15 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 642/3544/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Макаренко Я.М.
суддів: Мінаєвої О.М. , Бартош Н.С.
за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.
представника позивача Уманець А.І.
представника відповідача Пономаренко В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 22.09.2017 р., суддя Вікторова В.В. по справі № 642/3544/17
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України , ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дії, бездіяльності та рішення протиправними та зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту перший відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту другий відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати п. 10 протоколу №66 від 23.06.2017р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» ОСОБА_1 ;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Порядку затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013р., та Наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року;
- зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013р., Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до ст. 267 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення;
- зобов'язано Міністерство оборони України відповідно до ст. 267 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.09.2017 року зазначений позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано п. 10 протоколу №66 від 23.06.2017р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.
Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» ОСОБА_1 .
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Порядку затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013р., та Наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013р., Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Перший відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, перший відповідач зазначає, що на день звільнення зі військової служби позивач проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, а тому виплату одноразової грошової допомоги має здійснюватись Державною прикордонною службою України, також для виплати одноразової грошової допомоги у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності позивачем не подано документ, що свідчить про обставини поранення. Крім того, зазначає, що на момент встановлення позивачу інвалідності, чинним законодавством не було передбачено виплати одноразової грошової допомоги звільненим військовослужбовцям строкової військової служби у разі встановлення останнім інвалідності після спливу трьохмісячного строку після звільнення зі служби.
Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в призначення одноразової грошової допомоги. Підстави для відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги передбачені ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та п. 19 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року. Також зазначає, що постановою Ленінського районного суду м. Харкова та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №642/5457/16-а; постановою Ленінського районного суду м. Харкова та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №642/756/17, які не були скасовані, набрали законної сили встановлено право позивача на призначення одноразової грошової допомоги та, що позивачем був наданий повний перелік документів згідно п. 11 Порядку 975 для її призначення. На підставі наведеного, наполягав на законності рішення суду першої інстанції, та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив строкову військову службу в період з 21.04.1980р. по 18.05.1982р., в тому числі у складі діючої армії в в/ч НОМЕР_1 ; 2454; 2099 під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов'язку) в Демократичній Республіці Афганістан.
В 1981 році позивач отримав поранення (контузію головного мозку), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні (ДРА) де велись бойові дії, внаслідок, чого в подальшому отримав інвалідність.
Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААБ № 702885 позивачу з 29.12.2014 р. первинно встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах не велись бойові дії.
Згідно довідки МСЕК серії 12 ААБ позивачу з 01.01.2016 р. повторно була встановлена ІІ група інвалідності (а.с.7).
28.07.2016р. позивач звернувся з заявою про виплату одноразової грошової допомоги в Порядку №975 у зв'язку із встановленням йому інвалідності.
Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.07.2017 р № 1723/ВСЗ позивача повідомлено, що рішенням засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №66 від 23.06.2017, комісія дійшла висновку про відмову в призначені одноразової грошової допомоги позивачу з мотивів, що позивач звільнився з Прикордонних військ КДБ СРСР.
Задовольняючи часткового позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності відмови Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 року “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Відповідно до ст. 41 вказаного Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до п. 6 ст. 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України ( п. 9 ст. 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Пунктом 6 цього Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.
Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону №2011-ХІІ, колегія суддів дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 р. № 21-446а14 та від 21.04.2015 р. № 21-135а15.
Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975).
Отже, наведені норми ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 3 Порядку пов'язують виплату одноразової грошової допомоги зі встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.
Згідно листа Харківського обласного військового комісаріату від 05.07.2017 р. №1723/ВСЗ позивача 23.12.2014 р. під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААБ №702885 від 29.12.2014 р. (а.с.6).
Отже, відповідачами підтверджено первинне встановлення інвалідності позивачу, саме 29.12.2014 р., а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо встановлення первинної інвалідності у 2013 році та неможливості призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку №975.
Враховуючи, що позивачу було встановлено інвалідність з 29.12.2014 р. виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватись відповідно до Порядку №975.
Відповідно до п. 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Пунктом 13 Порядку №975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Як встановлено з матеріалів справи, причиною відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги є те, що на день звільнення з військової служби позивач проходив службу в прикордонних військах КДБ СРСР.
Колегія суддів вважає неправомірними такий висновок першого відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.09.2016 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 р. у справі за позовом позивача до Харківського обласного військового комісаріату встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 78 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Враховуючи, що постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.09.2016 р., по справі № 642/5457/16-а встановлено, що саме органи Міністерства оборони є відповідальними за вирішення питань пов'язаних з виплатою спірної допомоги грошової допомоги позивачу, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для виплати Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та покладення цього обов'язку на Державну прикордонну службу України.
При цьому, Міністерством оборони України не були спростовані обставини, встановлені постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.09.2016 р. по справі № 642/5457/16-а, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 17 Порядку № 975 особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Міністерством оборони України не надано доказів, що саме Прикордонною службою було здійснено розрахунок під час звільнення позивача з військової служби.
Як вбачається з військового квитка ОСОБА_1 , проходив строкову військову службу в період з 21.04.1980 р. по 18.05.1982 р., в тому числі у складі діючої армії під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов'язку) в Демократичній Республіці Афганістан та був звільнений за наказом Міністерства оборони СССР від 28.03.1982 р. № 85 (а.с.23).
Згідно з п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
Разом з тим, станом на час проходження позивачем строкової військової служби та отримання поранення прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.
У відповідності до п.1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року № 1431-ХІІ "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України" органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
У свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013р.
Оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, оскільки законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання на підставі висновку першого відповідача.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неможливість призначення позивачу одноразової грошової допомоги через ненадання документу про обставини поранення, виходячи з наступного.
Згідно приписів п. 4.7. Положення № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб. У разі настання інвалідності подаються такі документи, зокрема копія довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Зі змісту вказаної норми випливає, що копію довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) необхідно подавати саме у разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Між тим, витягом з протоколу № 3313 від 27.10.2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_1 доведено, що під час проходження військової служби вогнепальне осколкове поранення голови, (контузія головного мозку) - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Згідно вказаного протоколу та під час судово-медичної експертизи позивачем надана архівна довідка ФПС Росії від 26.07.1999 р. згідно якої ОСОБА_1 приймав участь в бойових діях на території Республіки Афганістан з 14.10.1981 р. по 10.05.1982 р.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи першого відповідача, щодо ненадання позивачем необхідного документу про обставини поранення, передбаченого Положенням № 530 є необґрунтованими.
Відповідач не надав доказів наявності обґрунтованого сумніву, що таке поранення позивач зазнав у зв'язку з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, щодо ненадання позивачем необхідного документу про обставини поранення, передбаченого Положенням № 530 є необґрунтованими.
Відносно доводів апелянта, що зобов'язання Міністерства оборони прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції інстанції) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 вищевказаної статті передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому колегія суддів зазначає, що представником Міністерства оборони України підтверджено, що єдиною підставою відмови позивачу було лише відсутність довідки про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) та проходження служби в Прикордонних військах, будь-яких зауважень щодо інших документів у першого відповідача були відсутні.
Отже, позивачем були виконані всі вимоги для призначення одноразової грошової допомоги визначені законом.
Таким чином, аналіз наведених норм дає колегії суддів підстави для висновку, що кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції).
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями пункту 2 частини 4 статті 105, пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) та п. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції інстанції).
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції), свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. Це означає, що належним є такий спосіб захисту, який гарантує поновлення саме порушеного права.
При цьому колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Оскільки ефективним засобом захисту порушеного права у розумінні статті 13 Конвенції є забезпечення відновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, то судове рішення має містити зміну обсягу прав та забезпечення їх примусової реалізації.
Згідно матеріалів справи, позивач вже звертався до першого відповідача щодо призначення одноразової грошової допомоги, але з підстав відсутності довідки про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) та проходження служби в Прикордонних військах Міністерство оборони України направило документи позивача на доопрацювання. Між тим, постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 16.03.2017 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2017 судом було визнано вказані підстави незаконними та зобов'язано повторно розглянути документи позивача, але перший відповідач знову з цих самих підстав повторно відмовив позивачу, що змусило позивача повторно звернутись до суду.
Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи, що дії першого відповідача щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги визнано судом неправомірними, а рішення першого відповідача - таким, що підлягає скасуванню, колегія суддів вважає, що ефективним засобом захисту порушеного права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у спірних правовідносинах є саме зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення цієї допомоги позивачу.
Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неправомірно розглянуто зазначену справу в порядку скороченого провадження та вважає, що вказану справа мала бути розглянута за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно приписів ст.183-2 КАС України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) скорочене провадження застосовується в адміністративних справах, крім іншого, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) у разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Враховуючи, що вказана справа стосується оскарження фізичною особою рішення суб'єкта владних повноважень щодо призначення одноразової грошової допомоги, судом першої інстанції було правомірно розглянуто вказану справу в порядку скороченого провадження.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Між тим, колегія суддів не погоджується з постановою суду першої інстанції в частині віднесення судових витрат по справі за рахунок держави, оскільки статтею 94 КАС України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) не передбачено віднесення судових витрат за рахунок держави, а тому судом першої інстанції порушено норму процесуального права, призвело до неправильного вирішення питання щодо розподілу судових витрат, і постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині.
Відповідно до ч.2 ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами п. 4 ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю бо частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
Згідно частини 2 вищевказаної статті порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, п. 4 ч.1 ст. 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 22.09.2017 р. по справі № 642/3544/17 скасувати в частині віднесення судових витрат за рахунок держави.
В іншій частині постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 22.09.2017 р. залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 20.02.2018.