Головуючий І інстанції: Катрич О. М.
19 лютого 2018 р. Справа № 592/13260/17
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача: Бершова Г.Є.,
суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.12.2017, м. Суми, по справі № 592/13260/17
за позовом ОСОБА_2
до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - Сумське ОУПФУ Сумської області) , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила зобов'язати Сумське ОУПФУ Сумської області здійснювати їй виплату пенсії державного службовця в розмірі 60% від суддівської винагороди без обмеження та виплатити різницю між фактично отриманою пенсією та належною до виплати, починаючи з 01.06.2016 року до дати її перерахунку.
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.12.2017 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.
Зобов'язано Сумське ОУПФУ Сумської області здійснювати ОСОБА_2 виплату пенсії державного службовця в розмірі 60% від суддівської винагороди без обмеження та виплатити різницю між фактично отриманою пенсією та належною до виплати, починаючи з 01.06.2016 року до дати її перерахунку.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, учасниками справи не оспорюється та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 01.06.2016 ОСОБА_2, як працюючому судді, була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про державну службу".
Згідно розпорядження № 822101 від 13.07.2017 розмір її пенсії становив 17984,70 грн., з урахуванням обмеження пенсії максимальним розміром сума пенсії становила 10740 грн.
Виплата пенсії здійснювалася в розмірі 85 % із максимального розміру пенсії 10740 грн. та становила 9134,17 грн.
03.08.2017 ОСОБА_2, не погоджуючись із наданим їй розрахунком від 13.07.2017 № 822101, звернулася до відповідача із заявою про надання пояснень з приводу виявлених розбіжності у нарахуванні пенсії (а.с.13).
Листом від 19.08.2017 позивачку було проінформовано, що її пенсію за віком обмежено сумою в 10740,00 гривень, а після цього здійснюється виплата в розмірі 85 % від суми 10740,00 грн.(а.с. 12)
Не погодившись із такими діями органу Пенсійного фонду щодо обмеження її пенсії максимальним розміром, позивачка звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із застосуванням практики Європейського суду з прав людини, виходив з того, що норми ч. 4, 5 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723 - XII щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії державного службовця в повному обсязі з 01 червня 2016 року є позбавленням її конституційного права на соціальний захист у разі досягнення пенсійного віку, якою виконані зобов'язання застрахованої особи сплачувати обов'язкові фіскальні платежі із отриманого доходу у розмірі визначеному законодавцем, а тому дії управління стосовно виплати позивачці пенсії державного службовця із застосуванням обмежень є протиправними.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII).
Згідно Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" № 3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами, далі - Закон № 3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII.
Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII 12 передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачці з 01.06.2016 на виконання рішення суду призначено пенсію з урахуванням розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ в розмірі 60 відсотків суми грошового забезпечення ОСОБА_2
Спірним у вказаній справі є правомірність дій органу Пенсійного фонду щодо обмеження виплати пенсії позивачки максимальним розміром 10740 грн.
Відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Таким чином, вказаною нормою статті запроваджено певні обмеження для осіб, які отримують пенсію, яка призначена за нормами Закону № 3723-ХІІ, а саме до 31 грудня 2017 розмір пенсії не може перевищувати 10740 грн., а після цієї дати - десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що норми ст. 37 Закону № 3723-ХІІ в установленому законом порядку неконституційними не визнавалися, є чинними, діяли на момент призначення ОСОБА_2 пенсії, отже підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Суд першої інстанції, з урахування практики Європейського суду з прав людини та керуючись принципом верховенства права, вважав, що норми ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, якими запроваджено обмеження пенсії максимальним розміром, позбавляють позивачку конституційного права на соціальний захист у разі досягнення пенсійного віку.
Таким чином, вважаючи, що норми ст. 37 Закону № 3723-ХІІ суперечать конституційному праву позивачки на соціальний захист, суд першої інстанції не врахував положення цього Закону, а застосував норми Конституції України як норми прямої дії.
Разом із тим колегія суддів вважає, що норми ст. 37 Закону № 3723-ХІІ щодо обмеження пенсії макимальним розміром не вступають у колізію з нормами Конституції України в частині регулювання суспільних відносин у соціальній сфері.
У рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний суд України вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Розглядаючи дану апляційну скаргу, колегією суддів взято до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі "Великода проти України", в якому суд, розглянувши скаргу, зокрема, за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010 після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" зазначено, що Конвенція "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".
У рішенні Європейського суду з прав людини від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів не вважає втручанням у право позивачки на мирне володіння майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, шляхом запровадження обмежень розміру пенсійних виплат, оскільки відсутні докази того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними (зокрема не визнані у встановленому порядку неконституційними).
Колегія суддів звертає увагу на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії та кожному гарантується право на звернення до адміністративного суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України (ч. 3 ст. 6 КАС України).
При вирішенні адміністративних справ суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими правовими актами. У випадку наявності колізій між цими актами суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
За приписами ч. 4 ст. 7 КАС України якщо суд дійде висновку про невідповідність Конституції України чинного закону, суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, але при цьому повинен після вирішення справи звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності цього закону.
Таким чином, у вказаній справі суд першої інстанції, дійшовши висновку, що норми ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ щодо запровадження обмеження пенсії максимальним розміром, які є чинними та не визнані неконституційними в установленому порядку, не відповідають закріпленому в Конституції України праву на соціальний захист, застосувавши при віришенні спору норми Конституції Україи як норми прямої дії, повинен був врахувати положення ч. 4 ст. 7 КАС України.
Окрім того, колегія суддів вважає необгрунтованим посилання суду першої інстанції на судові рішення, що набрали законної сили, якими визнано право ОСОБА_2 на отримання пенсії за віком без її обмеження граничним розміром.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 09.03.2017 по справі № 591/3839/16-а, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2017, адміністративний позов ОСОБА_2 щодо призначення з 10.04.2016 пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було задоволено та зобов'язано Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області провести ОСОБА_2 розрахунок розміру пенсії за віком з дати її призначення 10.04.2016 без обмеження максимальним граничним розміром.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини, які мають значення для даної справи, оскільки призначена позивачу пенсія є видом пенсії за віком для державного службовця при досягненні ним пенсійного віку визначеного ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки обставини, встановлені постановою Зарічного районного суду м. Суми від 09.03.2017 по справі № 591/3839/16-а, стосуються питань призначення пенсії за віком ОСОБА_2 за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", тобто іншого виду пенсії за інших умов, отже обставини у справі, що розглядається, підлягають доказуванню на загальних підставах.
Враховуючи встановлені обставини справи, практику Європейського суду з прав людини, нормативно-правове обгрунтування спірних правовідносин, колегією суддів не встановлено порушень відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту в межах заявлених уточнених позовних вимог, а тому не погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_2
Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції повність або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції не враховано норми ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, неправильно розтлумачено норми Конституції України, не дотримано приписів ч. 4 ст. 7 КАС України при застосуванні норм Конституції України як норм прямої дії в частині порядку звернення для вирішення питання про невідповідність норм ст. 37 Закону України Конситуції України, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 317 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області задовольнити.
Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.12.2017 по справі № 592/13260/17 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про зобов'язання вчинити дії .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов