Справа № 802/1531/17-а
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.
13 лютого 2018 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.
суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду (суддя Воробйова І.А.) від 24 жовтня 2017 року у справі № 802/1531/17-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якому просила:
- визнати протиправною відмову викладену у листі від 03.07.2017 року за №З-10156/0-4189/6-17, у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 гектари на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 гектари на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в частині зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- винести окрему ухвалу про допущені порушення вимог закону відповідачем та надіслати її до Держгеокадастру України для відповідного реагування;
- судові витрати по даній справі стягнути з відповідача.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила про протиправність відмови відповідача у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки як невідповідність Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення та розпорядження ними, не передбачена.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.10.2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі від 03.07.2017 року за №З-10156/0-4189/6-17 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), датоване 25.05.2017 року.
Стягнуто на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Зокрема, ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана відмова відповідача не містить жодного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходило Управління при її наданні, та не містить певної конкретизації невідповідності місця розташування землі, на яку претендує позивач. До того ж, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідач, мотивуючи оскаржувану відмову, керується нормою, яка на момент звернення позивача була відсутня.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є законним та таким, що прийняте Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, оскільки земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_2, відсутня у відповідному Переліку земельних ділянок, які можуть бути передані громадянам у власність у ІІІ кварталі 2017 року на території Вінницької області, розробленому на виконання постанови КМУ «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» №413 від 07.06.2017 року.
Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надійшло.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, 25.05.2017 року ОСОБА_2 через Центр надання адміністративних послуг Вінницької міської ради звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,0 га на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
За наслідком розгляду вказаного звернення, 03.07.2017 року надано відповідь №З-10156/0-4189/6-17, якою позивача повідомлено, що місце розташування земельної ділянки, на яку вона бажає отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою, суперечить основним принципам системи організації процесу виконання Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, а отже, не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (пункт 7 статті 118 ЗК України).
Дані обставини сторонами не оспарювалися.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частинами 1, 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч.4 ст.122 Земельного кодексу України).
Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
До того ж, пунктом "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для індивідуального садівництва - не більше 0,12 гектарів.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Враховуючи системний аналіз вищезазначених норм, які регулюють спірні правовідносини, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач приймає одне з таких рішень: або наказ про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або інформує про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови.
Частиною 7 статі 118 Кодексу передбачено, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак судова колегія наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що у своїй сукупності свідчить про необгрунтованість та відповідну протиправність відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок і є підставою для погодження з висновками суду першої інстанції.
Разом з тим, відповідач при розгляді заяви позивача повинен був застосовувати законодавство, діюче на момент звернення особи до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що мало місце 25.05.2017 року, а не на момент прийняття рішення та надання відповіді - 03.07.2017 року, тому посилання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у спірному рішенні на Постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07.06.2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є безпідставними, оскільки вказана постанова набрала чинності 17.06.2017 року (опублікування "Урядовий кур'єр" 2017, №111 від 17.06.2017 р.), тобто після звернення позивача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Такий спосіб застосування відповідачем положень нормативно-правового акту суперечить встановленим нормам законодавства, оскільки згідно рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року (справа № 1-7/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, правові відносини між позивачем та відповідачем щодо отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою виникли до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413, а тому до даних правовідносин вказана постанова застосовуватися не може.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" не встановлено заборону надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати інші ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.
Більше того, цією постановою лише затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Затверджена Стратегія не встановлює нових норм права, а лише вказує на певні можливі напрямки удосконалення управління землями. Пунктом 3 названої Постанови зокрема доручено Міністерству аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у двомісячний строк проект постанови Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до Типового договору оренди землі; у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії, затвердженої цією постановою.
Наведене у своїй сукупності дає можливість дійти висновку про те, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, і зміни до нього, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не вносились.
Таким чином, в процесі судового розгляду справи відповідачем не доведено, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками Вінницького окружного адміністративного суду, викладеними в постанові від 24 жовтня 2017 року, та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.
Судді Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.