні збитки. Тому суд вважає за необхідне задовольнити вказані вимоги частково у сумі 1 150,80 грн., яка обчислюється за наступною формулою.
Індекс інфляції - добуток щомісячних індексів за відповідний період.
Збитки від інфляції = сума боргу х індекс інфляції/100% - сума боргу.
За зазначений позивачем період з 20 травня 2016 року по 09 листопада 2017 року (дата звернення до суду з позовом) сукупний індекс інфляції складає 119,18%. Тобто, розрахунок інфляційних збитків здійснюється наступним чином: 6 000 х 119,8%/ 100% = 7 150,8о грн - 6 000 - сума боргу = 1 150, 80 грн. - сума індексу інфляції за весь час прострочення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача слачений ним судовий збір у розмірі 640 грн., сплата якого підтверджена квитанцією (а.с. 1).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 207, 525, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення грошових коштів за договором позики 260 (двісті шістдесят) гривень - 3% річних, 1 150,8 (одна тисяча сто п'ятдесят) гривень 80 копійок - сума інфляційних збитків, 1 215 (одна тисяча двісті п'ятнадцять) гривень 34 копійки - відсотки за користування кредитом, а всього 8 626, 14 (вісім тисяч шістсот двадцять шість) гривень 44 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення судового збору 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя С.С. Федоріщев