Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
11 січня 2018 р. Справа № 820/5819/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевченко О.В.,
при секретарі - Шаталовій Н.В.,
за участі представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_2, з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук М.О. суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) несплачену суддівську винагороду за квітень - жовтень 2017 року, включаючи її складові, в розмірі 171 373,68 грн.
Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2018 року залишено без розгляду клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, у зв'язку з його відкликанням у судовому засіданні.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не було здійснено нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук М.О. суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд його задовольнити.
Позивач в судове засідання не прибув, свого уповноваженого представника також не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України, просив суд розглядати справу без його участі. Також зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити (а.с. 23).
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення вимог адміністративного позову заперечував з підтавав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях від 12.12.2017 року (Вх. № 01-26/44484/17 від 13.12.2017) зазначивши, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі до Закону України "Про судоустрій та статус України". Положення зазначеного Закону установлює, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн. Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для перерахунку та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32 000,00 грн., у зв'язку з чим просив суд відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.
Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" №1201/97 від 27 жовтня 1997 року ОСОБА_2 призначена на посаду судді Лозівського міського суду Харківської області строком на п'ять років.
Наказом в.о. начальника управління юстиції від 06 листопада 1997 року №02-7/116 позивача зараховано до штату Лозівського міського суду Харківської області на посаду судді.
Постановою Верховної Ради України від 06 березня 2003 року №629-VI був обраний на посаду судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області безстроково (а.с. 16 - 17).
На підставі Указу Президента України від 23.03.2004 року № 358/2004 "Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів" наказом начальника територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області від 29.03.2004 року за № 02-5/14 позивач був зарахований до штату Лозівського міського суду Харківської області з 27 березня 2004 року як суддя, якого обрано безстроково (а.с. 15).
З територіального управління ДСА України у Харківській області позивачем отримано інформацію щодо суми суддівської винагороди, яка була нарахована та виплачена за період квітень - жовтень 2017 року у розмірі 171 373,68 грн., виплачена заробітна плата з відрахуванням податків в розмірі 136 666,35 грн. Тобто, позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 1 600,00 грн. (а.с. 18).
Доказів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання судді до суду не надано.
Суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно ч. 1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Натомість пунктом 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).
Так, згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року №2453-VI.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 призначена на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону №2453, та який повинен становити 10 мінімальних заробітних плат.
Статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21.12.2016 року №1801-VIII встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.
З аналізу ч. 1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року та ч.1 ст.133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року випливає, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписами ч.2 ст. 130 Конституції України.
За таких умов є безпідставним посилання відповідача у листі від 22.08.2017 року № 06-16/2032/17 на застосування пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Суд також зауважує, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 року №1774-VIII не внесено змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII чи до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, відсутні законодавчі підстави враховувати п.3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.
Викладена позиція узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
У рішенні від 08.04.2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X ст. 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року №2453-VI в редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 року №192-VIII, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 151 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Зважаючи на ч. 1 ст. 154 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Таким чином, саме на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення в розмірі, визначеному Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
На підставі викладеного та беручи до уваги, що законодавцем не вносилися зміни до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року та Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем при виплаті ОСОБА_2 суддівської винагороди відповідно до п.3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII та не виконання п.23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
Крім того, не застосування п. 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні від 10.03.2011 року у справі “Сук проти України” (Заява №10972/05), яке набуло статусу остаточного 10.06.2011 року. Згідно п. 20 вказаного рішення Європейського суду з прав людини, заявник стверджував, що остаточна відмова державних органів надати йому грошове забезпечення, на яке він мав право за законодавством, становила втручання в його майнові права. Відповідно до п.23 зазначеного рішення, суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України” (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). Отже, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що було порушено статтю 1 Першого протоколу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що суддівська винагорода за період квітень - жовтень 2017 року розраховувалися з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого в п.3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII, а не з розміру, визначеного ст. 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук Марини Олександрівни суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року, підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) несплаченої суддівської винагороди за квітень - жовтень 2017 року, включаючи її складові, в розмірі 171 373,68 грн., суд зазначає, що оскільки позивачу вказаний розмір суддівської винагороди за період квітень - жовтень 2017 року нарахований не був, а тому, суд приходить до висновку саме про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку перерахування ОСОБА_2 несплаченої суддівської винагороди за період квітень - жовтень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн. та проведення виплат суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Беручи до уваги обсяг заявлених позовних вимог та акцентуючи увагу на належному способі захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області перерахувати судді Лозівського міського суду Харківської області Дегтярчук Марині Олександрівні несплачену суддівську винагороду за період квітень - жовтень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, у позовній заяві позивач просить суд допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення недосплаченої суми суддівської винагороди за один місяць.
Оскільки судом визнано позовні вимоги про стягнення суддівської винагороди такими, що задоволенню не підлягають, а задоволені позовні вимоги позивача є вимогами зобов'язального характеру, то й відсутні підстави для допуску даного рішення до негайного виконання.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13-14, 77, 139, 242-246, 250, 255, 257-262, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 61001, АДРЕСА_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, адреса: 61050, м. Харків, м-н Небесної Сотні, буд. 36, корп. 2), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37874947, адреса: 61000, м. Харків, вул. Бакуліна, 18) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (26281249) щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук Марини Олександрівни (НОМЕР_1) суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (26281249) перерахувати судді Лозівського міського суду Харківської області Дегтярчук Марині Олександрівні (НОМЕР_1) несплачену суддівську винагороду за період квітень - жовтень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення складено 19 лютого 2018 року.
Суддя О.В.Шевченко