вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"13" лютого 2018 р. Справа№ 910/17519/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Зеленіна В.О.
при секретарі: Петрик М.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Некрасов Д.А. - представник за довіреністю від 22.12.2017 року, посв. 5527/10 від 24.12.2015 року;
від відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "К і К"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року
у справі № 910/17519/17 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "К і К"
про стягнення штрафних санкцій в розмірі 229 821,94 грн.
Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "К і К" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 229 821,94 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" задоволено повністю, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "К і К" на користь публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" пеню у розмірі 133 259 грн. 84 коп., штраф у розмірі 96 562 грн. 10 коп. та судовий збір в розмірі 3 447 грн. 33 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "К і К" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року у справі № 910/17519/17 скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на рішенні Господарського суду міста Києва від 21.04.2017 р. у справі № 910/2761/17, яке оскаржується відповідачем в апеляційній інстанції. Апелянт зазначає, що ним вживалось усіх необхідних та можливих заходів щодо виконання зобов'язання за договором. Також, апелянт посилається на неможливість одночасного застосування подвійної відповідальності у вигляді пені і штрафу за невиконання умов договору.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "К і К" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року у справі № 910/17519/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Зеленін В.О., Пономаренко Є. Ю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "К і К" та призначено до розгляду на 30.01.2018 року.
У судове засідання 30.01.2018 року представник відповідача не з'явився, однак через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 р. розгляд справи було відкладено на 13.02.2018 р.
У судове засідання 13.02.2018 р. представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні 13.02.2018 р. проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 06.09.2016 року між публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "К і К" (виконавець) укладено договір № 1609000207 на надання послуг.
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується за завданням замовника на свій ризик власними та залученими силами і засобами, матеріалами і механізмами надати, а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити наступні послуги: роботи будівельно-монтажні, інші (Зведення огорож) (Ремонт огорожі проммайданчика Тернопільського ЛВУМГ) (КОД 43.29.1/45342000-6).
Згідно з п. 1.2. договору склад та обсяги послуг, що доручаються до надання виконавцю, визначені кошторисною документацією, яка є невід'ємною частиною договору та представлена в додатку №2 до цього договору. Якість матеріалів, що використовуються виконавцем при наданні послуг, повинна відповідати державним стандартам, технічним умовам.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що виконавець зобов'язується надати послуги протягом 150 календарних днів з дати отримання від замовника дозволу на початок надання послуг.
Відповідно до п. 3.1 договору за надання послуг, передбачених цим договором, замовник виплачує виконавцю у відповідності до договірної ціни (додаток №1 до договору), 965 621,00 грн., в т.ч. ПДВ грн. (160 936,84 грн.).
Згідно з п. 9.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016р., а в частині розрахунків - до повного виконання.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2017 року у справі № 910/2761/17 за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до товариства з обмеженою відповідальністю "К і К" про зобов'язання виконати умови договору, зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "К І К" виконати умови договору на надання послуг №1609000207 від 06.09.2016 р., укладеного між публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "К І К", а саме виконати в повному обсязі "Роботи будівельно-монтажні, інші (Зведення огорож) (Ремонт огорожі проммайданчика Тернопільського ЛВУМГ)" на загальну суму 965 621,00 грн.
Зокрема, у вказаному рішенні встановлено, що лист позивача від 01.12.2016 р. № 6244/13-06 був першим документом, у якому виражено волевиявлення замовника щодо отримання від підрядника результатів робіт (початку здійснення підрядником виконання робіт) за договором №1609000207 на надання послуг від 06.09.2016 р., а тому з моменту вручення відповідачеві вказаного листа починається відлік встановленого пунктом 2.1. договору №1609000207 150-денного строку для виконання робіт.
Враховуючи відсутність доказів вручення відповідачу цього листа, з огляду на встановлені Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 строки (Нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3), суд дійшов висновку, що відлік строку для виконання відповідачем робіт за договором №1609000207 розпочався з 06.12.2016 р. та спливає 04.05.2017 р.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню та штраф за порушення строків надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору підряду, згідно якого в силу вимог ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже зазначалось вище, пунктом 2.1. договору встановлено, що виконавець зобов'язується надати послуги протягом 150 календарних днів з дати отримання від замовника дозволу на початок надання послуг.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2017 року у справі № 910/2761/17 за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до товариства з обмеженою відповідальністю "К І К" про зобов'язання виконати умови договору, встановлено, що відлік строку для виконання відповідачем робіт за договором №1609000207 розпочався з 06.12.2016 р. та спливає 04.05.2017 р.
Посилання апелянта на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2017 року у справі № 910/2761/17 не набрало законної сили через апеляційне оскарження останнього, є необґрунтованим, оскільки ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 року у справі № 910/2761/17 відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "К і К" у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги ні рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2017 р. та повернуто апеляційну скаргу скаржнику.
Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що строк виконання відповідачем робіт за договором №1609000207 від 06.09.2016 р., розпочався з 06.12.2016 р. та сплив 04.05.2017 р.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язань, щодо порушення яких заявлено позов, настав.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів зазначає, що відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства свій обов'язок за договором № 1609000207 від 06.09.2016 р. не виконав, докази виконання матеріали справи не містять, у зв'язку з чим відповідачем було допущено порушення зобов'язання з своєчасного надання послуг за договором.
Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.
Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.
Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.5.3 договору за порушення виконавцем строків виконання зобов'язання за цим договором (здачі в експлуатацію об'єктів тощо), він виплачує замовнику неустойку у розмірі, встановленому абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, окрім того, за прострочення понад тридцять днів - додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору.
Відповідно до абз. 3 п. 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.
В даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. №3-88гс11, від 06.11.2013 р. № 116цс13.
Водночас, судом першої інстанції вірно не було застосовано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі №6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.
В даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.
Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення №7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі №1-22/2001) дійшов висновку, що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення, не можуть бути ототожнені поняття санкцій та виду відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі №911/2418/15, від 27.10.2015 у справі №924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі №910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі №910/7041/14, від 30.03.2015 у справі №911/3222/14, від 07.10.2015 у справі №924/218/15, від 11.11.2015 у справі №911/2418/15.
Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 р. по справі № 6-2003цс15, відповідач не врахував, що висновки Верховного Суду у цій справі стосувалися одночасного стягнення пені й штрафу за одне й те саме - порушення строків виконання грошовим договором, без будь-якого іншого критерію порушення; висновок суду ґрунтувався на аналізі приписів Цивільного кодексу України та умов кредитного договору; вказівки на відступ від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постановах від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, зазначена постанова не містить.
При цьому, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі №6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).
Таким чином, оскільки відповідач взяте на себе негрошове зобов'язання щодо виконання робіт не виконав, колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені та штрафу, погоджується з ним і вважає його вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 133 259,84 грн. за загальний період з 05.05.2017 р. по 19.09.2017 р. та штраф у розмірі 96 562,10 грн.
За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 р. у справі № 910/17519/17.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "К і К" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року у справі № 910/17519/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року у справі № 910/17519/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/17519/17 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 15.02.2018 р.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
В.О. Зеленін