Справа № 823/1826/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Л.В.Трофімова
15 лютого 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;
за участю секретаря: Драч М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на ухвалу судді Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу від 04.12.2015 №13-АПК, прийнято ухвалу,-
У листопаді 2017 року, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області (далі - відповідач) та просять визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна в Черкаській області від 04.12.2015 № 13-АПК про припинення юридичної особи Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» (код ЄДРПОУ 00709460, 20042, Черкаська область, Христинівський район, с. Ягубець, вул. Леніна, 1)
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року відмовлено у відкритті провадженні в адміністративній справі у зв'язку з тим, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представником позивачів подано апеляційну скаргу, в якій просив дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.107 КАС України (редакція чинна на момент винесення судового рішення) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати у порядку адміністративного судочинства. Перевіривши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що дана справа, не підсудна Черкаському окружному адміністративному суду з огляду на таке.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень(ч.1 ст.2 КАС України).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ (рішення ЄСПЛ 08.11.2005 Смірнова проти України).
Відповідно до п. 5 постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 №2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» із змінами, роздержавлення і приватизація земель с/г підприємств і організацій, передбачених ч.2 п. 3 цієї постанови, проводиться відповідно до проектів, що розробляються керівництвом (адміністрацією) цих підприємств і організацій за участю експертів і державних землевпорядних організацій, схвалюються трудовими колективами і затверджуються за поданням сільської (селищної) ради районною (міською радою народних депутатів).
Конституцією України (ст.14) визначено, що право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У постанові ВГСУ (ЄДРСР 69618118) наголошено: зазначене право за вказаними особами визнано законом та не залежить від волі юридичної особи сільськогосподарського акціонерного товариства, а відтак, передача земельної ділянки у власність особі, яка має право на земельну частку (пай), в порядку приватизації не потребує ані погодження попереднього користувача (с/г товариства), ані попереднього вилучення земельної ділянки у такого користувача рішенням повноважного органу.
Згідно з приписами ч. 3 ст.118 Земельного Кодексу України громадяни - працівники державних та комунальних с/г підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, міської державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
У постанові ВГСУ (ЄДРСР 69618118) зазначено, що «законодавством не передбачено співвідношення приватизації земель державних та комунальних с/г підприємств із приватизацією самих підприємств, що відбувається шляхом перетворення». У п.3.12 постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011№18 роз'яснено: під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Позивачі просять визнати протиправним та скасувати наказ від 04.12.15 №13-АПК Регіонального відділення ФДМ по Черкаській області про припинення юридичної особи ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» (ЄДРПОУ 00709460, 20042, Черкаська обл., Христинівський район, с.Ягубець, вул. Леніна, 1). До матеріалів позову надано фотокопію наказу від 04.12.15 №13-АПК, що прийнято з посиланням на Закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМ від 03.12.2015 №12-АПК «Про перетворення державного підприємства «СГП «Ягубець» у колективне сільськогосподарське підприємство».
Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Відповідно до статті 55 Конституції України: кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Згідно ст.158 Земельного кодексу України місцеві суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян - заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян.
Варто зазначити, що обраний позивачами спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту: у позовній заяві йдеться про, що "наказ від 04.12.15 №13-АПК є таким, що перешкоджає реалізації права позивачів на здійснення приватизації земельної ділянки ДП «СГП «Ягубець» у порядку ст.25 Земельного кодексу України, а отже підлягає скасуванню". Визначаючи юрисдикцію справи, виходимо з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ст.1 ГПК України).
Згідно ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного майна» спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу приватизації державного майна, а дії державного реєстратора із внесення реєстраційних записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є наслідком прийняття оскаржуваного наказу від 04.12.15 №13-АПК регіонального відділення Фонду державного майна України, що є похідними від виконання наказу 03.12.2015 №12-АПК «Про перетворення державного підприємства «СГП «Ягубець» у колективне с/г підприємство», то спір не є публічно-правовим, а носить характер приватно-правового, відтак повинен розглядатись не у порядку адміністративного судочинства, а у порядку господарського. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 01.12.2009 (справа № 21-1506во09 ЄДРСР 7417984), ухвалі Судової палати в цивільних справах Верховного суду України від 16.02.2009 (справа № 6-29177св07 ЄДРСР 3369649), від 25.03.2009 (справа № 6-24999св08- ЄДРСР3411018 ).
У рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» варто розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У п.1 ч.2 ст.17 КАС України (редакція чинна на момент винесення судового рішення) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом ч.2 ст. 2 КАС України (редакція чинна на момент винесення судового рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Європейський суд з прав людини у справі Zand проти Австрії від 12.10.1978 зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст. 6 ЄКПЛ передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, що не передбачена законом.
При прийнятті рішень суб'єктом владних повноважень - відділення Фонду державного майна України діє, як власник майна, рішення про приватизацію державного підприємства та вибір способу приватизації, подальше оспорювання набуття фізичною чи юридичною особою спірного об'єкта приватизації або його частки має вирішуватись в порядку господарського судочинства.
Наказом ФДМ України від 15.05.2012 № 678 затверджено Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України та Положення про представництво Фонду державного майна України в районі, місті. Регіональне відділення ФДМ є територіальним органом Фонду, яке реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління. Регіональні відділення підпорядковуються Фонду. Фонд, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.
У постанові ВСУ від 16.12.2015 у справі №6-2510цс15 зазначено: рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, що має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст.16 ЦК та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Державну реєстрацію припинення ДП «СГП «Ягубець» ЄДРПОУ 00709460 та державну реєстрацію утвореного КСП «Ягубець» ЄДРПОУ 00709460 на виконання наказів регіонального відділення Фонду держмайна України здійснено із внесенням відповідних записів в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Наказ від 04.12.2015 №13-АПК регіонального відділення ФДМ України, що є похідним від наказу 03.12.2015 №12-АПК по суті є виконаним. У п.4 рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До останніх належать акти, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їх виконання.
Судовий захист прав суб'єкта правовідносин шляхом зобов'язання іншої особи на вчинення тих чи інших дій можливий виключно у межах наявності у цієї особи повноважень на їх вчинення, зокрема щодо відсутності порушень у частині здійснення процедури державної реєстрації припинення, факту створення комісії з припинення, надання строку для заявлення вимог кредиторів та складання передавального акта.
У рішенні Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 (ЄДРСР 67827884) зазначено, що Постановою КМУ від 23.02.2011 № 127 ДП «СГП «Ягубець», було включено до переліку підприємств, які підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та операції з безоплатної передачі частки державного майна (акцій) яких працівникам і прирівняним до ним особам звільняються від оподаткування». Згідно наказу регіонального відділення ФДМУ по Черкаській області від 03.12.2015 №12-АПК та з урахуванням наказу регіонального відділення ФДМУ по Черкаській області від 25.09.2014 № 7-АПК і рішення загальних зборів членів трудового колективу ДП «СГП «Ягубець» про приватизацію підприємства, було прийнято рішення про перетворення об'єкта державної власності - державного підприємства «СГП «Ягубець» у колективне с/г підприємство «Ягубець». Згідно з п. 2 якого, КСП «Ягубець» визнано правонаступником всіх майнових прав і зобов'язань ДП "СГП "Ягубець". Наказом регіонального відділення ФДМУ по Черкаській області від 04.12.2015 № 13-АПК, припинено юридичну особу - ДП «СГП «Ягубець» шляхом перетворення у КСП «Ягубець» та затверджено передавальний акт майна єдиного майнового комплексу (наказ від 04.12.2015 № 14-АПК). Спір має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України (судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах) в постанові від 16.12. 2015 у справі № 6-2510ц15, що має враховуватися іншими судами відповідно до ст. 244-2 КАС України.
Законом України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» встановлено (ст.25), що приватизація підприємств та організацій агропромислового комплексу здійснюється шляхом перетворення їх в акціонерні товариства, крім тих, вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу акціонерного товариства. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.07.2017 (ЄДРСР 68112968) відкрито касаційне провадження за скаргою КСП «Ягубець» на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду України у справі № 823/1619/16 за позовом КСП «Ягубець» до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Відділу Держгеокадастру в Христинівському районі Черкаської області, треті особи - Державне підприємство «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області, Ягубецька сільська рада Христинівського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти РФ) щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод): одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що передбачає повагу до принципу res judicata - принцип остаточності рішень суду: жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. У рішенні у справі Нєлюбін проти РФ ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого: щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення.
Згідно ст.72 КАС України (редакція чинна на час винесення судового рішення у справі) визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, що дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, що встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Сторона справи може заперечувати преюдиційні факти належними та допустимим доказами з метою подальшого розгляду та оцінки (ВАСУ К/800/37663/15).
У рішенні (справа № 823/855/16 ЄДРСР 62516235) зазначено: рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.02.2015 у справі №925/2260/14 задоволено позов ТОВ «Дельта-ЛТД» та стягнуто з ТОВ «Лани Христинівщини» борг, що виник у зв'язку з порушенням зобов'язання за договором про відступлення права вимоги від 29.01.2011 №29/12/2011. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.06.2016 у справі №925/337/16 позивачу у задоволенні позову про визнання грошових вимог до КСП «Ягубець» відмовлено; у частині позовних вимог до ДП «СГП «Ягубець» провадження у справі припинено згідно вимог п.6 ст.80 ГПК України.
Згідно рішення, що набрало законної сили К/800/31524/16 (823/855/16): для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заяв вимог кредиторами, подаються такі документи: заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації; примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення, злиття або приєднання; довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу, злиття або приєднання; документи для державної реєстрації створення юридичної особи, визначені частиною першою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення. Пунктом 1 ч.1 ст. 25 Закону України №755-15 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації. У разі неодержання від державних органів відомостей, зазначених у цій частині, у порядку та строки, визначені цим Законом, державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її ліквідації проводиться за принципом мовчазної згоди. Відповідно до ст. 28 Закону №755 підстави для відмови у державній реєстрації, зокрема, якщо документи для державної реєстрації припинення юридичної особи подані: раніше строку, встановленого цим Законом; в Єдиному державному реєстрі відсутній запис про державну реєстрацію юридичної особи, утвореної шляхом реорганізації в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення. Як встановлено матеріалами справи 823/855/16, відповідно до ст. 17 Закону №755 ДП «СГП «Ягубець» подано державному реєстратору пакет документів для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації, а тому підстав для відмови у вчиненні державної реєстрації ДП «СГП «Ягубець» не було. Доводи про те, що згідно відомостей передавального акту від 4.12.2015 до новоутвореної юридичної особи - КСП «Ягубець» передано не всі зобов'язання ДП «СГП «Ягубець», зокрема, перед позивачем, є безумовною підставою для відмови ДП «СГП «Ягубець» у здійсненні державної реєстрації припинення такої юридичної особи, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке. Згідно ст.104 Цивільного кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно рішення, що набрало законної сили ЄДРСР 62478664 (706/1423/16-к) зазначено: у лютому 2016 року було припинено діяльність ДП «Ягубець» шляхом приватизації. У результаті приватизації було припинено діяльність ДП «Ягубець» державної форми власності та створено КСП «Ягубець» приватної (колективної) форми власності.
Проте, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині щодо віднесення даного адміністративного спору до господарського судочинства на підставі ст.12 ГПКУ України, та зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення представник позивачів бажає скасувати лише з однією метою, з метою поновлення права на отримання земельної частки (паю) земель ДП «СП «Ягубець», в порядку визначеному ст.25 ЗК України.
Таким чином, з огляду на зміст позовної заяви, характеру спірних правовідносин, та обставин встановлених судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку наявний спір про право на нерухоме майно - земельну ділянку, тобто про право цивільне, яке підлягає захисту на підставі норм Цивільного Кодексу України, в порядку цивільного судочинства.
Слід зазначити, що згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до пункту 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" суди мають керуватися тим, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа.
Згідно з роз'ясненнями пункту 21 зазначеної постанови якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування суб'єкт владних повноважень бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушення з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу вказаних норм права вбачається, що предметом адміністративного позову може бути визнання неправомірними лише тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які безпосередньо впливають на права та обов'язки позивача у сфері саме публічно-правових відносин.
Тобто, даний позов спрямований на захист прав у сфері цивільно-правових, а не публічно-правових відносинах, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, за приписами п.1 ч.1 ст.109 КАС України (редакція чинна но момент винесення судового рішення у справі), суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку щодо відмови у відкритті провадження у справі, проте помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, але помилкове застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні на піставі ст. 317 КАС України.
Керуючись ст.ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017), ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задоволити частково.
Ухвалу судді Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року - змінити, виклавши 3 абзац її резолютивної частини в такій редакції:
«Розяснити позивачеві, що розгляд спору віднесено до юрисдикції цивільного судочинства.».
У іншій частині ухвалу судді Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 20 лютого 2018 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
В.А. Твердохліб