Справа № 480/1249/17
провадження 1-кп/480/59/18
"19"лютого 2018 р. Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150260000676 від 15 липня 2016 року про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, раніше судимого: 28.04.2011 Корабельним районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільненого з іспитовим строком 1 рік; 16.05.2012 Корабельним районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст.121, 71 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 10.05.2016 умовно достроково (невідбутий термін 2 роки 4 місяці 25 днів), зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, -
Під час судового розгляду встановлено, що 15.07.2016 року о 03:30 ОСОБА_5 , в порушення вимог п. 2.1 “А”, 2.9 “Б” Правил дорожнього руху України, тобто без посвідчення на право керування транспортними засобами та перебуваючи у стані стомлення, керував технічно несправним автомобілем марки “MAZDA-323” реєстраційний номер НОМЕР_1 , несправність якого полягала в поднармовому зносі протектора шини правого заднього колеса і встановленні шин різних моделей, з різним малюнком протектора на передній вісі, різних розмірів, різних моделей, з різним малюнком протектора на задній вісі, зі швидкістю біля 80 км/год, здійснював рух в темний час доби, по сухому асфальтобетонному дорожньому покриттю автодороги Одеса - Мелітополь - Новоазовськ з боку м. Миколаєва в напрямку м. Одеса.
Рухаючись в умовах недостатньої видимості, проїжджаючи 124-й кілометр вищевказаної автодороги, водій ОСОБА_5 , грубо порушуючи п. 1.3, 2.3 “Б”, 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність в дорожній обстановці та її змінам, не урахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, заснув за кермом, внаслідок чого втратив контроль над керованим транспортним засобом, допустив з'їзд автомобіля у лівий кювет, з послідуючим перегортанням.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді: відкритого перелому дистального епіметафизу правої великогомілкової кістки зі зміщенням, відкритого перелому зовнішної кісточки зі зміщенням, нестабільного компресійного перелому тіла 3-го поперекового хребта, рваних ран гомілки, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалості розладу здоров'я.
Причиною дорожньо-транспортної пригоди стало злочинне порушення водієм ОСОБА_5 вимог п. 1.3, 2.3 “Б”, 12.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, підтвердив обставини викладені у обвинувальному акті, щиро розкаявся, що виразилось у критичному відношенні до своєї протиправної поведінки, визнанні винуватості та готовності нести передбачену законом кримінальну відповідальність.
З урахуванням того, що проти не заперечували учасники судового провадження, керуючись вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Учасники судового провадження, яким було роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає.
За таких умов, докази на підтвердження вини обвинуваченого, за погодженням з учасниками провадження, не досліджувались, за виключенням документів, які стосуються особи обвинуваченого та характеризуючих даних на нього.
Таким чином, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, а саме, у порушенні правил безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, що спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України доведена і він повинен нести відповідальність за вчинене.
Відповідно до п.1, 2, 3, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання підсудному, який визнається винним у вчиненні злочину, необхідно дотримуватися вимог ст.65 КК України, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При призначенні покарання у кожному конкретному випадку необхідно дотримуватися вимог кримінального закону, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Відповідно до п. п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, необхідно враховувати не тільки наслідки, які настали, але і характер, і мотиви, допущених особою порушень безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, його ставлення до цих порушень, і поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх і т.д.), а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, і особу винного. У кожному разі призначення покарання за частинами 1 і 2 ст.286 та ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке виразилось у критичному відношенні до своєї протиправної поведінки, визнанні винуватості та готовності нести передбачену законом кримінальну відповідальність, сприянні органу розслідування та суду в установленні дійсних обставин вчиненого ним злочину.
Обставин, що обтяжують покарання згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує характер і ступінь небезпечності вчиненого ним злочину, сукупність всіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого, що він визнав свою вину, щиро розкаявся, є особою раніше судимою, вчинив злочин під час умовно-дострокового звільнення, характеризується посередньо, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Тому, суд приходить до висновку, що йому необхідно призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України та відповідно до ст. 71 КК України, призначити остаточно покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання, не відбутої частини покарання за вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2012 року.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що прокурором Миколаївського районного відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_5 витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в сумі 3988,86 грн.
Процесуальні витрати на залучення експертів по справі у зв'язку з проведенням експертиз на суму 3038, 20 грн., підлягають вирішенню в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 124 КПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_5 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання - 1 (один) рік обмеження волі.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати засудженому не відбуте покарання за вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2012 року і остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки і 6 (шість) місяців без позбавленням права керування транспортними засобами.
Строк відбування покарання обчислювати ОСОБА_5 з моменту звернення вироку суду до виконання.
Запобіжний захід по справі відносно ОСОБА_5 до вступу вироку у законну силу не обирати.
Цивільний позов прокурора в інтересах Міської лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаєва до ОСОБА_5 про стягнення 3988 грн. 86 коп., - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь Міської лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаєва (р/р 31413544700003, МФО 826013, ЄДРПОУ 37992781) кошти, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_4 в сумі 3988 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 86 коп.
Стягнути з ОСОБА_5 судові витрати за проведення судових експертиз в дохід держави в сумі 3038 (три тисячі тридцять вісім) грн. 20 коп.
Речовий доказ:
-автомобіль марки “MAZDA-323” реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходиться на спеціальної стоянці за адресою м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1а - повернути власнику.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги через Миколаївській районний суд Миколаївської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1
19.02.2018