01 лютого 2018 року м. Рівне №817/1940/17
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Єрмошкіної Л.І.; позивача - ОСОБА_1; представника позивача - ОСОБА_2; представника відповідача - Тітковець Ж.В. (довіреність від 15 січня 2018 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, законними представниками якої виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_4, до Рівненського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1, законними представниками якої виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (далі іменується - позивач) до Рівненського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною відмову у видачі ОСОБА_1 у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992; зобов'язати відповідача видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Ухвалою суду від 20.12.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.
Ухвалою суду від 11.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.02.2018.
У судове засідання прибули позивач та його законний представник, підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд задовольнити такі вимоги у повному обсязі.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1, законними представниками якої виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_4, звернулися до відповідача з письмовою вимогою видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у вигляді книжечки, без застосування засобів реєстру, на що отримали відмову. Така вимога заявника обґрунтована релігійними переконаннями. За результатами розгляду заяв, позивач отримав відповіді щодо неможливості оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, оскільки чинний порядок передбачає видачу документів у вигляді ID-карток.
У судове засідання також прибув представник відповідача, заперечив проти позову та вказав, що суб'єкт владних повноважень своїми діями та рішеннями жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача, оскільки ОСОБА_1 не зверталася особисто до відповідача у встановленому законом порядку із заявою-анкетою про видачу паспорта громадянина України. Письмові відповіді на заяви позивача надавалися в порядку статті 20 Закону України «Про звернення громадян», та за своєю суттю не являються рішеннями про відмову у видачі документа, як на це вказує позивач. Також, відповідач зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки, а виконання ОСОБА_1 свого обов'язку з отримання паспорта громадянина України повинно відбуватися (реалізовуватися) відповідно до вимог закону, який не встановлює жодних привілеїв, переваг, додаткових прав через релігійні переконання заявника. Відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 01.02.2018.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1, законними представниками якої виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_4, звернулися до Рівненського районного відділу Державної міграційної служби України у Рівненській області із заявою від 13.10.2017, в якій просили видати позивачу паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки з відміткою про реєстрацію місця проживання (а.с. 9).
За результатами розгляду даної заяви відповідачем надано письмову відповідь від 23.10.2017 №1571, в якій зазначено, що Порядком оформлення паспорта громадянина України визначено отримання громадянами паспорта у формі картки, а не у формі книжечки (а.с. 10).
ОСОБА_2 - мати ОСОБА_1, звернулася до відповідача із заявою про вчинення певних дій від 26.10.2017, в якій просила видати її дочці паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки (а.с. 11).
За результатами розгляду даної заяви відповідачем надано письмову відповідь від 23.11.2017 №07-11419, в якій зазначено, що Порядком оформлення паспорта громадянина України визначено отримання громадянами паспорта у формі картки, а не у формі книжечки; жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорта чинне законодавство не містить (а.с. 13).
Не погоджуючись з такими висновками відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд констатує наявність національного законодавства, що регулює спірні відносини:
Закон України «Про громадянство України» №2235-III від 18.01.2001, який визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб (далі іменується - Закон України №2235-III).
Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012, який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи (далі іменується - Закон України №5492-VI);
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» №302 від 25.03.2015, якою затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається (далі іменується - Постанова №302);
Постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» №2503-XII від 26.06.1992 (далі іменується - Постанова №2503-XII).
Так, пунктом першим частини першої статті 5 Закону України №2235-III встановлено, що документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до пункту 1 Постанови №2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
За приписами пункту 3 Постанови №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта (пункт 5 Постанови №2503-XII).
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується (пункт 8 Постанови №2503-XII).
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту (пункти 9, 10, 11 Постанови №2503-XII).
Разом з тим, підпунктом «а» пункту першого частини першої статті 13 Закону України №5492-VI встановлено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої, шостої статті 16 Закону України №5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
За правилами частини першої статті 4 Закону України №5492-VI, Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Частиною першою статті 13 Закону України №5492-VI встановлено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, зокрема, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія (частина четверта статті 13 Закону України №5492-VI).
Форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета (частини перша, друга статті 14 Закону України №5492-VI).
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України №5492-VI, бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.
Бланки документів, які не містять безконтактного електронного носія, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.
Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 15 Закону України №5492-VI).
За правилами частини першої статті 21 Закону України №5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 21 Закону України №5492-VI).
Постановою №302 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
Також, Постановою №302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:
з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України , затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Постановою №302 установлено, що:
до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки;
прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
З аналізу наведених норм вбачається, що Законом України №5492-VI визначено назву та види документів, що формуються із застосуванням засобів Реєстру, в тому числі паспорт громадянина України; визначено форму та затверджено зразок бланка та технічний опис паспорта громадянина України; визначено порядок його оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення.
Натомість, Постановою №302 встановлено терміни запровадження оформлення паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID, у тому числі із зазначенням перехідного періоду та умов, за яких період виготовлення паспорта громадянина України допускається у формі паспортної книжечки.
Таким чином, чинним законодавством визначено, що починаючи з 01 листопада 2016 року в Україні паспорт громадянина України оформлюється та видається виключно у формі пластикової картки типу ID, що містить безконтактний електронний носій.
Суд зазначає, що оформлення та видача паспорта громадянина України будь-якого іншого зразка (паспортної книжечки) припинено.
Отже, законом встановлено обов'язок кожного громадянина, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України. Водночас, обмежено право на отримання паспорта у будь-якій іншій формі, ніж у формі ID картки.
За правилами частини першої статті 16 Закону України №5492-VI, оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Рішення про оформлення документа, у тому числі замість втраченого або викраденого, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, приймається розпорядником Реєстру, Міністерством закордонних справ, ЗДУ, уповноваженим органом з питань цивільної авіації, капітаном морського порту за результатами ідентифікації заявника (частина шоста статті 16 Закону України №5492-VI).
Частиною сьомою статті 16 Закону України №5492-VI встановлено, що уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:
1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;
2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);
3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;
4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
За правилами пункту 3 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Відповідно до пункту 7 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються, зокрема, особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
За правилами пункту 14 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», до заяви-анкети вноситься така інформація про особу, на ім'я якої оформляється паспорт: 1) ім'я особи (прізвище, власне ім'я та по батькові особи, яка є громадянином України, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить); 2) дата народження; 3) місце народження (держава, область, район/місто, селище/село); 4) стать; 5) дата та підстави набуття громадянства; 6) унікальний номер запису в Реєстрі (у разі наявності); 7) відцифрований образ обличчя особи; 8) відцифрований підпис особи (крім осіб, які в установленому законом порядку визнані недієздатними). Підпис осіб з фізичними вадами вноситься за їх бажанням. Підпис осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу, а також осіб, які не можуть пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку, - вноситься із застосуванням засобів Реєстру шляхом сканування; 9) відомості про внесення до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, засобів електронного цифрового підпису; 10) відомості про згоду на внесення до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, відцифрованих відбитків пальців рук; 11) місце проживання із зазначенням адреси (держава, область, район/місто, селище/село, вулиця, номер будинку, корпусу, квартири); 12) номер контактного телефону заявника та/або адреса електронної пошти; 13) реквізити документа, на підставі якого оформляється паспорт; 14) відомості про законного представника особи чи уповноважену особу (ім'я, дата народження, реквізити документа, що посвідчує особу, та документа, що підтверджує її повноваження); 15) додаткова змінна інформація (відомості про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу); 16) відомості про сплату адміністративного збору або про звільнення від його сплати; 17) дата заповнення заяви-анкети.
Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС (пункт 19 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України»).
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що порядок оформлення паспорта та подачі документів являється єдиним: 1) особа звертається до територіального органу ДМС самостійно; 2) заяву-анкету подає особисто; 3) надає необхідний повний пакет документів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не зверталася до територіального органу ДМС із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у встановленому законодавством порядку, та не подавала до такого органу жодних документів, перелік яких визначений Постановою №302.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, законними представниками якої виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зверталася до відповідача із заявами в порядку статті 20 Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 (далі іменується - Закон України №393/96-ВР).
Абзацом третім статті 3 Закону України №393/96-ВР визначено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Відповідно до абзацу першого статті 20 Закону України №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
З матеріалів справи вбачається, що заяви позивача були розглянуті відповідачем у строки, визначені законом.
Суд констатує, що заяви позивача, які були подані до органів ДМС в порядку статті 20 Закону України №393/96-ВР, жодним чином не можуть являтися та не являються заявами-анкетами про оформлення та видачу паспорта громадянина України, які повинні подаватися в порядку Постанови №302.
Пункт сьомий статті 16 Закону України №5492-VI містить вичерпний перелік підстав для відмови в оформленні документа, зокрема, паспорта громадянина України, що видається вперше.
Проте, така відмова з підстав, визначених частиною сьомою статті 16 Закону України №5492-VI, може мати місце лише тоді, коли заявником особисто подано до територіального органу ДМС заяву-анкету та усі необхідні документи для оформлення паспорта громадянина України.
Тобто, відмова у видачі документа з підстав, визначених частиною сьомою статті 16 Закону України №5492-VI, відбувається лише за наслідками розгляду заяви-анкети та доданих до неї необхідних документів.
Відповідно до пункту третього Постанови №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Підпунктом тринадцятим пункту 3 Закону України №1474-VIII від 14.07.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» викладено у новій редакції статтю 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», яка вже не містить гарантії права на відмову через свої релігійні переконання від отримання документа з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.
Як зазначалось судом, паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (частина четверта статті 21 Закону України №5492-VI).
Відповідно до частини сьомої статті 21 Закону України №5492-VI до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».
Згідно з частиною дев'ятою статті 21 Закону України №5492-VI до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України, який досяг вісімнадцятирічного віку, вносяться засоби електронного цифрового підпису в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. До безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України, вноситься додаткова (змінна) інформація.
Як вже зазначалося судом вище, позивач не звертався особисто до територіального органу ДМС із заявою-анкетою про оформлення та видачу паспорта громадянина України та не подавав жодних необхідних документів для проведення таких дій.
Тобто, відповідачем не приймалися рішення про відмову у видачі позивачу паспорта громадянина України в порядку частини сьомої статті 16 Закону України №5492-VI, оскільки жодних особистих звернень позивача про оформлення та видачу паспорта громадянина України в порядку Постанови №302 не було. Відповідачем лише надавалися письмові відповіді на заяви в порядку статті 20 Закону України №393/96-ВР, які за своєю суттю не можуть являтися рішеннями про відмову у видачі документа в порядку частини сьомої статті 16 Закону України №5492-VI.
Суд зазначає, що тільки рішення про відмову у видачі документа з підстав частини сьомої статті 16 Закону України №5492-VI, прийняте за результатами розгляду поданої особисто особою заяви-анкети та усіх необхідних документів, може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
При чому, дане право реалізується шляхом звернення до суду з позовом про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З даного приводу суд зазначає, що між позивачем та відповідачем не виникало жодних публічних правовідносин, оскільки останні могли виникнути лише в тому випадку, коли б позивач особисто звернувся до відповідача із заявою-анкетою про оформлення та видачу паспорта та надав необхідний перелік документів, та в подальшому йому було б відмовлено у видачі такого документа відповідним рішенням.
У даному випадку відповідачем жодним чином не порушено законне право чи інтерес позивача, оскільки суб'єктом владних повноважень не виносилися рішення про відмову у видачі документа та не допускалися протиправні дії чи бездіяльність у процедурі оформлення та видачі паспорта громадянина України, визначеної Постановою №302.
Щодо посилання позивача на порушення його особистих прав та інтересів у зв'язку з відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки через його релігійні переконання, суд зазначає наступне.
Так, згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» №987-XII від 23.04.1991 (далі іменується - Закон України №987-XII), в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України №987-XII кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відтак, статтею 3 Закону України №987-XII чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.
У статті 4 Закону України №987-XII зазначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, позивач може реалізовувати своє законне право на свободу совісті та релігійних переконань в межах, передбачених статею 35 Конституції України, Законом України №987-XII та інших законодавчих актів України.
Виконання позивачем свого обов'язку з отримання паспорта громадянина України повинно відбуватися (реалізовуватися) відповідно до вимог Закону України №5492-VI та Постанови №302. Жодних привілеїв, переваг, додаткових прав його релігійні переконання не надають.
Так, у п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі «S.A.S. проти Франції» (Заява №43835/11) зазначено: «… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith проти Сполученого Королівства», №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі «D.H. та інші проти Чеської Республіки» [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об'єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …».
Крім того, у п.82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2013 по справі «EWEIDA та інші проти Сполученого королівства» (Заяви №№48420/10, 59842/10, 51671/10 та 36516/10), зазначено: «… 82. Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить «сповідування» віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи «Skugar та інші проти Росії», № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, «Arrowsmith проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; «C. проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; «Zaoui проти Швейцарії», № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася «сповідуванням» за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням. …».
Суд констатує той факт, що у даному випадку жодного нелегітимного втручання у права та інтереси позивача відповідачем не допущено.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР, суд зазначає наступне.
Представник відповідача у судовому засіданні вказав, що зобов'язання видати позивачу паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки містиме ознаки втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Суд погоджується з такими доводами відповідача та зазначає, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
З матеріалів справи вбачається, що позов заявлено з вимогою: зобов'язати відповідача видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у вигляді книжечки.
Таким чином, у випадку задоволення такої позовної вимоги мало б місце втручання у дискреційні повноваження відповідача, зважаючи на те, що: останнім жодним чином не порушено законне право та інтерес позивача; останнім не приймалися рішення про відмову позивачу в оформленні та видачі документа в порядку частини сьомої статті 16 Закону України №5492-VI; в останнього відсутні будь-які документи, подані позивачем для оформлення та видачі паспорта громадянина України, оскільки позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою-анкетою; відсутній факт наявності з боку відповідача протравних дій, рішень чи бездіяльності щодо позивача.
Суд також зазначає, що передумовою для можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії повинна бути наявність факту порушення прав позивача, тобто вчинення відповідачами протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення. У даному випадку такі обставини відсутні.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, що не підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1, законними представниками якої виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1) до Рівненського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (місцезнаходження: 33001, місто Рівне, вулиця Петра Могили, будинок №41; код ЄДРПОУ 37829784) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинення певних дій - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 12 лютого 2018 року.
Суддя Недашківська К.М.