ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 лютого 2018 року № 826/13715/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А. при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю.
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1,
від відповідачів - Бурдій Н.О., Северин А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом ОСОБА_1
до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві; Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі міста Києва
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови повернути помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 7 943,22 грн. та про зобов'язання Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про повернення ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Бюджетний кодекс України, закони України «Про нотаріат», «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», постанову Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету», Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, та зазначає, що Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно відмовило у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, оскільки позивач придбала квартиру вперше.
Представник Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Конституції України, Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, та зазначив, що питання звільнення від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування повинно з'ясовуватися при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору.
Представником Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі міста Києва надано відзив на позовну заяву, в якому посилається на Бюджетний кодекс України, Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740, Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, та зазначено, що обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби України подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету покладено на органи Пенсійного фонду України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
20 червня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Консалтинг», що діє за рахунок та в інтересах Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Столична нерухомість», як продавцем, та ОСОБА_1, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1407, згідно з яким позивач придбала квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до квитанції від 20 червня 2014 року № 13227.385.3 позивачем з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 7 943,22 грн.
26 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до управління Пенсійного фонду із заявою про повернення безпідставно сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 7 943,22 грн.
Листом від 31 травня 2017 року № 11508/04 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність підстав для повернення сплаченого збору, оскільки органи Пенсійного фонду України не є органами, що здійснюють державну реєстрацію правочинів та не володіють інформацією відносно прав власності на нерухоме майно (в тому числі інформацією стосовно перебування громадян у черзі на придбання житла або придбання житла вперше).
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України від 26.06.1997 № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №400/97-ВР).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
За змістом пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок № 1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки:
1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла;
2) громадяни, які придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
При цьому, слід звернути увагу, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 1 січня 2013 року, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07 лютого 2002 року №7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, - було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.00 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
З урахуванням наведеного та враховуючи відсутність у відповідача належних доказів на підтвердження придбання позивачем житла не вперше, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови повернути помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 7 943,22 грн.
Разом тим, суд зазначає наступне.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може належати до обов"язків особи, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Поряд з цим, пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок №787) визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:
- заяви платника;
- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Так, позивач на підтвердження обставин придбання житла вперше надав суду Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 18 травня 2017 року № 87464025.
Згідно вказаної довідки позивачу на праві приватної власності належить об'єкт житлової нерухомості, а саме: квартира АДРЕСА_1, що була предметом договору купівлі - продажу квартири від 20 червня 2014 року.
З урахуванням наведеного та враховуючи відсутність доказів які б спростували обставини придбання позивачем житла вперше, суд приходить до висновку про наявність права у позивача на повернення суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як помилково сплаченого, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
З огляду на встановлене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів у розмірі 7943,22 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов"язати Лівобережне об"єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1) помилково сплачених коштів у розмірі 7943 (сім тисяч дев"ятсот сорок три) грн. 22 коп., сплачених згідно квитанції № 13227.385.3 від 20.06.2014.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного об"єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (02225, м. Київ, вул. Каштанова, 6).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя М.А.Бояринцева
Повний текст постанови складений 19 лютого 2018 року.