08 лютого 2018 року (о 16 год. 35 хв.)Справа № 808/3004/17 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря судового засідання Лялько Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просить визнати протиправними та скасувати у повному обсязі:
податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» №168285-13 від 29.06.2016 в сумі 21 945,74 грн. за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», прийняте відповідачем;
податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» №168286-13 від 29.06.2016 в сумі 7 452,30 грн. за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», прийняте відповідачем.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесений до місцевих податків, а повноваження щодо їх встановлення - до компетенції органів місцевого самоврядування. Вказує, що на території м. Мелітополь Запорізької області цей податок встановлено рішенням Мелітопольської міської ради Запорізької області від 29.05.2015 №2/6, а тому з урахуванням принципу стабільності податкового законодавства, цей податок не може справлятися раніше від 01.01.2016. Крім того, посилається на приписи абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та зауважує, що майно, яке перебуває у власності позивача, розповсюджується дія цієї норми, однак при прийнятті рішення та в процесі адміністративного оскарження вказане відповідачем залишено поза увагою. Ураховуючи викладене, просить позов задовольнити.
Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
У зв'язку із вищевикладеним суд розглянув справу в порядку письмового провадження.
Підпунктом 10 пункту 1 розділу VII КАС України (в редакції чинній з 15.12.2017) встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в даній адміністративній справі відкрито ухвалою від 12.10.2017, тобто до набрання чинності редакцією КАС України згідно з Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017.
Представником позивача подано до суду клопотання (вх. №3010 від 29.01.2018), яким він просить розглядати справу без його участі. На задоволенні позовних вимог наполягає.
Представником відповідача також подано до суду клопотання (вх. №2927 від 26.01.2018) про розгляд справи в порядку письмового провадження. Позовні вимоги не визнає з підстав, що викладені в письмових запереченнях (вх. №29882 від 02.11.2017), в яких вказує, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014 не вносить змін до податків, а вводить новий податок. Крім того вказує, що твердження позивача про те, що належне йому майно не є об'єктом оподаткування цим податком є хибним, оскільки це майно належить фізичній особі, а не промисловому підприємству. Ураховуючи вищевикладене, вважає, що оскаржувані рішення винесені відповідно до норм діючого законодавства, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_1 є власником двох об'єктів нерухомості - нежитлових будівель, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 2 788 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2; та нежитлової будівлі загальною площею 665,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3.
29 червня 2016 року згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Запорізькій області винесено у відношенні позивача податкові повідомлення-рішення форми «Ф», а саме:
- №168285-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 21 945,74 грн.;
- №168286-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 7 452,30 грн.
З матеріалів справи судом також встановлено, що вищевказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку спочатку до контролюючого органу вищого рівня (скарга до ГУ ДФС у Запорізькій області вх. №Ф/614 від 25.08.2016), за результатом чого контролюючим органом вищого рівня було залишено скаргу позивача без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (рішення ГУ ДФС у Запорізькій області про результати розгляду первинної скарги №972/14/08-01-10-01-13 від 05.10.2016), а потім до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, яким також було залишено скаргу позивача без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (рішення ДФС України про результати розгляду повторної скарги №12611/7/99-99-11-02-01-14 від 25.11.2016).
Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України).
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України. Яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне віл земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктами оподаткування у відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
У свою чергу, за приписами підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. При цьому, законодавець не визначає жодних обмежень щодо використання чи невикористання таких об'єктів.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, окрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач є власником нежитлових будівель, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серії ЯЯЯ №052635 від 01.02.2007, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССС №827941, виданим КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» 01.02.2007 за №13424306, договором купівлі-продажу нежилої будівлі від 30.12.2004, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2 30.12.2014 та зареєстрованим в реєстрі за №4722, Витягом з Державного реєстру правочинів №4407903 від 07.08.2007, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» 14.08.2007 за №15585510.
Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (Довідка №7846) земельна ділянка за адресою: м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 184, призначена для розміщення та експлуатації виробничого приміщення.
Отже, оскільки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об'єктом оподаткування у розумінні з підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а належні позивачу нежитлові будівлі, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідають категорії будівель промисловості, суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Належних та переконливих доказів зворотного представником відповідача не надано.
Окрім того, відповідно до принципів, встановлених пунктом 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
Пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому, згідно із пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині податку на нерухоме майно, який у обов'язковому порядку повинен бути встановлений місцевою радою.
Згідно із пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Приписи пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Таким чином, податкові зобов'язання з місцевого податку можуть визначатися податковим органом лише в разі, якщо міська рада своїм рішенням встановила цей місцевий податок.
Згідно з класифікацією доходів бюджету, встановленою статтею 9 Бюджетного кодексу України, доходи бюджету класифікуються, зокрема, за такими розділами, як податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
Частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Відповідно до рішення 66 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VI скликання від 29.05.2015 №2/6 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя Запорізької області.
Відтак, враховуючи, що бюджетний період для всіх бюджетів становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, бюджетним періодом, в якому починає застосовуватися податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є 2016 рік.
Отже, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був запроваджений у м. Мелітополі пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на неможливість зміни елемента податку пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати вказаного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
Окрім того, суд критично ставиться до посилання представника відповідача на те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» не вносились зміни до елементів податків та зборів, ним запроваджено новий вид податку , оскільки на думку суду введення у систему податків нового виду податку є нічим іншим як зміна податків, яка згідно вимог п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України не може бути здійснена протягом бюджетного року.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які власниками об'єктів нежитлової нерухомості, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39396146, місцезнаходження, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166), прийняті 29.06.2016 у відношення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1; адреса: 72309, АДРЕСА_1), а саме:
- №168285-13 форми «Ф», яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 21 945,74 грн.;
- №168286-13 форми «Ф», яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 7 452,30 грн.
Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1; адреса: 72309, АДРЕСА_1) суму судового збору у розмірі 640,00 грн., (шістсот сорок гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.295, 297 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений 08.02.2018.
Суддя І.В. Батрак