(про закриття провадження у справі)
14 лютого 2018 року м. Житомир справа № 806/20/18
категорія 11.1
ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Попової О. Г.,
секретар судового засідання Біляченко Д.О.,
за участю:
позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання допущення дискримінації, стягнення упущеної вигоди 17 736,40 грн. та моральної шкоди 60 000,00 грн.,
встановив:
ОСОБА_2 звернулась із позовом до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просить:
- встановити, що при вирішенні питання щодо визнання права на перерахунок пенсії державного службовця в зв'язку з підвищенням суддівської винагороди з 01.05.2016 року у відповідності до вимог ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст.8 Закону України від 25.12.2015 року № 928-УІІІ "Про Державний бюджет України на 2016 рік" ОСОБА_1 об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в період з 08.06.2016 року по березень 2017 року допустило дискримінацію по відношенню до ОСОБА_2, оскільки вона зазнала обмеження у визнанні та реалізації права на перерахунок пенсії державного службовця, тоді як іншому державному службовцю такий перерахунок було здійснено (при оскарженні постанови Богунського районного суду м. Житомира від 20.07.2016 року по справі № 295/9190/16-а було сплачено судовий збір і внаслідок апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 була позбавлена права на перерахунок пенсії державного службовця, а при оскарженні постанови Богунського районного суду м. Житомира від 15.11.2016 року по справі № 295/13162/16-а ОСОБА_1 об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області ухилилось від сплати судового збору як при подачі апеляційної скарги, так і на вимогу ухвали ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 07.12.2016 року, внаслідок чого апеляційна скарга була повернута ОСОБА_1 об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідно до ухвали ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 26.12.2016 року, а отже ОСОБА_1 об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області створило перешкоди для апеляційного розгляду справи № 295/13162/16-а та умови для перерахунку пенсії державного службовця іншій особі, здійснило цей перерахунок та виплатило перераховані кошти).
- стягнути з ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_2 17 736 грн. 40 коп. на відшкодування збитків у формі упущеної вигоди за період з 08.06.2016 року по 26.12.2017 року;
- стягнути з ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_2 60000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.01.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 14.02.2018 об 11:00.
09 лютого 2018 року представником ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у строк, встановлений ухвалою суду від 31.01.2018 до відділу документального забезпечення суду подано відзив на позовну заяву вих. №2182/07 від 08.02.2017 відповідно до змісту якого просить закрити провадження у справі, оскільки вказаний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
В підготовче судове засідання, призначене на 14.02.2018 об 11:00, прибули позивач та представник відповідача.
Позивач в судовому засіданні щодо задоволення клопотання про закриття провадження заперечувала з підстав, викладених у відповіді на відзив від 14.02.2018 (а.с. 97-101)
Представник відповідача в судовому засіданні клопотання про закриття провадження підтримав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву вих. №2182/07 від 08.02.2017 (а.с. 84-89)
Заслухавши думку сторін з природу заявленого клопотання та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд погоджується із доводами відповідача та зазначає, що позовні вимоги в частині встановлення, що при вирішенні питання щодо визнання права на перерахунок пенсії державного службовця в зв'язку з підвищенням суддівської винагороди з 01.05.2016 року у відповідності до вимог ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст.8 Закону України від 25.12.2015 року № 928-УІІІ "Про Державний бюджет України на 2016 рік" ОСОБА_1 об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в період з 08.06.2016 року по березень 2017 року допустило дискримінацію по відношенню до ОСОБА_2, оскільки вона зазнала обмеження у визнанні та реалізації права на перерахунок пенсії державного службовця не відповідають положенням ч. 1 ст. 5 КАС України.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 №1618-IV (далі - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Положеннями частини третьої статті 293 ЦПК України визначено, що у порядку окремого провадження розглядаються також інші справи у випадках, встановлених законом.
Частиною другою статті 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що позовні вимоги в частині щодо встановлення дискримінації по відношенню до ОСОБА_2 ОСОБА_1 об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області при вирішенні питання щодо визнання права на перерахунок пенсії державного службовця в зв'язку з підвищенням суддівської винагороди з 01.05.2016 року у відповідності до вимог ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст.8 Закону України від 25.12.2015 року № 928-УІІІ "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за своєю природою є цивільно-правовими.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_2 17 736 грн. 40 коп. на відшкодування збитків у формі упущеної вигоди за період з 08.06.2016 року по 26.12.2017 року суд зазначає, що питання про стягнення коштів як заборгованості невиплаченої пенсії (упущеної вигоди), яка може бути нарахована у разі виконання рішення адміністративного суду, відноситься до юрисдикції цивільних судів. Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 28.10.2008 №21-739во08, ухвалі ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 по справі № 296/7113/14-а.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_2 60 000 грн. на відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України), особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтею 1167 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на орган державної влади, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Вказана правова позиція також викладена в постанові Апеляційного суду Житомирської області від 19.12.2017 по справі №278/1721/17.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги в даній частині розглядаються в порядку цивільного судочинства, а також пред'явлені до неналежного відповідача.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши у п.п. 22-24 рішення наступне: "Суд знову зазначає, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (рішення у справі "Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року, п. 37).
Відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії", заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії", N N 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).
Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)"."
Зазначена правова позиція Європейського суду з прав людини дає можливість виділити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції). З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, заявлених позивачем позовних вимог та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а ОСОБА_1 окружний адміністративний суд не є судом, встановленим законом в розумінні статті 6 Конвенції у контексті заявлених позивачем вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною другою статті 238 КАС України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
На виконання положень ч. 1 ст. 239 КАС України суд роз'яснює позивачу, що відповідно до заявлених позовних вимог вказаний спір розглядається в порядку цивільного судочинства та підсудний Богунському районному суду м. Житомира (Соборний майдан, 1, м. Житомир, 10014) як суду загальної юрисдикції.
Частиною другою статті 239 КАС України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КАС України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
Положеннями пункту другого частини другої статті 183 КАС України визначено, що за результатами підготовчого засідання суд, зокрема, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження, а тому клопотання представника ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 183, 204, 238, 239, 243, 248, 256 КАС України, суд,
ухвалив:
Клопотання представника ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про закриття провадження у справі - задовольнити.
Провадження в адміністративній справі №806/20/18 за позовом ОСОБА_2 (пров. Перехідний, 17, м. Житомир, 10031. РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Перемоги, 55, Житомир, 10003. Код ЄДРПОУ 40380333) про визнання допущення дискримінації, стягнення упущеної вигоди 17 736,40 грн. та моральної шкоди 60 000,00 грн. - закрити.
Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О.Г. Попова
Повний текст ухвали виготовлено: 19 лютого 2018 року.