Справа № 367/8720/16-а Суддя (судді) першої інстанції: Карабаз Н.Ф.
07 лютого 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кобаля М.І.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
при секретарі: Кривді В.І.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача: Угрінчука О.Е.
представника третьої особи: Сінька А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги представника позивачів ОСОБА_3 на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Бучанської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Кабінет Міністрів України про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (далі - Позивачі) звернулися до суду із адміністративним позовом до Бучанської міської ради Київської області (далі - Відповідач) у якому просили:
- визнати незаконним та скасувати рішення Бучанської міської ради Київської області № 810/80-18-VII від 06.10.2016 року в частині відмови у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га у місті Буча Київської області;
- зобов'язати Бучанську міську раду Київської області надати позивачам дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, що розташовані у місті Буча Київської області;
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник позивачів ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції частково змінити постанову суду першої інстанції шляхом задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Свої вимоги представник апелянтів обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову - скасувати в частині відмови, виходячи з наступного.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14 та 15 червня 2016 року позивачі (одноособово) зверталися до Бучанської міської ради Київської області із заявами (клопотаннями) про надання їм дозволів на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 гектара, в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам гарантованих Конституцією України, що розташовані у місті Буча Київської області.
Згідно посвідчень, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачі мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Рішеннями Бучанської міської ради Київської області № 590-12-VII, № 591-12-VII, № 592-12-VII, № 593-12-VII, № 594-12-VII, № 595-12-VII, № 596-12-VII, № 597-12-VII, № 598-12-VII від 23.06.2016 року позивачам було відмовлено у задоволенні заяв щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у зв'язку з тим, що сама схема земельної ділянки не відображає населеного пункту, вулицю і не є графічним матеріалом в розумінні ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до постанови Ірпінського міського суду Київської області від 06.09.2016 року, що набрала законної сили 27.09.2016 року, вищезазначені рішення Бучанської міської ради були визнані незаконними та скасовані, а Бучанську міську ради Київської області зобов'язано повторно розглянути клопотання позивачів.
На виконання рішення суду, 06.10.2016 року Бучанською міською радою Київської області було повторно розглянуто клопотання позивачів та відмовлено в їх задоволенні рішеннями 810/80-18-VII, 810/81-18-VII, 810/82-18-VII, 810/83-18-VII, 810/84-18-VII, 810/85-18-VII, 810/86-18-VII, 810/87-18-VII, 810/88-18-VII, у зв'язку з тим, що бажані до відведення земельні ділянки в місті Буча, враховуючи рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 року у справі №367/4187/14-ц, залишеного в силі ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанції, постановою Верховного Суду України від 16.12.2015 року, умовною площею 890 га відноситься до земель лісового фонду, знаходиться за межами населеного пункту та перебувають у власності держави в особі Кабінету Міністрів України, зважаючи, що бажані до відведення земельні ділянки, в м. Буча, знаходяться в межах умовної площі 890 га, з огляду на висновки, які містяться у мотивувальних частинах судових рішень та на інформацію органу досудового розслідування, згідно з якими Бучанською міською радою Київської області не має повноважень розпоряджатися землями в межах умовної площі 890 га.
Позивачі, вважаючи вищезазначені рішення незаконними, звернулися через свого представника до суду з даним позовом за захистом свої прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Бучанська міська рада Київської області, відмовляючи позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність в м. Буча, у своєму рішенні не навела належних обґрунтувань відмови останнім у наданні дозволів з підстав, які визначені ст. 118 ЗК України, а тому відповідач необґрунтовано відмовив позивачам в наданні таких дозволів та прийняв рішення, які є протиправними і підлягають скасуванню.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, проте, вважає, що судом першої інстанції не вжито всіх необхідних заходів для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивачів, від порушень з боку відповідача, який є суб'єктом владних повноважень.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 і 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Регулювання земельних відносин здійснюється Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад, а також передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Пунктом 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 116 ЗК України).
Відповідно до ч. 6 і 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельним кодексом України визначені вичерпні підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Згідно із ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися землями комунальної власності та передавати їх у власність або користування громадянам для всіх потреб.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що оскільки відповідач - Бучанська міська рада Київської області, відмовляючи позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність в м. Буча, в оскаржуваних рішеннях не навів належних обґрунтувань відмови позивачам у наданні таких дозволів з підстав, які визначені ст. 118 ЗК України, зазначені рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Між тим, судом першої інстанції незаконно залишено поза увагою, що визнання та скасування оскаржуваних рішень відповідача не захистить прав, свобод та інтересів позивачів в даному випадку.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України.
Відповідно до ч.4 цієї норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивачів.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зобов'язання Бучанської міської ради Київської області повторно розглянути заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в даному рішенні, є належним способом захисту порушених прав позивачів.
Відповідно, в решті позовних вимог, а саме: щодо зобов'язати Бучанської міської ради Київської області надати позивачам дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, що розташовані у місті Буча Київської області, необхідно відмовити, оскільки, до повноважень відповідача належить вирішувати питання щодо прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Буча.
Крім того, законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи представника апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до норм чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою адміністративного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Бучанської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Кабінет Міністрів України про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Бучанську міську раду Київської області повторно розглянути заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Суддя-доповідач: М.І. Кобаль
Судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова