19 лютого 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/104/18-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лелюка О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кіщук О.І.,
представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради щодо відмови у наданні йому статусу інваліда війни;
- зобов'язати Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради надати йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Ухвалою суду від 25 січня 2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження на 19 лютого 2018 року о 15 год. 00 хв.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що він є особою постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом ІІІ групи. Причиною інвалідності є захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому, на думку позивача, відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на отримання статусу інваліда війни.
У зв'язку із цим позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив йому у встановленні статусу інваліда війни, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі формувань Цивільної оборони та видати посвідчення інваліда війни.
Відповідач щодо задоволення позову заперечував. У наданому суду відзиві на адміністративний позов відповідач зазначав, що у зв'язку із відсутністю розпорядчого документу щодо залучення ОСОБА_3 до робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі формувань Цивільної оборони немає підстав для надання йому статусу інваліда війни.
Разом із цим вказував, що оскільки план Цивільної оборони в період аварії на ЧАЕС не вводився працівники, які залучалися для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від інших міністерств і відомств і стали інвалідами внаслідок пов'язаних із цим захворюваннями, не можуть бути віднесені до осіб, що підпадають під дію вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Соціальний захист зазначеної категорії осіб здійснюється відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених у позові. Правом подати відповідь на відзив не скористався. Просив суд вирішити спір на підставі наявних у справі матеріалів та позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії А №073944.
Згідно довідки медико-соціальної (експертної) комісії серії ПВД №008864 від 22 березня 2007 року та експертного заключення Львівської регіональної міжвідомчої експертної ради №7 від 16 травня 1996 року позивач визнаний інвалідом ІІІ групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
02 серпня 2017 року позивач звернувся до управління праці та соціального захисту населення із заявою, в якій просив надати йому статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення на підставі Закону України «Про статус інвалідів війни і учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС».
До вказаної заяви позивачем додано: копію посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС категорії 1, серії А№073944; експертне заключення Львівської регіональної міжвідомчої експертної ради про захворювання, пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; довідку МСЕК про призначення інвалідності по захворюваннях, пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; інформаційну довідку управління цивільного захисту населення Чернівецької облдержадміністрації; довідку про відрядження і роботу в Поліському районі Київської області.
Листом №09/09/07-3880 від 09 серпня 2017 року управління соціального захисту населення Шевченківського району Департаменту та соціального захисту населення Чернівецької міської ради повідомило позивача, що одним із підтверджуючих документів для встановлення статусу інваліда війни є витяг з наказу штабу Цивільної оборони про залучення до його складу. У зв'язку із тим, що позивачем вказаного документа не представлено, статус інваліда війни буде йому встановлено у разі представлення витягу з наказу штабу Цивільної оборони.
Згідно листа №01.1-09/1498 від 19 вересня 2017 року департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації повідомив представника позивача ОСОБА_1, що в архіві департаменту, під грифом «обмеження доступу», наявні розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видані починаючи з 26 квітня 1986 року. Вказував, що зазначені розпорядчі документи начальника Цивільної оборони Київської області містять прямі вказівки щодо організації заходів Цивільної оборони, завдання з цього приводу всім службам Цивільної оборони Київської області, а також обласним організаціям та установам. При цьому вони не містять відомостей щодо залучення до цих робіт конкретних підприємств та окремих громадян.
Листом №603/0/166-17/401 від 18 жовтня 2017 року Міністерство соціальної політики України на запит Департаменту соціального захисту населення Чернівецької облдержадміністрації стосовно встановлення ОСОБА_3 статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повідомило, що, на його думку, для встановлення статусу інваліда війни таким особам необхідне дослідження документів про: залучення формувань Цивільної оборони підприємств, установ до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; залучення осіб до складу вказаних формувань; роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; групу інвалідності та причину захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Листом №14.03-26/8 від 25 жовтня 2017 року управління цивільного захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації повідомило представника позивача ОСОБА_1 про те, що розпорядчого документу щодо залучення до робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_3 в складі формувань Цивільної оборони, який був відряджений в Поліський район Київської області і працював у складі виїзної групи лікарів №4 в селах Варовичів, Вільча та Лісництво Яковищино в період з 16 по 31 липня 1986 року в архівних документах установи немає.
26 грудня 2017 року позивач звернувся до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради із заявою, в якій просив повторно розглянути заяву про надання йому статусу інваліда війни як особі, яка є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та надати статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення. У разі відмови в задоволенні заяви просив надати обґрунтовану відповідь.
До заяви позивачем додано: копії відповідей департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської ОДА та управління цивільного захисту населення Чернівецької ОДА.
Листом №р2-1134 від 09 січня 2018 року відповідачем надано відповідь позивачу, в якій повідомлено, що згідно листа Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи №04-9492/281 від 14 серпня 2006 року в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь три зведені загони Цивільної оборони, а саме Київської, Житомирської та Чернігівської областей, які були сформовані на базі «Хімволокно». Також до складу формувань ЦО входив особовий склад штабів ЦО, який направлявся до складу оперативних груп ЦО України (м. Чорнобиль) та ЦО Київської області (м. Іванків).
Так як план Цивільної оборони в період аварії на ЧАЕС не вводився (не було відповідного доручення Уряду СРСР) працівники, які залучалися для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від інших міністерств і відомств і стали інвалідами внаслідок пов'язаних із цим захворювань, не можуть бути віднесені до осіб, що підпадають під дію вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Соціальний захист зазначеної категорії осіб здійснюється відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказано, що у зв'язку із відсутністю розпорядчого документу щодо залучення ОСОБА_3 до робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі формувань Цивільної оборони, який був відряджений в Поліський район Київської області в архівних документах управління цивільного захисту населення Чернівецької облдержадміністрації, надати статус інваліда війни немає законних підстав.
За таких обставин, не погоджуючись із рішенням суб'єкта владних повноважень про відмову у наданні статусу інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Буквальний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що обов'язковими умовами, за яких особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII є: 1) наявність у особи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та 2) участь особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому наведене має бути підтверджене відповідними належними доказами.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон №796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Таким чином, що для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3551-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується та визнавався відповідачем факт участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та встановлення йому у зв'язку з цим групи інвалідності, що, у свою чергу, є підставою для надання позивачу пільг та компенсацій, передбачених Законом № 796-XII.
Однак, при цьому, надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою умовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб відповідно до приписів пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII.
Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах.
Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі (або ж участі як працівника лікарні) у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Вказана обставина є істотною, адже в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і, відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Оскільки позивачем не було надано відповідачу будь-яких документів (наказів, листів, довідок тощо) на підтвердження його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, то суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача у наданні ОСОБА_3 статусу інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII.
На переконання суду, при прийнятті оскаржуваного рішення суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваного рішення. Натомість доводи позивача, з огляду на вище викладене, є безпідставними та не обґрунтованими.
Зокрема, безпідставним є посилання позивача на інформаційну довідку №14.01-05/76 від 01 серпня 2017 року управління цивільного захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації, в якій проінформовано ОСОБА_3, що формування цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювали саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Суд вважає за необхідне зазначити, що управління цивільного захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації не наділене повноваженнями щодо роз'яснення норм законодавства України та наведене ним твердження, що всі громадяни України, які виконували роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, обов'язково залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань цивільної оборони, є власним трактуванням норм законодавства та не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.
Крім того, посилання управління цивільного захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації у своїх поясненнях на статтю 10 Закону № 796-ХІІ суд вважає безпідставним, оскільки положення вказаної норми не виключають необхідність надання заявником до уповноваженого органу відповідних документів, які підтверджують наявність підстав для встановлення особі статусу інваліда війни згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII.
Враховуючи викладене, правові підстави для задоволення заявленого ОСОБА_3 позову відсутні.
При вирішенні даного спору судом також було звернено увагу на правові позиції, викладені як судом касаційної (ухвала Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року у справі №377/662/16-а (К/800/36540/16), ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2017 року у справі 676/4127/16-а (К/800/8542/17), так і судом апеляційної інстанції (судові рішення Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі №674/364/17, від 07 грудня 2017 року №676/1239/17, від 21 вересня 2017 року у справі №676/1130/17, від 01 серпня 2017 року у справі №676/1827/17 та ін.) в аналогічних правовідносинах.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Чернівецький окружний адміністративний суд до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено20 лютого 2018 року.
Суддя О.П. Лелюк