вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"14" лютого 2018 р. м. Київ Справа№ 910/21748/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Григораш Н.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.02.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.10.2017
у справі № 910/21748/13 (суддя Паламар П.І.)
за скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
у справі № 910/21748/13 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Чернігівгаз"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про стягнення заборгованості
В судовому засіданні 14.02.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
У серпні 2017 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії органу державної виконавчої служби України, у якій скаржник зазначає, що 08.08.2017 державним виконавцем Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві в межах виконавчого провадження ВП №46034680 винесені постанови про стягнення з відповідача 2858,42 грн. виконавчого збору та 351,00 грн. витрат виконавчого провадження.
Подана скарга мотивована тим, що дії щодо винесення вищевказаних постанов суперечать вимогам ст.ст. 27, 42 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі-Закону), оскільки рішення суду, на підставі якого був виданий наказ Господарського суду м. Києва № 910/21748/13 від 5 лютого 2014, ним було виконано самостійно без вжиття державним виконавцем заходів з примусового його виконання, тому просив визнати дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо винесення цих постанов неправомірними, а постанови недійсними.
Представник органу Державної виконавчої служби у письмових поясненнях заперечував проти доводів, викладених у скарзі, посилаючись на правомірність дій та рішень, які відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21 квітня 1999 (далі - Закон №606-XIV), чинного станом на час відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/21748/13 скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві задоволено.
Визнано дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанов ВП № 46034680 від 8 серпня 2017 про стягнення виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження неправомірними.
Визнано постанову Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві ВП № 46034680 від 8 серпня 2017 про стягнення виконавчого збору незаконною.
Визнано постанову Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві ВП № 46034680 від 8 серпня 2017 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження незаконною.
Задовольняючи скаргу, місцевий господарський суд виходив з відсутності доказів виконання рішення суду у даній справі в розмірі 28 584, 23 грн. в примусовому порядку, зокрема, шляхом звернення стягнення на майно боржника, вилучення у нього грошових коштів, інших цінностей тощо, матеріали справи не містять, а постанова про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 351,00 грн. не містить даних з якого розрахунку виходив державний виконавець при визначенні такого розміру, відсутнє посилання на докази понесення таких витрат.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм законодавства та на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Апелянт вважає, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язкового вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду як на підставу для стягнення з боржника виконавчого збору. Єдиною підставою для стягнення виконавчого збору є лише факт невиконання боржником рішення суду у строк, наданий для самостійного виконання.
Рішення суду боржником було виконано після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (а саме через два роки з моменту відкриття виконавчого провадження), а тому вважає, що з нього підлягає стягненню виконавчий збір.
Одночасно зазначає, що оскільки державним виконавцем було здійснено витрати виконавчого провадження, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є правомірною.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану апеляційну скаргу 15.11.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Іоннікова І.А.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17.11.2017 у справі №910/21748/13 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу було повернуто скаржнику без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.
06.12.2017 апеляційна скарга Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві надійшла до суду повторно.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) апеляційну скаргу 06.12.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.12.2017.
Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією.
09.01.2018 до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника у зв'язку зі сплатою відповідачем боргу перед позивачем за судовим наказом від 05.02.2014 у даній справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що апелянтом не враховано, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №46034680 винесена до набрання чинності Законом №1404, у зв'язку з чим посилання на положення ч.9 ст.27 Закону №1404 є безпідставними. Як на момент подання скарги, так і на момент подання апеляційної скарги, органом ДВС жодних дій, визначених ч.4 ст.42 Закону №1404, в межах даного виконавчого провадження не здійснювалось, заходи примусового виконання рішення суду не вживались, зобов'язання відповідача припинено не шляхом примусового стягнення з нього коштів, а тому правові підстави для стягнення з відповідача виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відсутні.
Під час розгляду справи відповідно до ст. 216 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 14.02.2018.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.02.2018 заперечував проти доводів Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Представник апелянта в судове засідання апеляційної інстанції 14.02.2018 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка зазначеного представника обов'язковою в судове засідання не визнавалась, а від представника позивача є клопотання про розгляд справи у його відсутність, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача та апелянта за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м.Києва від 04.12.2013 у справі №910/21748/13 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» 299 136, 94 грн. 3% річних з простроченої суми, 113 007, 46 грн. пені, 28 584, 23 грн. судового збору.
На виконання рішення суду 05.02.2014 Господарським судом м.Києва видано наказ.
Ухвалою Господарського суду м.Києва від 24.07.2014 у даній справі визнано наказ Господарського суду м.Києва №910/21748/13 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 299 136, 94 грн. 3% річних з простроченої суми, 113 007, 46 грн. пені у зв'язку з припиненням зобов'язань за домовленістю сторін.
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві Гречухом О.Я. від 17.01.2015 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду м.Києва №910/21748/13 від 05.02.2014 про стягнення 440 728, 63 грн.
Судом встановлено, що з урахуванням ухвали Господарського суду м.Києва від 24.07.2014 у справі №910/21748/13 на виконанні у Шевченківському районному відділі Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться наказ Господарського суду міста Києва №910/21748/13 від 5 лютого 2014 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" 28 584,23 грн. витрат по оплаті судового збору.
16.03.2015 державним виконавцем вказане виконавче провадження було зупинено на підставі п.15 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 21.04.1999 №606-Х1У - внесення відповідача до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) (надалі - Закон №606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Аналогічні положення містяться також у редакції Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ, яка набрала чинності 05.10.2016.
У заяві про закінчення виконавчого провадження від 19.07.2016 (а.с.170-171, т.1) відповідач просив закінчити виконавче провадження №46034680 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 05.02.2014 №910/21748/13 про стягнення 28 584,23 грн. на підставі того, що він виконав рішення господарського суду самостійно у добровільному порядку, що підтверджується платіжним дорученням від 11.07.2016 №4005371, копія якого міститься в матеріалах справи (т. 1, а.с. 172).
08.08.2017 державним виконавцем винесено:
- постанову про поновлення виконавчого провадження ВП №46034680;
- постанову про стягнення з відповідача 2 858, 42 грн. виконавчого збору;
- постанову про стягнення з відповідача 351, 00 грн. витрат виконавчого провадження.
Матеріали справи не містять доказів закінчення виконавчого провадження №46034680 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/21748/13 від 5 лютого 2014 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" 28 584,23 грн. витрат по оплаті судового збору.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній станом на момент направлення заяви про закінчення виконавчого провадження) виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Аналогічні положення також містить п. 9 ч. 1, ч.ч. 2, 3 ст. 39 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ.
Враховуючи викладене, виконавче провадження щодо виконання наказу Господарського суду м. Києва №910/21748/13 від 05.02.2014 підлягало закінченню у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення, що органом ДВС виконано не було.
За змістом ч.ч. 1, 6 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній станом на момент направлення заяви про закінчення виконавчого провадження) виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. У разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 47, п.п. 2 і 8 ч. 1 ст. 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Доказів відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору судам надано не було.
В матеріалах справи містяться винесені в межах ВП № 46034680 постанови від 08.08.2017 про стягнення з боржника виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, дії щодо винесення яких скаржник просив визнати незаконними, а вказані постанови недійсними.
Вказані постанови прийнято після набрання чинності новою редакцією Закону України "Про виконавче провадження".
Поряд з цим, виконавче провадження №46034680 по виконанню наказу від 05.02.2014 відкрито 17.01.2015 у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон від 21.04.1999 №606-ХІV), ч. 1 ст. 28 якого передбачала винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення строку на добровільне виконання рішення суду та його невиконання боржником.
Доказів вчинення державним виконавцем під час дії старої редакції закону дій щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження матеріали справи не містять.
Враховуючи те, що після виконання боржником наказу від 05.02.2014, виконавче провадження з виконання цього наказу підлягало закінченню згідно п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону №606-ХІV (або п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону№1404-VІІІ), колегія суддів дійшла висновку про те, що подальше примусове виконання наказу є неправомірним.
При цьому посилання відповідача на винесення 09.08.2017 державним виконавцем постанови про арешт майна боржника по зведеному виконавчому провадженню № 38095514 в межах суми стягнення 7 017 828, 98 грн., до складу якого включено також ВП №46034680 на загальну суму 31 793,65 грн. з урахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в постанові про арешт майна боржника відсутні посилання на виконавче провадження №46034680 (а.с.177-178, т.1).
05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 02.06.2016 №1404-У111.
Відповідно до п. 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата, а відповідно розпочаті після набрання чинності новим Законом України "Про виконавче провадження" виконавчі дії, підлягали здійсненню саме у відповідності до нового Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ.
Стаття 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 % суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Частина 5 даної статті передбачає випадки, в яких виконавчий збір не стягується, зокрема, згідно за змістом п. 6: "виконавчий збір не стягується /…/ згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом".
Тобто, виконавчий збір за постановами державних виконавців про стягнення виконавчого збору, які винесені до набрання чинності цим Законом, не стягується, оскільки Законом від 02.06.2016 №1404-VІІІ врегульовано зовсім іншу процедуру нарахування та стягнення виконавчого збору, ніж та, яка була передбачена Законом від 21.04.1999 №606-ХІV.
Так, згідно ч. 3 ст. 40 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ: "у разі /…/ закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Тобто, закінчення виконавчого провадження, як виконавча дія, є підставою для настання відповідних правових наслідків, які передбачені саме тим нормативним актом, на підставі якого і вчиняється закінчення провадження у справі, в т.ч. винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Такий наслідок, згідно приписів Закону в новій редакції обумовлений тим, що згідно ст. 27 цього Закону та розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (в редакції чинній станом на 08.08.2017), виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно ст. 39 Закону в розмірі 10% від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.
Оскільки докази відкриття виконавчого провадження по виконанню постанови від 08.08.2017 про стягнення з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" виконавчого збору відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до п.6 ч. 5 ст. 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ виконавчий збір за постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 08.08.2017 не може бути стягнутий, оскільки на даний час виконавчий збір підлягає стягненню в порядку, передбаченому Законом від 02.06.2016 №1404-VІІІ - з винесенням відповідної постанови на стадії закінчення виконавчого провадження.
Крім того, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 28.02.2015 у справі №3-217гс14).
Таким чином, посилання апелянта на те, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання є безпідставним.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про незаконність дій державного виконавця щодо винесення постанови ВП №46034680 від 08.08.2017 про стягнення з боржника виконавчого збору.
Стосовно вимог в частині визнання незаконними дій щодо винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження слід зазначити наступне.
Постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №46034680 винесено 08.08.2017 з урахуванням ст. 42 нової редакції Закону.
У ст. 42 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ (в редакції чинній станом на 08.08.2017 р.) зазначено, які саме суми включаються до коштів виконавчого провадження та яким чином здійснюється їх стягнення.
Частиною 4 статі 42 зазначеного закону визначено, що у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. При цьому вказані дії вчиняються на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження.
Згідно п. п. 1 - 2 р. VI "Фінансування виконавчого провадження" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) встановлено, що фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів того, що станом на 08.08.2017 ВП №46034680 знаходилось на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, повернення наказу № 910/21748/13 від 05.02.2014 стягувачу або закінчення виконавчого провадження і постанова про стягнення витрат виконавчого провадження переліку таких витрат не містить, колегія суддів зазначає про незаконність дій державного виконавця щодо винесення постанови від 08.08.2017 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
Доводи, наведені Шевченківським районним відділом Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Натомість заперечення відповідача щодо доводів апеляційної скарги скаржника є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, п.1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/21748/13 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/21748/13 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/21748/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Повний текс постанови складено 20.02.2018.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська