Справа № 815/68/18
15 лютого 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Завальнюка І.В.,
за участю секретаря - Маковейчук Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 з внесенням відповідних відомостей до документів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є власником будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В зазначеному будинку позивач проживає разом із своїми дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте вони за місцем проживання не зареєстровані. В той же час, у школі та дитячому садку вимагають відомості про реєстрацію дітей позивача за місцем реєстрації, у зв'язку із чим позивач 22.11.2017 звернулася до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою щодо реєстрації за місцем проживання у вищевказаному будинку. Однак відповідач в особі адміністратора ОСОБА_4 відмовив у проведенні реєстрації місця проживання дітей позивача, посилаючись на те, що будинок, в якому вони проживають, є садовим. Позивач вважає зазначену відмову неправомірною, оскільки вона разом із дітьми постійно проживає в означеному будинку, який прийнятий в експлуатацію та якому присвоєно постійну адресу. При цьому Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає місцем реєстрації місце проживання або перебування із зазначенням відповідної адреси особи, за якою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Ухвалою судді від 18.01.2018 відкрито провадження по справі та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження на 15.02.2018 о 12:00 год.
До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги за викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на обґрунтованість відмови позивачу в реєстрації місця проживання позивача та її дітей в садовому будинку, який в силу п.2.4 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна пристосований лише для літнього (сезонного) використання. При цьому чинним законодавством передбачено порядок зміни статусу дачних та садових будівель, який позивачем не дотриманий, зокрема позивачем не ініційовано процедуру зміни статусу житлового будинку. Зважаючи на неможливість реєстрації місця проживання в садовому будинку за чинним законодавством, відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , в якому вона проживає разом із своїми дітьми: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2
22.11.2017 позивач звернулася до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради для отримання адміністративної послуги із реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 .
За результатом розгляду звернення адміністратор Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради Звєрова В.В. відмовила у проведенні реєстрації місця проживання, посилаючись на те, що будинок, в якому проживає позивач із дітьми, є садовим будинком.
Вважаючи вищевказану відмову необґрунтованою та зважаючи на наявність підстав для реєстрації місця проживання в будинку постійного проживання, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, регулює Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно абзацу п'ятого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до абзацу одинадцятого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Частиною першою статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Процедуру реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування визначає Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року №1077 (далі по тексту - Порядок).
Відповідно до пункту 1.3 Порядку реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС ) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС ) у день подання особою документів. Реєстрація місця проживання особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Згідно пункту 2.2 Порядку для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру, серед іншого: письмову заяву про реєстрацію місця проживання (додаток 5); документ, до якого вносяться відомості про місце проживання, крім випадків, установлених пунктом 2.8 цього розділу; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання. У разі реєстрації місця проживання у центрі договір оренди житлового приміщення може бути засвідчено адміністратором центру.
Відповідно до статті 91 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Згідно з ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Стаття 380 ЦК України регламентує, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Статтею 1 ЖК УРСР відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Державними будівельними нормами України (ДБН В.2.2-15-2005) «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», затвердженими Наказом Держбуду України від 18.05.2005 року №80 із змінами та доповненнями, які набули чинності з 01.01.2006 року, визначено поняття житлового будинку, а саме: Одноквартирний житловий будинок - індивідуальний житловий будинок, що має прибудинкову ділянку. (Додаток Б до ДБН В.2.2-15-2005).
Садовим будинком, у відповідності до Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 р. N 44 із змінами, вважається будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків.
Порядком прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 24.04.2015 № 79, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 р. за № 547/26992 також визначено поняття «садового будинку» - це є будинок для літнього використання та прибудова до нього.
Положеннями ст.8-1 ЖК УРСР встановлено, що громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.
У відповідності до пп. 1-3 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 29.04.2015 року, цей Порядок визначає механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки.
Переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов'язані адміністративно або територіально.
У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який, у відповідності до положень чинного законодавства України, вважається будівлею для літнього (сезонного) використання.
Відповідачем було відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації місця її проживання та її дітей за адресою розташування садового будинку з тих підстав, що реєстрація місця проживання проводиться лише у житлових будинках, у садових будинках реєстрація місця проживання не передбачена діючим законодавством, оскільки ці об'єкти нерухомого майна є будинками для літнього використання з прибудовами до них.
При цьому позивач зазначила, що її звернення обумовлено об'єктивною необхідністю, так як реєстрацію дітей вимагають у школі та дитячому садку, а процедура переведення дачного будинку в житловий потребує значних матеріальних ресурсів, яких в її розпорядженні немає.
Суд вважає такі аргументи позивача не заслуговуючими на увагу, оскільки останні не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Так, для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі - власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, - сільському голові (далі - уповноважений орган) заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку; письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий; звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам за формою згідно з додатком 2.
Технічний огляд дачного чи садового будинку проводиться без застосування обладнання для визначення характеристик конструкцій та виконання вишукувальних робіт на підставі укладеного договору суб'єктом господарювання, у якого працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури".
Пунктом 5 цього ж Порядку встановлено, що місцева рада у триденний строк з дня прийняття рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки видає або надсилає власникові рекомендованим листом з описом вкладення рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок із зазначенням його адреси (рішення про відмову в переведенні разом з поданими документами).
Рішення про переведення є підставою для внесення відповідних змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Процедура переведення дачного будинку в житловий є безкоштовною, а тому твердження позивача про неможливість скористатися чинним порядком переведення дачного будинку в житловий через брак коштів є безпідставними. При цьому представник позивача в судовому засіданні не зміг навести об'єктивних причин неможливості скористатися позивачу запровадженим постановою КМУ № 321 від 29.04.2015 порядком переведення дачних і садових будинків у жилі будинки, що в більшій мірі свідчить про небажання з боку позивача скористатися вказаним порядком, а не про об'єктивну неможливість зробити це.
Не заслуговують на уваги також твердження позивача щодо порушення прав її дітей внаслідок відмови в їх реєстрації за місцем постійного проживання, оскільки статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
В свою чергу, у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Втім, позивачем не наведеного будь-яких фактів порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб прав її дітей внаслідок відсутності реєстрації місця проживання чи перебування. В той час як згідно вимог чинного законодавства реєстрація місця проживання здійснюється лише в житлових приміщеннях.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. Відтак, заявлена в даному адміністративному позові вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 з внесенням відповідних відомостей до документів, за встановлених судом обставин, до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; іпн. НОМЕР_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65082, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д) про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19 лютого 2018 року.
Суддя І.В. Завальнюк
.