12 лютого 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1986/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лайко О.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про стягнення заборгованості, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
09 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про стягнення частини невиплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні у сумі 16 137,06 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2005 по 12.02.2018 в сумі 208851,50 грн, зобов'язання подати у встановлений судом строк, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду /з урахуванням клопотання про врахування розрахунків визначення розміру середнього заробітку та середньоденного грошового забезпечення від 12.02.2018/.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що під час звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 не виплачено частину заробітку, а саме, одноразової грошової допомоги в розмірі 16 137,06 грн. Зазначає, що у висновку від 06.07.2005 про призначення пенсії за вислугою років, відображено розмір грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 при звільненні на пенсію в сумі 5585,58 грн. та зазначено вислугу років в календарному обчисленні - 22 роки, а відтак відповідно до ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" нарахована до виплати одноразова грошова допомога при звільненні склала 61 441,38 грн. Однак згідно довідки УМВС України в Полтавській області №4/268-зі від 02.11.2016, розмір виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні склав 45 304,32 грн. Також вважає, що у зв'язку з невиплатою при звільненні заробітку в повному обсязі, відповідач повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, за правилами статей 105, 106, 107, 121 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017.
08 січня 2018 року від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність заборгованості перед ОСОБА_1 Зазначав, що листом від 21.11.2017 довідка УМВС України в Полтавській області №4/268-зі від 02.11.2016 відкликана, про що повідомлено позивача, оскільки у вказаному документі помилково вказано суму виплаченої грошової допомоги у розмірі 45 304,32 грн. та позивачу виплачено всю суму в розмірі 61 441,38 грн. Пояснював, що заявлений позивачем розмір середнього заробітку за несвоєчасність розрахунку є неспівмірним до розміру заявленої заборгованості та одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію, не належить до фонду оплати праці, а тому застосування компенсаторної виплати за несвоєчасність її виплати не можливе.
18 січня 2018 року позивач надав до суду відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому вказав, що невиплата всіх сум, що належать працівникові від власника або уповноваженого органу, є триваючим порушенням, а під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.
Суд, заслухавши позивача та представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Наказом № 0020 о/с від 18 червня 2005 року УМВС України в Полтавській області ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у відставку за віком з посади начальника відділу Управління розвідувально-пошукової діяльності при УМВС України у званні підполковник міліції.
28.02.2017 ОСОБА_1 звернувся до УМВС України в Полтавській області із претензією (щодо невиплати у повному обсязі заробітку на момент звільнення та виплати компенсації відповідно до ст. 117 Кодексу законів України про працю), в якій зазначив, що у висновку від 06.07.2005 про призначення пенсії за вислугою років, відображено розмір грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 при звільненні на пенсію в сумі 5585,58 грн. та зазначено вислугу років в календарному обчисленні - 22 роки, а відтак відповідно до ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" нарахована до виплати одноразова грошова допомога при звільненні склала 61 441,38 грн. Однак згідно довідки УМВС України в Полтавській області №4/268-зі від 02.11.2016, розмір виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні склав 45 304,32 грн. У зв'язку з чим просив виплатити ОСОБА_1 частину не виплаченого заробітку при звільненні у сумі 16137,06 грн. та компенсацію у розмірі середнього заробітку за період з 01.07.2005 по 01.08.2017 в розмірі 815 494,68 грн. /а.с. 16-17 т. 1/.
За результатами розгляду вищевказаної претензії УМВС України в Полтавській області, листом від 25.09.2017 №29/К-198 повідомлено позивача, що всі розрахунки по виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні колишнім працівникам ОВС проводилися шляхом надання інформації до МВС України у вигляді оперативної заборгованості з виплати грошової допомоги перед звільненням. Після надходження цільових асигнувань проводилось нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні колишніх працівників ОВС. До МВС України надавалися щомісячні та річні звіти про цільове використання коштів, які свідчили про те, що заборгованість по всім належним виплатам перед особовим складом, у тому числі і колишніми працівниками ОВС відсутня.
Крім того, повідомлено, що оскільки з початку роботи ліквідаційної комісії УМВС жодних відомостей про наявність перед ОСОБА_1 невиконаних зобов'язань не надано, з ОСОБА_1 був проведений повний розрахунок по всіх належних виплатах /а.с. 18 т. 1/.
Позивач вважає, що відмова УМВС України в Полтавській області порушує його права та інтереси, в зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Суд відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд, отримавши позов, зобов'язаний з'ясувати чи має місце порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів особи.
У разі наявності порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до адміністративного суду за захистом своїх прав за межами, встановлених главою 6 КАС строків, суд може поновити їх та вирішити спір по суті (задовольнити вимоги) чи залишити заяву без розгляду.
У випадку, коли суб'єктивне право, свободи або інтереси не порушені, а відтак і не підлягають судовому захисту, застосування строків звернення до суду є помилковим. Іншими словами, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення частини невиплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні у сумі 16 137,06 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Підставою для звернення до суду вважає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин діями відповідача щодо відмови у виплаті одноразової матеріальної допомоги при звільненні у сумі 16 137,06 грн.
Як встановлено з пояснень позивача, наданих у ході розгляду справи, у серпні 2017 року позивач звернувся до відповідача із претензією (вх №К-455л.к. від 28.08.2017) щодо виплати вказаної суми невиплаченої грошової допомоги, однак, листом від 25.09.2017 № 29/К-198 позивачу повідомлено про відсутність заборгованості УМВС у Полтавській області перед позивачем та проведення повного розрахунку по всіх належних виплатах.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
В пункті 34 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначено, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу. Тобто, майно у визначенні Першого протоколу до Конвенції охоплює як власне майно, так і майнові права - належні до виплати кошти, відповідно до національного законодавства. Фактично недоплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні порушує права ОСОБА_1 на володіння майном.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам позивача, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Статтями 22, 92 Конституції України визначені права і свободи людини і громадянина, гарантії прав і свобод визначаються Законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно преамбули Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в редакції, чинній на час звільнення позивача з органів міліції, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні із служби за вислугою строку служби, віком, станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на службі виплачується грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначена одноразова грошова допомога була встановлена статтею 9 цього Закону в редакції від 25 березня 2005 року.
Таким чином, на час звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, законодавець пов'язував право особи на отримання грошової допомоги з набуттям нею права на пенсію відповідно цього Закону.
Суд вважає за необхідне зазначити, що приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачені умови призначення і виплати пенсій особам, що підпадають під його дію, у разі їх звільнення зі служби за такими підставами: за вислугою років; по інвалідності.
Матеріалами справи підтверджено, що вислуга строку служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 складає в календарному обчисленні 22 роки, в пільговому - 31 рік.
Згідно висновку про призначення пенсії від 06.07.2005 та грошового атестату ОСОБА_1 перед звільненням ОСОБА_1 мав грошове забезпечення, яке складалося з наступного: посадовий оклад -170,00 грн., підвищення посадового окладу (50%) - 85,00 грн., оклад за спеціальним званням - 130,00 грн., надбавка за вислугу років у розмірі 35 % - 134,75 грн., надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 38,25 грн., надбавка за особливі умови служби у розмірі 50 % - 192,50 грн., 100% надбавка по Указу Президента - 519,75 грн., доплата суми пенсії у розмірі 50 % - 1194,59 грн., надбавка за безперервну службу (70%) - 1725,39 грн., премія у розмірі 33 % - 1395,35 грн., всього грошове забезпечення - 5585,58 грн.
Таким чином, при звільненні на пенсію з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 мав отримати одноразову грошову допомогу у розмірі 61441,38 грн. (5585,58 грн. * 50%* 22 роки), що підтверджується довідкою відповідача від 05.01.2018 №4/1984 /а.с. 147 т. 1/.
Як вбачається із витягу з особової картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 2003-2005 роки /а.с. 15 т. 1/, при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 отримав одноразову допомогу при звільненні в розмірі 45 304,32 грн.
Згідно з поясненнями представника відповідача на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ у 2005 році вищевказана виплата проводилася частинами по мірі надходження асигнувань з МВС України, а тому грошова допомога у розмірі 61 441,38 грн. виплачена ОСОБА_1 повністю.
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_3, колишнього провідного спеціаліста Управління при УМВС України в Полтавській області, від 30.11.2017 /а.с. 149-150 т. 1/ останній відображав в особовій картці грошового забезпечення ОСОБА_1 частину здійснених ОСОБА_1 виплат даної допомоги, а решта виплат не відображена, оскільки аналітичний облік даних виплат особовою карткою не передбачений. Однак з матеріалів справи, а саме витягу з особової картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 2003-2005 роки /а.с. 15 т. 1/, вбачається про відображення проведення виплат саме після звільнення позивача, що спростовує пояснення ОСОБА_3 та представника відповідача.
Принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає вжиття судом передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин щодо виплати УМВС України в Полтавській області ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 61 441,38 грн., судом було витребувано у відповідача докази виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 61 441,38 грн. (виписки з банку, тощо).
На вимогу суду відповідачем не надано доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 61 441,38 грн. та матеріалами справи підтверджено про виплату такої допомоги лише в розмірі 45 304,32 грн.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, позовні вимоги щодо стягнення частини невиплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні у сумі 16 137,06 грн. підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з УМВС України в Полтавській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2005 по 12.02.2018 в сумі 208 851,50 грн, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю (далі - КЗпП) регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема, Законом України "Про Національну поліцію", Постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції України", Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 року.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
В той же час такий порядок встановлений КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).
При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України "Про відпустку", Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Контитуції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Суд вважає, що оскільки вина відповідача у невиплаті у встановлені законом строки ОСОБА_1 належних сум була доведена судовим рішенням, тому є підстави для застосування положень ст.ст. 116 та 117 КЗпП України.
При визначені розміру сум, що підлягають сплаті судом враховані положення "Порядку обчислення середньої заробітної плати" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Згідно зазначеного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки з УМВС України в Полтавській області, грошове забезпечення ОСОБА_1 за квітень 2005 року становило - 1127,93 грн. та за травень 2005 року - 1503,53 грн.
Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за період квітень-травень 2005 року становить 43,14 грн ((1127,93+1503,53)грн./(30+31)днів).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2005 року по 12.02.2018 року складає 198 832,26 грн. (4 609 днів х 43,14 грн).
Стосовно позовної вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду, суд дійшов такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За змістом наведеної норми встановлення обов'язку суб'єкта владних повноважень подати до суду звіт про виконання судового рішення є правом суду, що розглядає справу, та може застосовуватись у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідач буде ухилятись чи навмисно затягувати виконання судового рішення.
У даній справі відповідні обставини відсутні, а тому суд не знаходить підстав для застосування заходів судового контролю, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36040, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 08592276) про стягнення заборгованості, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 частину невиплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні у сумі 16 137,06 грн. (шістнадцять тисяч сто тридцять сім гривень шість копійок).
Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2005 року по 01 січня 2018 року в розмірі 196 977,24 грн. (сто дев'яносто шість тисяч дев'ятсот сімдесят сім гривень двадцять чотири копійки).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16 лютого 2018 року.
Суддя ОСОБА_4